На одній хвилі. Формація священиків, молодь і майбутнє Церкви

Кожна епоха ставить перед Христовою Церквою свої вимоги.
Те, що було актуальним і затребуваним учора, вже не має попиту сьогодні,
ще меншою буде його цінність завтра й надалі.

На вістрі свідчення Христа в нашому суспільстві перебуває не хто інший, як священик. Від того, яким він є, наскільки відповідає запитам та потребам суспільства, залежить не тільки ставлення людей до Церкви, а передусім до Бога та релігії загалом.

«Сіль» має бути «солоною» не тільки в значенні духовної глибини місіонера. Це стосується і його інтелектуального рівня, і навичок спілкування. Чому так? Якщо до аналізу обраної теми застосувати термінологію теорії комунікації (це буде на межі спрощення, бо ж мовиться передусім про служіння Церкви людині на шляху до Бога), то, готуючи нових і виховуючи сущих священиків, Церква повинна виходити не тільки і не так від власних потреб, як передусім від потреб тих, кому ці священики служитимуть, тобто суспільства. Отже, якими є запити цільової аудиторії – сприймачів Благої Вісті? Давайте поглянемо, хто і як цією «сіллю» користуватиметься.

Адресати благовіщення

Суспільство не є однорідним. Різні верстви населення, різні прошарки, вікові категорії, субкультури – всі мають різні зацікавлення і насущні духовно-інтелектуальні потреби. Для того, щоб якісно їх задовольнити, тобто приготувати для них благовість Спасителя як вишукану страву, яку вони залюбки споживатимуть і легко перетравлюватимуть, треба ці потреби дослідити. Пасторальне планування в цьому випадку включатиме максимально точне сегментування аудиторій, виявлення їхніх особливостей і аналіз ефективних систем комунікації, відповідних здатності різних аудиторій сприймати. Наступним кроком буде визначення пріоритетних сегментів і розробка євангелізаційних засобів для них.

Молодь традиційно називають пріоритетною категорією людей, на яких має бути звернена пасторальна увага і євангелізаційно-катехитичні засоби. Але молодь також дуже неоднорідна верства населення. Умовно її можна поділити щонайменше на п’ять категорій.

  1. Воцерковлена молодь – діти практикуючих християн і поодинокі новонавернені.
  2. Творча молодь – митці, поети й музиканти, що живуть своїм захопленням.
  3. Споживацька молодь – цікавиться виключно матеріальним добробутом.
  4. Прогресивна молодь – орієнтована на Захід спільнота з підприємницькою вдачею або ж із близькістю до ІТ-сектору.
  5. Інтелектуали з науковим мисленням.

За моїми спостереженнями і статистичними даними, в сучасному українському місті частка воцерковленої молоді становить у середньому 2-3%, творчої – 5%, інтелектуальної та прогресивної – 2% і 25% відповідно, але найчисленнішою є група молоді споживацької – від 65% і більше, залежно від регіону.

Як показує досвід, лиш одна з цих категорій – третя (гедоністично налаштовані молоді люди) – майже зовсім не сприйнятлива до духовних речей. Вони потребуватимуть відвертої місії найрізноманітнішими способами, переважно навіть мирянської, про що можна іншим разом поговорити окремо.

З чотирьох інших груп молоді нині реальним об’єктом євангелізації в УГКЦ є тільки перша – воцерковлена. Тобто саме та, яка менше, ніж інші, її потребує, бо вже почула про Христа і перебуває в Церкві. Чи достатньо уваги до цієї категорії, щоб забезпечити місії та Церкві стабільний розвиток наступні кілька десятиліть? Зрештою, навіть цих молодих людей замало для того, щоб визначати напрямок мислення і буття суспільства в майбутньому. Те саме стосується творчої та інтелектуальної еліти: вони надто зациклені на своїх захопленнях, часто люблять абстрактну «свободу», та їх небагато. Тому майбутнє визначатимуть прогресивні, ті, що є не лише активними в досягненні своїх цілей, а й готові зустрітися з проблемами, пов’язаними з узятою на себе відповідальністю.

Утім що є спільного в цих трьох сприйнятливих, але не охоплених нашою місією аудиторій? Спільним є скептицизм до інституціалізованого релігійного життя, а також переважна відсутність навіть елементарного знання Святого Письма і основ християнського богослов’я. Релігія здебільшого не входить до кола їхніх зацікавлень, у кращому випадку вони слухали якихось популяризаторів нью-ейджу або неоіндуїзму і відвідували заняття з йоги. Якби вони потрапили до стін УКУ, в них було б більше шансів запізнатися з християнством. Але УКУ – маленький, територіально обмежений і пропустити крізь себе багато молоді не здатен. Місію до цих верств мали б організувати священики.

Як євангелізувати

Часто пастирі вважають, що для того, аби євангелізувати суспільство, достатньо демонструвати достойну поведінку представників Церкви, бути присутніми в суспільстві і робити речі, які б схвалював загал: благодійність, волонтерство, популяризація сімейних цінностей, здоровий спосіб життя тощо. Це мало б зацікавлювати людей благовістю і навертати до Церкви. Але на практиці так не є. Цими діями Церква справді будує свою репутацію, і суспільство починає їй довіряти та поважати. Та чи цього достатньо, щоб люди самі захотіли стати учнями Христа?

Для ґрунтовнішої відповіді треба було б провести повномасштабне дослідження – так, як вивчають аудиторію спеціалісти з комунікацій. Натомість певні речі можна зауважити і без цього. Наприклад, єдиною причиною, чому сучасна молода людина може захотіти стати членом парафіяльної спільноти, є привабливість особи священика. Якщо молодь побачить у ньому те, що варто наслідувати, то визнає його своїм духовним лідером і слухатиме його порад.

У цьому світлі пропоную застановитися над деякими рисами сучасних молодіжних душпастирів, яких багатьом із них, на мою думку, часто-густо бракує.

Вправний апологет

По-перше, сьогодні вже не можна презентувати християнство як самоочевидну і остаточну істину. Претензії на ексклюзивне володіння «правильною відповіддю» на проблеми сучасності понижують, а не підвищують довіру слухачів. В інфопросторі нині відбувається те, що можна назвати змаганням істин. Увагу й довіру аудиторії заслужить той, чиї аргументи будуть переконливішими не з огляду на авторитет чи традиції, а завдяки цікавості, самоочевидній логіці, внутрішній несуперечливості та послідовності. Отже, перша риса священика нової доби – світська освіченість та вправність в апологетиці.

Правда полягає у тому, що 99% питань з корпусу догматичного богослов’я, канонічного права та історії Церкви молодь ніколи не зацікавить. Тобто левова частка того, чого навчають у семінаріях, залишиться приватною справою майбутніх священиків. Люди не питатимуть про несотворене світло і різницю григоріанської та александрійської пасхалій. Їх не цікавитимуть причини Берестейської унії і особливості богослужбового уставу в середньовічному монастирі святого Сави. Але спитають, чому Бог допускає зло, чим християнство об’єктивно краще від інших релігій і навіщо ходити до церкви, якщо Бог є всюди. Причому їх цікавитиме не філософська теодицея (скрипти не пригодяться, семінаристе!) і не катехизмові виклади, а щось переконливе саме по собі. Те, що можна сформулювати лише внаслідок досвіду діалогічного спілкування на рівних. І тут знадобляться не теоретичні знання «апологетикознавства», а реально набута навичка зацікавлювати, переконувати, відстоювати і перемагати в змаганні думок.

Цікавий співрозмовник

Друга істотна риса душпастиря ХХІ століття – привабливість його особи, його кругозір, обізнаність у трендових питаннях сьогодення. Яку музику ви слухаєте, кого з відомих людей бачили/читали, з ким зафрендилися в соцмережі, скільки у вас фоловерів, лайків і репостів, які носите туфлі чи кросівки, наскільки цікаве у вас хобі – ось що буде визначальним для допуску священика молоддю до свого кола спілкування. Аби все це знати і відчувати (не мавпувати!), потрібно стежити за напрямами думки і об’єктами зацікавлення молодих людей, які змінюються ледь не щонеділі. Присутність у соцмережах і товаришування не тільки з парафіянами допоможуть дещо задовольнити цю потребу в пізнанні, але ніщо не замінить регулярного відвідування світських трендових заходів – від концертів до лекцій популярних спікерів із бізнесу, ІТ, медійної культури. Доведеться підписуватися на події коворкінгових і освітніх центрів та бізнес-шкіл, стежити за анонсами клубів альтернативної музики і поезії, переглядати популярні YouTube-канали – лише тоді ви станете своїм для тих, що в цьому середовищі існують. Причому все це має практикуватися уже під час навчання в семінарії, інакше за шість років стаціонарного закритого формування майбутній душпастир безнадійно відстане від молоді. Волонтерити на заходах типу TEDx для семінаристів може бути набагато пліднішим заняттям, аніж займатися дріб’язковими справами під час «місійної» практики між семестрами.

Знавець наукових відкриттів

Важко вважатися сучасним і освіченим, якщо не знаєш бодай у загальних рисах наукових відкриттів, які змінюють наші уявлення про Всесвіт. Тим паче це важливо для представника Церкви, священик якої Жорж Леметр (1894–1966) став автором чи не найважливішої теорії в історії людства – теорії Великого вибуху. Нічого не знати про сучасне наукове уявлення Всесвіту просто соромно! Те саме можна сказати про експерименти з фотонами та їхніми «подорожами в часі» (експеримент Вілера). Квантова фізика або астрофізика не є науками, популярними серед сучасної молоді, але, по-перше, така обізнаність викличе неабияку повагу, по-друге, це критично необхідно для того, щоби бодай почати спілкування з найменшою, але дуже важливою в майбутньому аудиторією – інтелектуалами з науковим мисленням. Саме вони складатимуть підручники для шкіл і вишів через 15-20 років, визначатимуть, чого вчити дітей і як їм пояснювати космос узагалі та людину зокрема.

До того ж важливо не просто знати ці теорії, а й уміти застосувати інтегральний богословський підхід, показавши якщо не тотожність, то хоча б несуперечливість цих відкриттів із християнською наукою. І власне це стане потужним поштовхом для удосконалення самого католицького богослов’я, віднайдення нових підходів і формулювання потрібних для такого діалогу припущень. Знання про Всесвіт сповнені надзвичайно захопливих епізодів, і в багатьох із них ми самі зможемо побачити світло Божої волі, відтиск Його руки, тремтіння Його дихання… Бог приховав у природі численні образи свого задуму, натяки для пізнання природи боголюдського життя. Про все це отці Церкви написали чимало трактатів упродовж всієї християнської історії. Яким чином ми про це дізнаємося, якщо душпастирям не викладатимуть богослов’я науки? Разом із психологією та комунікаціями це мало б становити щонайменше половину священичого вишколу, інакше місійний розвиток за 20-30 років опиниться під серйозною загрозою.

У перспективі – небезпека

Раніше Церква завжди була в авангарді суспільної науки та освіти, але протягом останніх двох століть християни поступово почали втрачали довіру освіченої та найбільш активної частини людства. Якщо ми хочемо щось змінити, треба терміново оновлювати підходи, реформувати програми катехитичної та семінарської освіти, писати нові та переписувати старі підручники і катехизми. Інакше в суспільстві майбутнього Церква посідатиме місце поруч із музеями: відвідати раз на рік можна, але жити – жодним чином. І ми, на жаль, є свідками того, як усе це вже здійснюється.

Десь швидше, десь повільніше молодь відходить від Церкви щораз далі. Якщо ми не змінимо курс, корабель «Спасіння» вийде із зони молодіжної досяжності уже найближчими роками. І Бог за це спитає з нас усіх.