20-річчя патріархату УКЦеркви

Український Патріярхат — то напрям Другого Ватиканського Собору;
наш Патріярхат це справа Божа, це об’єднуючий чинник всієї УКЦеркви
і належне наше місце в родині Східніх Церков.

Патріярх Йосиф
(журнал «Патріярхат» квітень 1983 р.)

Цього року треба відзначити 20-річчя постання Патріярхату УКЦеркви. Завдяки усильним старанням Патріярха Йосифа та активній піддержці цієї святої справи зі сторони Владик, правда, не всіх, священиків і мирян Українська Католицька Церква стала патріяршою Церквою. Не легко це було досягнути з огляду на постійні перешкоди у зв’язку з ватиканською східньою політикою, яка триває до наших днів і яка є також перешкодою визнання існуючого патріярхату.

Вже від 1973 року почала поширюватись Молитва за Патріярха. Бажаючи віддати Блаженнішому особливу пошану, за старанням о. мітр. М. Бутринського під слова тої молитви поклав музику І. Недільський. Вперше цю молитву співав Блаженнішому хор «Прометей» парафії свв. Володимира і Ольги з Чікаґо 20 листопада 1973 р. А на слідуючий день вона була співана на закінчення Божественної Літургії в соборі Св. Софії та під час авдієнції у папи Павла VІ.

У Патріяршому «Завіщанні» Патріярх Йосиф написав: «… У своєму слові до Отців Собору, дня 11 жовтня 1963 року заговорив я… про свідчення нашої Української Церкви… свідчення, підтверджене кривавою печаттю безстрашного ісповідництва, терпіння, мучеництва і горами наших жертв. Щоб висловити перед усім світом вдячність, признання й особливо щоб заявити сострадання зі страдаючими і дати їм моральну підтримку, вніс я прохання-пропозицію: піднести Києво-Галицьку Митрополію і всієї Руси до патріярхальної гідности».

Старання Блаженнішого відносно тої важливої справи продовжувались протягом довгих літ, але справа не рухалась з місця з огляду на екуменічні переговори Ватикану з московською православною Церквою, які відбувались ціною Української Православної Церкви.

Миряни тоді також включились у ряди оборонців єдности нашої Церкви у Патріярхаті. Висилано до Ватикану петиції, під якими було зібрано тисячі підписів, вислано звернення до папи Павла VІ, але все це нічогісінько не помагало. Рівночасно йшли прохання до Блаженнішого, прохання, щоб прийняв він титул Патріярха, який є так дуже потрібний для Української Католицької Церкви.

І оце вперше під Великоднім Посланням 1975 року появився довго очікуваний підпис: Патріярх Йосиф. З великою радістю прийняли цю незвичайно важливу подію Владики, священики і миряни. На жаль, поміж Владиками єдности не було і про це написав Патріярх Йосиф у своєму «Завіщанні».

Рік 1975 був Роком Святим у Вселенській Католицькій Церкві. В липні того року приїхало до Риму понад п’ять тисяч українських паломників, щоб помолитись у соборі Св. Софії та зложити поклін і подяку Патріярхові Йосифові. В дні 12 липня під час архиєрейської Божественної Літургії у базилиці св. Петра священики поминали в своїх возгласах Блаженнішого Патріярха Йосифа, а під час «Великого Входу» на всю базиліку пролунали слова поминання, які виголосив грецькою мовою о. д-р Іван Гриньох: «СВЯТІШОГО ОТЦЯ НАШОГО ЙОСИФА, ПАТРІЯРХА КИЄВА І ГАЛИЧА І ВСІЄЇ РУСИ, НЕХАЙ ПОМ’ЯНЕ ГОСПОДЬ БОГ У ЦАРСТВІ СВОЇМ ЗАВЖДИ, НИНІ І ПОВСЯКЧАС, І НА ВІКИ ВІКІВ!» (Журнал «Мирянин», ч. 78, 1975, ст. 103).

На закінчення Божественної Літургії о. мітрат Маріян Бутринський співав Молитву за Патріярха разом із присутніми в базиліці св. Петра.

На слідуючий день, в неділю, 13 липня відбувся величавий концерт в пошану Патріярха Йосифа, на якому були присутні амбасадори західніх держав, представники Східніх Церков, 14 кардиналів та різні інші достойники Ватикану. У своїй важливій промові Єпископ Іван Прашко тоді сказав: «… в часі Святого Ювілейного Року 1975 ми побачили перший раз у нашій історії коло Вашого підпису: Патріярх Києво-Галицький. Того вже ніхто не зітре, ніхто не відкличе! Це є то найважніше, чого потрібно нашій Церкві для її збереження, упорядкування і розвитку. За це ми всі Вам дуже вдячні… Всемогучий милосердний Господь Бог прислав нам якраз Вас, як вибранця свого незглибимого Провидіння. Прийміть від нас нашу подяку, признання, пошану, запевнення вірности, правдиву синівську любов та запевнення про молитви» («За Патріярхат», липень-серпень, 1975, ст. 5).

На реакцію Ватикану не потрібно було довго чекати. Після Божественних Літургій і концерту голова Конгрегації для Східніх Церков покликав до себе єп. Івана Прашка (Австралія), єп. Ісидора Борецького (Торонто), єп. Ніля Саварина та єп. Дмитра Грещука (Едмонтон). Він намагався переконати владик, щоб вони не поминали Патріярха Йосифа під час Богослужень і не визнавали його Патріяршої влади. Але Владики заявили йому, що їм совість наказує бути вірними Патріярхові Йосифові.

Потрібно відмітити, що із Пряшівщини Єпископ-Ісповідник Василій Гопко написав до Патріярха Йосифа листа із висловами радости та вдячности за прийняття патріяршого титулу. Він брав участь у Синоді 1969 року, даючи цим доказ, що Пряшівщина є нерозлучною частиною Української Греко-католицької Церкви. На слідуючий Синод комуністична влада вже його не пустила. Але до кінця його життя підпис єп. Гопка був завжди під посланнями ієрархії нашої Церкви.

Про свої старання відносно визнання патріярхату Української Католицької Церкви Патріярх Йосиф у «Завіщанні» написав: «Доводив я бл. п. Папі Павлові VІ, що в Східній Церкві ні Папи, ні навіть Вселенські Собори не встановляли Патріярхатів окремих помісних Церков. Завершення тих Церков патріяршим вінцем завжди було овочем дозрілої християнської свідомости у Божому люді, у всіх його складових частинах, в свідомості духівництва і пастирів… Церква Києво-Галицької Митрополії — доводив я завжди — дала подостатньо доказів цієї свідомости впродовж цілої своєї історії. Чому ж не признати патріяршої гідности Києву, колисці християнства на цілому європейському сході? З синівським смиренням, з терпеливістю, але з ясністю заявив я бл. п. Папі Павлові VІ: Не схвалите Ви, схвалить Ваш наступник… Бо вже тому, що ми, наша Українська Церква, існуємо, ніколи не можемо відказатись від Патріярхату!..»

А далі, звертаючись до оборонців патріярхату, Блаженніший написав: «І Вас, мої улюблені діти, благаю: Ніколи не відкажіться від Патріярхату своєї Страдної Церкви, ви ж живі існуючі її діти!».

Під час тризни 13 вересня 1984 року Єпископ Іван Хома відчитав Заяву Патріяршого Крилосу, в якій після короткої згадки про заслуги Патріярха Йосифа для УКЦеркви підкреслив: «Зокрема йдеться про високий історичний титул патріярха, який він прийняв… Українського Патріярхату вже викреслити не можна… Шануймо цей історичний титул… У цьому титулі містяться усі Його надбання, здобутки і терпіння. Нехай ім’я великого Патріярха Йосифа остане серед нас у вічній пам’яті!».

Дарія Кузик

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>