Ікона на обкладинці цього випуску «Патріярхату» зображує митрополита Андрея Шептицького в часі дослідження Святого Письма – в момент екзегези. Як зауважує Іванка Димид, з-під пензля якої вийшла ця ікона, митрополит сидить у візку, бо в нього був ревматоїдний поліартрит, але наполегливо працює. Жити, служити і провадити свій народ до Божого царства, до святості, нашому великому митрополитові судилося у складні періоди історії і незважаючи на немочі більше сорока років. Образ Шептицького – князя Церкви, етнарха – це образ християнського лідера, який став архетипним. Владика Андрей показав, яким має бути лідер, і його приклад ще більше актуалізують події новітньої історії. Відкриває число інтерв’ю з літургістом отцем Василем Рудейком, присвячене темі місця в Церкві клиру та вірян. Дослідник зосереджує увагу на служінні у храмі, яке є концентрацією і моделлю для служіння християн у суспільстві. Він акцентує на співдіянні, бо у християнстві лідерство – це не про панування, а про служіння, підтримку. Серед завдань лідерів, цитуючи слова Глави й Отця УГКЦ Блаженнішого Святослава, висновує промовець, «покинути свої п’єдестали і вийти до народу». Служіння лідера, стан його буття «між» Богом і народом, аналізує у статті про лідерство Мойсея отець Роман Островський. Серед багатьох думок цього тексту особливо хочеться виділити питання відповідальності лідера за наслідки дій. Між іншим, саме Андрея Шептицького часто називають «українським Мойсеєм», тож думки бібліста про старозавітного лідера поєднуються з думками про українського лідера, який стояв на порозі нашої сучасності. Ідеали Андрея сягають нашого майбуття, як ідеали Мойсея сягали у перед юдейської історії. Текст філософа Андрія Кулика – приклад роздумів українського християнина про лідерство «тепер». Цим напрямком йде і політолог Дмитро Шеренговський у статті про лідерство в міжнародній політиці. Особливе місце у групі текстів з «Теми номера» займає «Лідерство на війні» військового лікаря Романа Замрія. Бо ким є лідер на війні і яким має бути на ній лідер-християнин? Про це можуть розказати і показати приклад не теоретики спокійних часів, а практики. Читаючи текст Замрія, задумуєшся, як багато старих лідерів відійшло, зникло, розчарувало свій народ із початком війни. І як багато ми отримали нових лідерів: жертовних, відважних, простих – бо з народу. Ні-ні, вони не ідеальні, як не ідеальним є й кожен народ. Але вони реальні. І в цьому один з вимірів цінності наших часів. Лідер – той, хто вміє жертвувати. Жертви віртуальними не бувають. . . Про життя християнських парафій-спільнот Європи, про їх служіння-лідерство пише у статті про участь українців у Колоквіумі європейських парафій Олексій Манько. Роздумами на тему долання викликів ділиться з нами наступний автор – Богдан Андріївський. Цьогоріч Церква вшановує пам’ять про 400-річчя від вбивства священномученика Йосафата – одного з лідерів ширення великої ідеї єдності Церкви. Противники замордували його, але фактом стало те, що лідер може бути прикладом і по завершенні земного шляху. Його можуть боятися, коли він у засвітах. Дослідженням про політику затирання пам’яті про священномученика ділиться Денис Лісейчиков. А отець Тарас Бублик представляє результати пошуків про служіння підпільного греко-католицького священника Севастіяна Зубрицького. Навіть дві рецензії, вміщені у номері, мов намистинки на нитку, нанизалися на тему лідерства.
