Митрополит Андрей Шептицький: Про патріотизм

Мої Дорогі Браття, дочасним добром є іще те все, що цілий народ уважає спільним своїм добром. Отже тії то добра заховати та помножити є обов’язком патріота.

І в тій ділянці, – як і в усіх інших, – вороги Христової науки (а й ті, що тієї Божої науки не розуміють, або й не хочуть розуміти), закидали їй, що затираючи ріжниці поміж народами, стремить до інтернаціоналізму, – що є рівнодушною на сповнення патріотичних обов’язків людини, – що добрі християни не є добрими патріотами.

а) Отже так не є, Мої Милі Браття! — Христос, який сказав про себе, що прийшов “тільки до погибших овець дому Ізраїля” (Мт. 15, 24), – Христос, що плакав над Єрусалимом, передбачаючи його загладу, – а після Нього й Апостол Павло, що готовий був життя своє віддати на своїх братів по крови, – Вони дійсно любили свій нарід. І не тільки що, не забороняли патріотизму, – але ще й вщіплювали його.

Одначе патріотизм Христа був зовсім інший, ніж у поган. Грек чи Римлянин, при своїй любови до народу, мав погорду та ненависть до всього того, що не було його. Чужинець був для нього не братом і не ближнім, — а варваром.

Жиди вчили: “Люби твого ближнього, а ненавиди свого ворога!” (Мт. 5, 43). А Христос, попри любов до родини та батьківщини, наказав любити всіх ближніх! “Бо коли любите тих, що вас люблять, яку дістанете нагороду? Чи і митарі не роблять того самого? – І коли ви поздоровляєте тільки ваших друзів, що більш робите? Чи й погани так не роблять?” (Мт. 5, 46-47). “А я кажу вам: Любіть ваших ворогів!” (Мт. 5, 44).

Християнин має любити всіх людей. – Одначе це зовсім не перешкоджує йому найпершою любов’ю любити свою родину і свою Батьківщину.

І як любов до ближнього не противиться любові до родини, так теж і не противиться любові до Батьківщини.

Християнин може і повинен бути патріотом! Але його патріотизм не сміє бути ненавистю! І не сміє накладати обов’язків, які противилися б вірі! Те, що виглядало б на патріотизм, а на ділі було би ненавистю, або противилося б вірі, не є справжнім патріотизмом.

Отже і ми, священики, є патріотами. І вміємо любити свій нарід ліпше ніж ті, що не вірять в цю нашу любов до народу. Бо любимо його працею і самопожертвуванням.

Любов полягає на ділах, а не на словах!

Хто на своєму становищі працює для добра народу, сповняючи сумлінно свої обов’язки, — той є ліпшим патріотом, ніж той, що багато говорить, а мало робить.

Тол; любіть своє, – тримайтеся свого і дбайте про своє, – але стережіться ненависти! Бо ненависть – то почування нехристиянське!

б) Стережіться й між собою ненависти та роздору! – Стережіться злишньої партійности!

Скупчуймо свої сили, бо сили поділені є завжди слабі: “Кожне царство розділене в собі, не устоїться!” (Мт. 12, 25).

А передусім пам’ятаймо, що нарід є тим сильніший, чим більше спирається на науці Ісуса Христа.

Тому, коли любимо свій народ, держімося святої католицької Церкви.

Будьмо переконані, що тільки в Ній зможемо, по Божій волі, розвинути всі свої сили та сповнити своє післанництво, що його нам призначує Боже Провидіння. Ми, католики українського обряду, немов навмисне Божим Провидінням призначені до того, щоб притягнути до правдивої католицької віри тих усіх своїх братів, що не належать до нашої Церкви.

То ж моліться: ’’про з’єдинення святих Божих Церков”! Пам’ятайте про них у своїх молитвах! А самі кріпіться на силах, щоб відповісти тим усім надіям, які покладає на нас Церква, — як це висказав великий папа Урбан VIII: “Сподіюсь, що Ви, Українці, привернете колись до єдности всі східні Церкви!”

З твору “Перше слово пастиря (Пастирський лист до вірних Станиславівської єпархії, даний у дні Св. пророка Іллі, 1899)”. За виданням “Твори слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького. Пастирські листи (2.VIII. 1899 р. – 7.IX.1901 Том.1), Торонто 1965″

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>