Року Божого 2022-го: Церква і російська війна проти України

Російська агресія та відкрита війна Росії проти України є доконаним фактом впродовж восьми років, але, незважаючи на це, надзвичайно багато публічних людей по всьому світі воліли недобачати це і говорити купюрами на кшталт «українська криза». Особисті, групові та фінансові зв’язки тих, хто оприлюднював подібні думки, були вже давно непрозорими натяками на дійсні причини їхньої позиції. Вони були маркерами того, хто на чиєму боці пробуває. У той час, як одні люди активно наголошували на вазі цінностей, інші з різних мотивів, часто корисливих, робили все, аби цінності розмити. Мовляв, «не все однозначно». З українського боку ситуація виглядає аналогічною до тієї, коли на когось нападають, а деякі очевидці або знайомі нападника виправдовують саме останнього.

 

Загальні координати

Виклик відкритого нападу Росії на Україну 24 лютого 2022 року поза межами Донецької і Луганської областей і Криму (там росіяни напали у 2014 році) витримали, на жаль, далеко не всі політики і, навіть, не всі країни колективного Заходу. Так, італійські, кіпрські, німецькі та угорські політичні еліти одними з останніх під тиском подій і звернень від своїх же громадян відійшли від двозначних тлумачень щодо російського нападу на мирну Україну з метою «вирішення українського питання». Остання теза російської пропаганди, попри явну аналогічність із заявами німецьких нацистів періоду Другої світової війни у «виправдання» Голокосту, також досі не викликала належного і масового обурення світу. Як і багато інших тез… За низкою показових виходів відомих європейських діячів з правлінь низки російських компаній, на жаль, і далі часто лунали двоїсті фрази, на основі чого виникає враження, що деякі особи й групи, які роками отримували російські «дивіденди» просто намагаються врятувати залишки своєї репутації, і надалі не турбуючись про спільне благо народів світу, у тому числі своїх власних народів. Вирази на кшталт «ми не знали» та «ми просто за діалог і мир», «нас неправильно зрозуміли» – надто слабкі аргументи у світі, вже охопленому війною з вини російського лідера, дії якого усе більше нагадують дії Гітлера і Сталіна.

Чи не всі полонені останніми днями російські окупанти також, за їхніми словами, «не знали, куди їдуть» або «їхали на навчання». Проте вони таки їхали в Україну, воювали, вбивали українців, у тому числі мирних, обстрілювали українські міста і села, в тому числі дитячі садки, школи, лікарні, багатоповерхові житлові будинки. Потрапивши у полон, вони виправдовують свої злочинні дії, іноді багаторічні, боячись відповідальності. І в цих виправданнях багато політиків «вільного світу» стали в одному смисловому ряду з російськими окупантами: якби їх не змусили обставини, вони й надалі продовжили б отримувати свої російські «бонуси». Багато громадян європейських країн розуміють це, тиснуть на свої уряди і пишуть українським друзям слова підтримки з виразами на кшталт «I am so sorry that Europe is such a distant and reluctant friend» («Мені дуже шкода, що Європа є настільки відстороненим і лінивим другом»).

З одного боку, в таких випадках розумієш, що в українців є багато друзів по всьому світі. Реальна підтримка Великобританії, Естонії, Латвії, Литви, Польщі, США та багатьох інших партнерів України – тому доказ. З іншого боку, українці упродовж останніх років усе більше «дорослішають», розуміючи, що покладатися треба передусім на власні сили, дякуючи друзям і підтримуючи їх також.

Оскільки українці – віруючий народ (невіруючими, за соціологічними дослідженнями, вважають себе біля 5-6% громадян України), то зрозуміло, що важливим фактором щоденного життя є релігія. Попри багатоконфесійність, сподівання на Бога, довіра до Нього – невід’ємна частина нашого життя. У вірі мільйони українців знаходять наснагу і силу до боротьби за свою гідність, а тому позиція лідерів різних церков і релігійних організацій – засадничо важлива як у спокійні часи, так і в воєнні. Новітня історія Української держави доводить, що преамбула до Конституції України зі словами «…прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями…» є не просто красивими словами, а все більше усвідомленим імперативом. Громадянські акції 2001 року, Помаранчева революція 2004 року, Революція Гідності 2013–2014 років, а тепер і російсько-українська війна, яку розв’язала саме Росія, а не «шахтарі Донбасу» яскраво показують вектор прагнення українців до свободи, гідності і миру. Це – активна свобода, активна гідність, активний мир, який мільйони громадян України готові захищати і захищають на ділі від авторитарних і тоталітарних зазіхань ось уже впродовж восьми років.

Загалом Церква в законодавчих, навіть більше, – ментальних умовах України є природним членом громадянського суспільства, а не (семі)державною інституцією хоча не всі церкви й релігійні організації приймають ці координати реальності. Одні впродовж останніх 30 років розуміли їх як шанс вільно проповідувати Слово Боже, інші – як зазіхання на свої претензії монополізувати релігійне поле. І перші, і другі, діяли, виходячи зі своїх засад: одні підтримували свободу й демократію, інші висловлювали претензії на «право» бути привілейованим партнером, а фактично агентом, політичної влади, навіть окупаційної, як це вийшло зі структурами УПЦ Московського патріархату в окупованому Росією Криму і окупованих нею ж районах Донецької та Луганської областей. Напад Росії 24 лютого 2022 року для вірних церков і церковних лідерів став черговим екзаменом. Для лідерів – навіть більшим, бо деякі з них досі також уникали визнання російської агресії проти України. У цьому тексті мова йтиме про позиції щодо російської агресії православних і католицьких церков. Відповідні позиції протестантських конфесій, а також вірних інших релігій, заслуговують на те, щоби бути розглянутими в окремих текстах.

 

Всеукраїнська рада церков

Про підготовку російського лідера Владіміра Путіна і його однодумців до чергового акту відкритої збройної агресії проти України українці були попереджені. Відтак надзвичайно важливим спільним кроком українських релігійних лідерів стало звернення Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій до Путіна, видане за день до нападу, 23 лютого 2022 року. Ця дієва організація, до якої входять 16 конфесій, що представляють 95% релігійних громад України, задекларувала:

«Ми авторитетно і одностайно свідчимо, що український народ не прагне війни, і зупинити її, поки не надто пізно, вважаємо загальним обов’язком віруючих людей. Заповідь Всевишнього «Не вбивай!» визначає абсолютну цінність людського життя та суворе Боже покарання для вбивці. Агресивна війна – великий злочин проти Всевишнього. Заради збереження життя українських та російських військових, цивільних українців, істинно віруючі люди мають зробити все, щоб зупинити кровопролиття. Єдиний благочестивий спосіб виправити взаємні труднощі та протиріччя – це діалог. Ми запрошуємо Вас до такого миротворчого діалогу. Всеукраїнська рада Церков і релігійних організацій готова сприяти такому діалогу і готова докласти всіх необхідних зусиль для пошуку шляхів, які могли б призвести до послаблення напруженості між нашими країнами та сприяти відновленню миру, запобіганню можливості розвитку нових масштабних конфліктів, збереженню взаєморозуміння та співпраці між людьми в усьому світі».

Звернення завершується словами: «Сьогодні ми молимося до Творця всесвіту з особливим проханням про мудрість для тих, хто уповноважений приймати такі значущі для всього світу рішення, в руках яких опинилася доля людства. Це стосується насамперед Вас, Пане Президенте Російської Федерації. Ця наша молитва сповнена надії на щедрість Всевишнього та відкритість серця, що приймає благодать».

Втім, російський очільник не дослухався до голосу українських церков… Тож одразу після нападу Росії Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій видала нове звернення, в якому закликала: «…зберігати спокій, не піддаватися паніці, виконувати розпорядження української державної та військової влади. На боці України – правда і світова спільнота. Ми віримо, що з допомогою Божою добро переможе. Ми підтримуємо Збройні сили України та всіх наших захисників, благословляємо їх на захист України від агресора, підносимо за них свої молитви. Звертаємося до релігійних і політичних лідерів світу – вже зараз зробіть все можливе, щоби зупинити наступ агресора на Україну».

 

Патріарх Кіріл і «могутність російського воїнства»

Натомість у переддень нападу на Україну у Москві тривали заходи з ідеологічного підбадьорення російських солдат перед їх спрямуванням до України. Зокрема, московський патріарх Кіріл (Ґундяєв), покладаючи вінок до могили невідомого солдата біля кремлівської стіни, заявив:

«Дорогі брати, російські воїни! Сердечно вітаю вас із сьогоднішнім — Днем захисника Вітчизни. Це спогад, насамперед, про всіх тих, хто своє життя поклав, захищаючи священні рубежі нашої країни. Але це також данина, яку ми віддаємо всім тим, хто й нині мужньо, часто з ризиком, виконує своє військове служіння. Служіння військовослужбовця, служіння захисника Вітчизни завжди поєднується з ризиками, зокрема такими, що стосуються найголовнішого для людини — здоров’я й життя. Ми знаємо, що не буває війни без жертв, і тому особлива повага в народі є і завжди повинна залишатися до тих, хто добровільно одягає на себе військову форму, приносить присягу і присягається у вірності Вітчизні та готовності захищати її священні рубежі. Ми живемо в мирний час, але знаємо, що і в мирний час виникають загрози. На жаль, і в теперішній момент існують загрози, – кожен знайомий з тим, що відбувається на кордонах нашої Батьківщини. Тому думаю, що не може бути в наших військовослужбовців ніяких сумнівів в тому, що вони обрали дуже правильний шлях свого життя. Тому, що йдучи цим шляхом, ви захищаєте народ навіть без будь-яких військових дій. Сила Збройних сил, могутність російського воїнства – це вже зброя, яка береже наш народ».

Наступного дня, 24 лютого, російські військові, яким московський патріарх у своєму короткому зверненні аж двічі показово побажав мирного неба, рушили окуповувати Україну. Як подають різні оглядачі, згідно з планами Путіна, російські війська мали окупувати її впродовж 1-4 днів. Українці, вочевидь, мали злякатися «могутності російського воїнства». Те, що не злякалися і вчинили запеклий опір з великими втратами для агресора, стало певним шоком для російського керівника. Він, як повідомляють, тепер перебуває в командному бункері на Уралі.

Тепер Росія намагається замовчувати не тільки свої втрати в Україні, а й сам факт власного нападу. Так само мовчить про ці події сайт Московського патріархату, хоча левова частка його структур досі перебуває саме в Україні, і страждають у цій війні також вірні УПЦ МП, тобто Московського патріархату. Натомість у віртуальному світі РПЦ продовжують намагатися конструювати якусь свою власну «мирну реальність»: повідомляють про конференцію «Росія і Свята земля», вихід книги «Вірую: Досвід тлумачення Символу Віри», різні ювілеї, африканські справи РПЦ, зустріч з отаманами і козаками Далекого Сходу, гуманітарну допомогу Донбасу. Про російську агресію в Україні не йдеться зовсім. Нема там мови про російські обстріли українських міст, у тому числі Маріуполя. Більше того, попередження української влади про російські обстріли, в тому числі з Білорусі, в РПЦ подають перекручено. Наприклад, 25 лютого о 15:01 на сайті РПЦ з’явилося повідомлення про те, що представники місцевої адміністрації Рівненської області звернулися з до монахинь Троїцького Корецького ставропігійного монастиря з проханням заховатися в укриття поза монастирем з огляду можливий обстріл. І його «Патріархія.ru» супроводила таким лаконічним, але дуже промовистим, коментарем: «Наявна інформація дозволяє припустити: щодо обителі готується провокація з боку місцевих націоналістів». Жодних пояснень про підстави подібного твердження не наведено. Того ж дня о 18:13 на сайті РПЦ з’явилося повідомлення про напад «озброєних людей у військовій формі» і пограбування ними Миколаївського собору УПЦ МП в Маріуполі. Воно звершилося словами: «Співробітникам собору, у зв’язку з перебуванням у шоковому стані, не вдалося визначити належність групи до конкретного виду збройного формування». Таким, на перший погляд дивним способом, читачів тексту, передусім вірних РПЦ, підводять до думки, що «збройних формувань» в неокупованому росіянами українському Маріуполі, який контролюють Збройні Сили України і сили територіальної оборони, є багато. До слова, цей вираз сайт РПЦ запозичив із сайту УПЦ МП. Загалом усі подібні меседжі чітко вкладаються і є частиною наративу російської влади про те, що начебто Україну захопили націоналісти, які пригнічують український народ і цей народ, начебто, тільки й очікує на звільнення з Росії. Логіка всіх цих тверджень цілковито вибудувана у канві концепції «русского мира», яку сповідують і патріарх Кіріл, і президент Путін. Але вже самі підстави реальності цих ідей спростовують самі події: агресора в Україні зустрічають не хлібом-сіллю, а пострілами на ураження і «коктейлями Молотова» і солдати, і цивільне населення, яке не бажає повернення російського панування.

 

Виклики УПЦ МП

Справжнім випробуванням на вірність заявленим християнським ідеалам став новий етап російської війни проти України для УПЦ МП. Для цієї конфесії, численні керівники і представники якої десятиліттями наголошували свою вірність Московському патріархату, а також «русскому миру», настав «час збирати каміння». Своїм опонуванням ідеї незалежності Православної Церкви України, а також діяльністю осіб і організацій, тісно афілійованих з російськими шовіністичними колами, УПЦ МП спричинилася до втрати значної кількості вірних, відходу частини парафій і духовенства, значного падіння свого авторитету в суспільстві.

Тож після нападу Росії 24 лютого на сайті УПЦ МП почали з’являтися повідомлення про акти агресії щодо її храмів у Маріуполі, Голій Пристані, про протистояння з ПЦУ тощо.

Разом з тим, оприлюднили офіційні ресурси УПЦ МП і звернення її очільників. Так, керуючий її справами митрополит бориспільський і броварський Антоній (Пананич) 24 лютого оголосив, що «Під час будь-яких найдраматичніших найстрашніших подій ми маємо насамперед пам’ятати, що ми християни. І думка про Господа має передувати всім іншим нашим думкам. Головна зброя християнина – молитва. І чим важче ситуація, тим сильнішою вона має бути. Нині Церква залишається зі своїм народом і молиться за мир. Молитва за людей, молитва за мир – це те, що зараз найважливіше. Повторюю те, що ми проповідували останнім часом: допомагайте слабким, зляканим, беззахисним. Об’єднайтесь у молитві за наш народ».

Привертає увагу те, що у цьому зверненні ієрарха, уродженця Закарпатської області, до речі, немає ані згадки про те, що саме Росія напала на Україну, ані про те, що «наш народ» – український, а не просто «наш».

Також 24 лютого офіційний сайт конфесії оприлюднив звернення її предстоятеля Блаженнішого митрополита Онуфрія до вірних та громадян України:

«Сталася біда. На превеликий жаль Росія розпочала військові дії проти України і в цей доленосний час закликаю вас не впадати в паніку, бути мужніми і проявити любов до своєї батьківщини і один до одного. Закликаю перш за все до посиленої покаянної молитви за Україну, за наше військо і наш народ, прошу забути взаємні чвари і непорозуміння та об’єднатися любов’ю до Бога і до нашої Батьківщини. В цей трагічний час ми виражаємо особливу любов та підтримку нашим воїнам, які стоять на сторожі та оберігають і захищають нашу землю і наш народ. Нехай Бог їх благословить і береже! Відстоюючи суверенітет та цілісність України, ми звертаємось також до Президента Росії та просимо негайно припинити братовбивчу війну. Український і російський народи вийшли із Дніпровської купелі хрещення і війна між цими народами це повторення Каїнового гріха, який по заздрості убив свого рідного брата. Така війна не виправдана ні у Бога, ні у людей».

Предстоятель УПЦ МП закликав вирішувати проблеми через діалог. Того ж дня митрополит Онуфрій, уродженець Буковини, тобто теж виходець із Західної України, звернувся до своєї пастви через відео. У світлі цих заяв в Україні можна було почути думки, що митрополит Онуфрій начебто пішов усупереч лінії патріарха Кіріла. Втім, брак інформації насправді не дозволяє робити настільки узагальнені висновки.

Згодом УПЦ МП було оголошено марафон про донорську здачу крові, про молитви за мир у всіх єпархіях (знову без згадки про Росію як агресора), про спростування підозр щодо переховування священником зброї у храмі в селі Угринів Волинської області, щодо того, що священник цієї конфесії в місті Буча під Києвом є російським диверсантом. Натомість церковні ресурси наголошували, що УПЦ МП допомагає біженцям і постраждалим, надає усі приміщення підвалів храмів Києва та інших міст України в якості сховищ під час бомбардувань і обстрілів. В силу географії розташування структур цієї конфесії це особливо актуально, адже дуже багато їх з вини адептів «русского мира» опинилося безпосередньо в зоні бойових дій. 26 лютого було повідомлено, що внаслідок обстрілу під час спроби російського наступу постраждав храм УПЦ МП в Лисичанську Луганської області, 27-28 лютого – храми в містах Щастя Луганської області, Ніжин Чернігівської області, Києві, селі Олександрівка Донецької області. Ігнорування патріархом Кірілом цієї війни, організованої Росією, ставить просто екзистенційні питання перед вірними, духовенством та єпископами УПЦ МП.

Так, на тлі жорстоких російських обстрілів цивільної інфраструктури Сум, Охтирки та інших міст Сумської області, на сайті Сумської єпархії УПЦ МП з’явилося повідомлення «Сумська єпархія УПЦ припиняє молитовне поминання московського патріарха» за підписами 30 кліриків. У цьому документі вміщено різкий осуд патріарха Кіріла через його ігнорування війни, проаналізовано його діяльність останнього часу з висновками, що «примушування України до відмови від державного суверенітету і її насильне включення до складу Росії патріарх цілковито підтримує», а також «ми не бачимо сьогодні з його боку жодних спроб захистити страждаючий народ України». Підписанти запевняють у тому, що підтримують постраждалих від російської агресії, а припинення поминання московського патріарха не означає виходу з УПЦ МП. Саме повідомлення виставлене на сайті єпархії під значком «Офіційно», але, разом з тим, оформлене як звернення до решти духовенства і самого єпископа сумського та охтирського Євлогія (Гутченка). Такий стиль оформлення викликає певний дисонанс у його сприйнятті. Сайт сусідньої з Сумською і Охтирською Роменської і Буринської єпархії УПЦ МП стояв очищений від новин і будь-яких повідомлень: їх стерли з невідомої причини. Разом з тим, яскравим свідченням подій в цій єпархії стала заява настоятеля храму УПЦ МП Дмитра Долгого зі словами «Я зрікаюся патріарха Кирила і Московського патріархату». Услід за тим 1 березня з’явилося відео із закликом священників УПЦ МП до Блаженнішого Онуфрія із закликом порвати з московським патріархатом. У ньому, зокрема, є також звернення до патріарха Кіріла, як українською, так російською мовами: «Я припиняю поминати ваше ім’я за богослужінням у нашому храмі. Це моя відповідь на ваше мовчання під час війни Росії з Україною і потурання у всьому президенту Росії Путіну, що і призвело до цієї війни. Ми вважали вас батьком, а ви виявилися гіршим за вітчима. Бог вас суддя»; «Я не поминаю вас з 2004 року тому, що моя совість священника не дозволяє мені цього робити. Зараз хочу сказати вам наступне: я не хочу мати з вами нічого спільного, і тому звертаюся до свого Предстоятеля митрополита Онуфрія, прошу його скликати Собор Української Православної Церкви, на якому буде підняте питання про припинення будь-якого спілкування з Московським патріархатом»; «Ось уже декілька днів, як я перестав на богослужіннях поминати патріарха Кіріла, який своїм злочинним мовчанням мовчазно благословляє весь цей жах, що твориться зараз в моїй улюбленій Україні. Він благословляє своїм мовчанням путінську росіську агресіюю проти моєї країни. Зараз, в даний момент, вбивають наших дітей, наших мирних громадян, обстрілюють наші мирні міста. І він – мовчить» тощо. Відтак священники просять Предстоятеля УПЦ МП ініціювати Собор щодо виходу з РПЦ  і здобуття УПЦ МП автокефалії. Надвечір 1 березня сторінка «Сайт Володимирської єпархії» УАЦ МП повідомила, що того ж дня «на засіданні єпархіальної ради, митрополит Володимир, керуючий Володимир-Волинською єпархією вислухав і повністю підтримав прохання благочинних округ, намісників монастирів, настоятелів соборів та проректорів духовних шкіл про невідкладне звернення до Блаженнішого митрополита Онуфрія, щодо вирішення давно назрілого питання, про набуття Українською Православною Церквою статусу повноцінної автокефалії».

Посилення російської агресії також уже спричинило фактичний вихід окремих громад зі складу УПЦ МП і перехід до ПЦУ. Зокрема, 28 лютого це сталося в Коломиї Івано-Франківської області і в с. Хотівка Тернопільської області.

Загалом можна з певністю зазначити, що УПЦ МП внаслідок своїх власних дій попередніх років стала заручником теперішньої ситуації і періодично змушена виправдовуватися.

 

Вселенський патріархат і ПЦУ

У перший день нового етапу війни, 24 лютого, Вселенський патріарх Варфоломій зателефонував предстоятелю ПЦУ митрополиту Епіфанію (Думенку) зі словами підтримки для України і осуду дій Росії. В офіційному повідомленні ПЦУ з цього приводу йдеться, що:

«Вселенський Патріарх засудив цей неспровокований напад Росії на Україну, незалежну і суверенну державу Європи, а також порушення прав людини та жорстоке насильство над нашими ближніми і, перш за все, над мирним населенням. Патріарх просить Бога любові і миру просвітити керівництво Російської Федерації, щоби воно зрозуміло трагічні наслідки таких рішень і дій, які можуть стати поштовхом навіть до світової війни. Вселенський Патріарх також закликав лідерів усіх держав, європейських інституцій та міжнародних організацій працювати над мирним врегулюванням цієї критичної ситуації шляхом чесного діалогу, який є єдиним засобом вирішення будь-якої проблеми та вирішення будь-яких суперечок. Вселенський Патріарх по-братськи закликав Помісні Православні Церкви, а також усіх християн і кожну людину доброї волі до невпинної молитви за український народ та за верховенство миру і справедливості в Україні».

Того ж дня Блаженніший Епіфаній видав звернення з приводу російської агресії, в якому закликав до молитви за Україну, попросив міжнародну спільноту підтримати Україну. У зверненні відзначено, що:

«Попри тривалі, щирі, наполегливі зусилля України та всієї міжнародної спільноти стався неспровокований, підступний, цинічний напад Росії та Білорусі на Україну. Наше спільне завдання – дати відсіч ворогу, захистити рідну землю, наше майбутнє і майбутнє нових поколінь від тиранії, яку агресор прагне принести на своїх штиках. На нашому боці – правда. Тому ворог, з допомогою Божою та за підтримки всього цивілізованого світу, буде переможений. Наше завдання зараз – згуртуватися, витримати перший удар, не піддаватися паніці. Ми віримо в промисел Божий і перемогу правди. Ми довіряємо нашим Збройним силам, нашим захисникам. Молитвою ми з усіма тими, хто на передньому краї боротьби з агресором. Надзвичайно важливо не піддаватися на можливі внутрішні провокації, підтримувати порядок, виконувати розпорядження державної та військової влади України».

У наступні дні Предстоятель ПЦУ також звертався зі словами підтримки до вірних. А 27 лютого він зробив звернення до московського патріарха Кіріла. Звернувши увагу на те, що вже триває четвертий день війни і проаналізувавши діяльність патріарха, митрополит зазначив, що:

«На жаль, із Ваших попередніх заяв уже зрозуміло, що збереження прихильності Путіна і керівництва РПЦ для Вас набагато важливіше, ніж турбота про людей в Україні, частина з яких до війни вважала Вас своїм пастирем. Тому навряд чи має сенс звертатися до Вас з проханням зробити щось дієве, щоби агресія Росії проти України негайно припинилася. […] Тому я звертаюся до Вас, як Глави РПЦ – виявіть хоча-б до своїх співгромадян і пастви милосердя. Якщо не можете підняти свій голос проти агресії – хоча-б допоможіть забрати тіла російських солдат, життя яких стало платою за ідеї “русского мира” – Ваші і Вашого президента».

Відповіді на це звернення не було.

27 лютого було повідомлено, що російські окупанти розстріляли в автомобілі настоятеля храму ПЦУ села Розважів Київської області і капелана о. Максима Козачину. А наступного дня російські диверсанти намагалися проникнути до Михайлівського золотоверхого монастиря в Києві – їх затримали і знешкодили. Імовірною їх ціллю міг бути Предстоятель ПЦУ Блаженніший Епіфаній.

28 лютого Президент України Володимир Зеленський повідомив у Twitter про свою телефонну розмову зі Вселенським патріархом Варфоломієм: «Ваші слова – як руки, що підтримують нас у цей тяжкий час. Українці відчувають духовну підтримку та силу ваших молитов. Сподіваємося на швидке настання миру».

1 березня на офіційному сайті ПЦУ було повідомлено, що Блаженніший папа і патріарх Олександрійський і всієї Африки Феодор ІІ висловив глибоке співчуття з приводу страждань українського народу від російської військової агресії.

 

Апостольська столиця і нунціатура в Києві

Свою постійну підтримку Україні висловлює Апостольська столиця, хоча у вирі бурхливих і галасливих воєнних подій, слід це визнати, українці її голос спершу не дочули, а тому й виринали питання на зразок «Чому мовчить папа?». У той же час, перед початком російської агресії, коли її анонсували численні ЗМІ, папа Франциск настійливо і неодноразово закликав до молитви за мир в Україні. 23 лютого понтифік оголосив 2 березня днем посту в намірі миру в Україні, зі словами:

«Відчуваю глибокий біль у серці через погіршення ситуації в Україні, – сказав він. – Незважаючи на дипломатичні зусилля останніх тижнів, розгортаються дедалі тривожніші сценарії. Як і я, багато людей у всьому світі відчувають тривогу та стурбованість. Мирові всіх знову загрожують часткові інтереси. Хочу звернутися до відповідальних у політичній сфері, аби вони зробили серйозний іспит сумління перед Богом, Який є Богом миру, а не війни, Отцем усіх, а не лише деяких, Який хоче, щоби ми були братами, а не ворогами. Прошу всі залучені сторони, щоби стрималися від будь-якої дії, що може спричинити ще більше страждання населення, дестабілізуючи співіснування між народами та дискредитуючи міжнародне право. А тепер хочу звернутися до всіх, віруючих і невіруючих. Ісус навчив нас, що на диявольське безумство насильства, слід відповідати Божою зброєю: молитвою та постом. Заохочую всіх провести 2 березня, в Попільну середу, день посту за мир. Особливо заохочую віруючих, аби в цей день вони наполегливо присвятили себе молитві та постові. Нехай же Цариця миру вбереже світ від безумства війни».

Зранку 25 лютого папа Франциск особисто пішов до посольства Росії при Святому Престолі, фактично вперше в історії, бо досі папи приймали послів тільки у себе. Як повідомила Українська служба «Радіо Ватикан», «Під час візиту, що тривав понад пів години, як підтвердив Директор Ватиканського прес-центру Маттео Бруні, Папа бажав висловити свою занепокоєність через війну в Україні». Що цікаво, повідомлення про візит папи розмістили і на сайті РПЦ з коментарем російського посла Авдєєва: «Папа Франциск хотів особисто розпитати про ситуацію на Донбасі і в Україні». В силу того, що Росія визнала ОРДЛО (Окремі райони Донецької та Луганської областей, які окупувала) окремими державами, для неї і для РПЦ це вже «не Україна».

26 лютого папа мав телефонну розмову з Президентом України Володимиром Зеленським:

«Розмова відбулася в той час, як і надалі надходять драматичні повідомлення з фронтів воєнних дій, а на вулицях Києва тривають бої. Як повідомляється у твіті Посольства України при Святому Престолі, «Святіший Отець висловив свій глибокий біль з приводу трагічних подій у нашій країні». У твіті Президента України читаємо: «Подякував Папі Франциску за молитви за мир в Україні та припинення вогню. Український народ відчуває духовну підтримку Його Святості».

Того ж дня понтифік зробив черговий твіт українською мовою із закликом молитися за мир в Україні і постити заради миру. Також 26 лютого папа зробив твіт-попередження російською мовою – зрозуміло, що передусім для росіян: «Каждая война делает наш мир хуже, чем он был прежде. Война – это крах политики, крах человечества, позорная капитуляция, сокрушительное поражение перед силами зла». Зрештою, слід нагадати, що в часі загострення російської агресії проти України тривала підготовка візиту папи Франциска до нашої держави. Зрозуміло, що з початком чергової фази відкритої війни ситуація з цим візитом надзвичайно ускладнилася. На тлі усіх подій апостольський нунцій в Україні архиєпископ Вісвальдас Кулбокас разом зі співробітниками нунціатури залишається у Києві. 27 лютого на сайті нунціатури розмістили інтерв’ю з Його екселенцією, де вже у вступі наголошено: «розділяє долю мільйонів цивільних мешканців, які намагаються захиститися від боїв, що розгорілися в місті».

 

РКЦ в Україні

Архієпископ і митрополит львівський РКЦ Мечислав Мокшицький 24 лютого звернувся до духовенства і вірних такими словами:

«У цей час, коли реалізовуються найстрашніші сценарії, коли в Україні оголошено воєнний стан, я звертаюся до Вас зі словом потіхи та солідарності. Ми всі почуваємося у небезпеці, проте нам не можна втрачати надії, а вже тим більше піддаватися паніці. Зараз, як ніколи раніше, потребуємо єдності та взаємної підтримки. Тож прошу усіх священників та богопосвячених осіб аби були поруч зі своїми вірянами і не залишали парафій. Наша готовність нести духовну допомогу за посередництвом Таїнств може виявитися для багатьох людей підтримкою та заспокоєнням. Можливо саме зараз слова Господа нашого Ісуса Христа: «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас» стають сенсом нашого душпастирського служіння, тут і тепер. Також прошу, щоби на міру можливостей, якщо буде така необхідність, надати біженцям чи родинам, чиї оселі постраждали в наслідок обстрілів доступ до парафіяльних приміщень. Не вагайтеся перетворювати на сховища підземелля ваших храмів, якщо вони доступні для користування. Заохочуймо людей до взаємодопомоги та турботи одні про одних, щоб ніхто поруч із нами не почувався покинутим на призволяще. Особливо прошу звернути увагу на осіб похилого віку, самотніх та хворих. Вони можуть потребувати продуктів харчування чи ліків і нам слід про це для них подбати. Час війни це випробування нас на заповідь любові, яка наказує нам любити не лише себе, але й наших ближніх».

Того ж дня єпископ Едуард Кава виступив із закликом молитви за Україну і обґрунтуванням того, що право захищати свою землю і рідних – це Богом дане право. Також єпископ закликав не поширювати неперевіреної інформації, допомагати людям у потребі, запевнив, що духовенство лишається з вірними і готове допомагати всім потрібним і можливим. Загалом РКЦ в Україні організовує цілу низку гуманітарних ініціатив, спрямованих на допомогу постраждалим: починаючи від психологічної і терапевтичної допомоги і завершуючи мобілізацією структур Caritas internationalis.

Під час бомбардування і обстрілу Харкова росіянами 1 березня одна ракета влучила у дах курії Харківсько-Запорізької дієцезії РКЦ, що зовсім поруч із катедральним собором. На щастя, ніхто не постраждав. Як і інші католицькі єпископи України, єпископ Харківсько-Запорізької дієцезії Павло Гончарук сказав, що не покине Харкова навіть, якщо доведеться віддати життя.

 

УГКЦ

Щоразу, коли Росія окуповувала українські землі, вона нищила унійну Церкву – сучасна назва в Україні УГКЦ. Так було за Катерини ІІ після Коліївщини у 1760–1760-х і 1794–1796 роках, за Миколи І у 1820–1830-х, за Олександра ІІ у 1875 році, за Сталіна у 1940-х і його наступників практично аж до розпаду СРСР. Будучи глибоко вкоріненою в українські реалії і культуру, УГКЦ і під час російської війни проти України однозначно перебуває зі своїм народом. У своєму зверненні до Українського народу, виданому 24 лютого в Патріаршому соборі Воскресіння Христового в Києві, Глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук, зокрема, говорить:

«Віроломний ворог, незважаючи на власні зобов’язання та запевнення, ламаючи основні норми міжнародного права, як несправедливий агресор ступив на українську землю, несучи зі собою смерть і розруху. Наша Україна, яку світ справедливо назвав «кривавими землями», яка стільки разів була скроплена кров’ю мучеників і борців за свободу і незалежність свого народу, кличе нас сьогодні стати на її захист, – на захист своєї гідності перед Богом і людством, свого права на існування та права на вибір свого майбуття. Це наше природне право і святий обов’язок боронити свою землю і свій народ, свою державу і все, що є для нас найрідніше: родину, мову і культуру, історію і духовний світ! Ми є мирним народом, який християнською любов’ю любить дітей усіх народів, незважаючи на походження чи переконання, національну чи релігійну приналежність. Ми не зазіхаємо на чуже і не погрожуємо нікому, але і свого нікому не маємо права віддати! У цей історичний момент голос нашого сумління кличе нас усіх як один стати на захист вільної, соборної і незалежної Української Держави!»

Предстоятель також наголосив, що ті, хто починав Світові війни, їх і програвав, а ідолопоклонники війни приносили лише знищення і занепад власним державам і народам. Окремо варто згадати, що у переддень нападу, але не вперше загалом, Блаженніший Святослав акцентував учасникам міжнародного форуму в Італії, що Україна захищає європейські цінності ціною крові своїх дітей. Як і інші конфесії, УГКЦ реалізовує цілу низку нагальних гуманітарних проєктів для підтримки потерпілих від війни, причому як на заході України (у Волинській, Хмельницькій, Тернопільській, Львівській та Івано-Франківській областях), так і в інших регіонах. Активно діють місцеві єпархії і структури Церкви. Також Блаженніший Святослав підтримав ініціативу українських волонтерів «Повернися живим з України», спрямовану на російських солдат. Зокрема, на тлі замовчувань владою Росії своїх втрат і навіть її небажання приймати тіла власних загиблих, Глава УГКЦ звернувся до росіян зі словами: «Ми хочемо допомогти вам знайти тіла своїх синів і чоловіків, які прийшли в Україну вбивати». 28 лютого Блаженніший Святослав засудив злочини російських військ проти цивільного населення: «садять на танки дітей і жінок і прикриваються ними як живим щитом, щоб іще глибше в серце України принести смерть і розрух». Інформацію про використання агресором жінок і дітей в якості «живого жита» підтверджують у Збройних Силах України.

Окремо слід відзначити цілу низку гуманітарних та інформаційних ініціатив Українського католицького університету в період війни.

Апостольський адміністратор Мукачівської греко-католицької єпархії єпископ Ніл Лущак також зробив звернення до вірних з проханням про молитву за Україну, про підтримку біженців і Збройних Сил України. Вірні й духовенство цієї єпархії, яка тимчасово перебуває у прямому підпорядкуванні Апостольської столиці, дуже активно працюють у цьому напрямку спільно з усіма українцями.

 

Отож російський і білоруський напад на Україну 24 лютого 2022 року, означив собою початок нового, масштабнішого, етапу російської війни проти України. Жодна з так званих «традиційних» конфесій не лишилася осторонь цих подій. Наразі РПЦ на чолі з московським патріархом Кірілом системно намагається ігнорувати реалії і виправдовувати якусь «паралельну реальність» відповідно до потреб виправдовувати російську агресію і навіть приховувати її задля збереження своїх ідей «русского мира». Від предстоятеля УПЦ МП, яка досі ішла чітко в фарватері цих же ідей, починають лунати інші голоси – цей період для конфесії є надзвичайно складним, адже реалії кардинально заперечили її дотеперішні тези, зокрема, і про «братні» з Україною Росію та Білорусь. Втім, поки немає достатньо підстав вважати, що зміна цієї позиції і риторики, яка її супроводжує, є безповоротною. Своєю чергою, ПЦУ, римо- та греко-католики діють виразно україноцентрично.

 

Володимир Мороз,

Науковий співробітник Інституту історії Церкви УКУ,

Головний редактор часопису «Патріярхат»

Свіжий номер

2-3 (490) 2022 Обкладинка для сайту