Проаналізувавши найважливіші джерела та коментарі у справі ви­знання нових патріархатів у католицькому сопричасті, слід підкреслити, згідно з духом і буквою II Ватиканського Собору, існування реальної по­треби, актуальної як ніколи для вселенської Церкви, – діяльно заохо­чувати природний ріст Східних Католицьких Церков та всіляко сприяти (exoptare) цьому природному ростові у формі, адекватній конкретному Божому народові, завжди опираючись на традицію.

Так, ми поділяємо переконаність Патріарха Йосифа, що завершення нашої Церкви патріаршим вінцем є “овочем дозрілої свідомості” у її Божому Народі. І ми й далі утверджуватимемо в житті нашої Церкви належні патріархальні структури та патріархальну свідомість. Проте без благословення Святішого Отця і без належного в нас смирення наш патріархат міг би стати раною в тілі Вселенської Церкви, і саме це змушує нас бути обачними. Ми певні, що як дочекався вітцівського благословення Роман Шептицький, так дочекаємося його і ми: Святіший Отець обов’язково благословить Києво-Галицький патріархат.