Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

300 чисел журнала «Патріярхат»

З місяцем груднем 1995 р. з’являється трисоте число журнала «Патріярхат». Це добра нагода хоч на маргінесі сказати кілька слів про себе, себто про журнал. Звичайно, було б значно краще, якщо б ми про себе не писали самі. На жаль, такі речі, щоб хтось писав, рідко трапляються, за малими винятками. Це тільки деякі журнали належать до таких, що їх вітають з кожним новим числом, відзначаючи, як особливо «велику» подію. Гадаємо, що триста чисел журнала — це ж не такий великий проміжок часу, як і не малий, це добра нагода його відзначити. Народини журнала, себто його перше число з’явилось з датою травень 1976 p., який вийшов під назвою «За Патріярхат» з підзаголовком: «Бюлетень Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви» і з’являвся чотири рази на рік, себто квартально. Його першим редактором був інж. Степан Процик.

Варто тут хоч натякнути, що було первопричиною народження цього журнала, а саме у 1967 p., тоді, коли вже деякі організації і пресові органи почали завмирати. Слід підкреслити і наголосити, що з хвилиною появи на волі, після 18-літнього ув’язнення і заслання Митрополита Києво-Галицького Блаженнішого Йосифа Сліпого відкрилась нова сторінка історії Української Церкви, а також це твердження можна поширити на діяспорне життя українців. Блаженніший Йосиф, як свого часу сказав сьогодні вже покійний Йосип Гірняк, «немов збудив нас з летаргічного сну до оновленого життя». Блаженніший Йосиф своєю невгнутою поставою, своїми виступами на Вселенському Соборі Ватиканському II сколихнув світовою опінією, чого до того часу не вдалося осягнути українській діяспорі. Зворушливо діяли слова Блаженнішого, слухаючи його, дві з половиною тисячі соборових отців, коли він говорив: «Мене уповноважнюють віки, мене уповноважнюють мої попередники мене уповноважнюють неприсутні переслідувані… говорити про мовчазну Українську Католицьку Церкву». Тоді Блаженніший Йосиф висунув ідею патріярхату, а водночас своєю подивугідною працею надав динаміки нашій Церкві, а зокрема мирянам.

Незаперечним залишається факт, що миряни найбільше дали не тільки зрозуміння, але і дали всесторонню піддержку. В наслідок таких обставин зорганізований мирянський рух, що постав у діяспорі, є незаперечним плодом засіяного зерна Патріярхом Йосифом. Дальше похідна від цього є журнал «Патріярхат», який також є плодом зерна Патріярха Йосифа. Правда, життя журнала «Патріярхат», як уже сказано, не таке вже довге, але й не коротке, 28 років, на протязі яких безперебійно живе і постійно розвивається ідея патріярхату УКЦеркви, що її відпорошив і поставив на програму для нашої Церкви св. п. Патріярх Йосиф. Такі були первопричини народження журнала «За Патріярхат», який під такою назвою з’являвся до сімдесятого числа як квартальник, а після того, по сьогодні, себто 230 чисел, з’являвся як місячник під назвою «Патріярхат» з підзаголовком «За єдність Церкви й народу».

Журнал народжувавсь у час дуже насиченої й активної праці, якій, бурхливих подій і спалахів на церковному полі, мирянського руху, який згодом на терені США оформився в Українське Патріярхальне Товариство, а в інших країнах прибрав таку ж назву з різними відхиленнями. Згодом створив свою надбудову, якою є Українське Патріархальне Світове Об’єднання (УПСО). Наші недруги, чи, може, краще буде, коли скажемо неприхильники патріархальних ідей УКЦеркви, пророкували для зорганізованого мирянського руху, а тим більше для журнала «Патріярхат», який показував не підмальовану правду, коротке життя, вживаючи крилатої дефектичної фрази «солом’яного вогню», що скоро спалахує і зразу ж погасає. Богу дякувати, часто приписувана фраза «солом’яного вогню» українському народові не здійснилась ні по відношенні зорганізованого мирянського руху, ні до журнала «Патріярхат».

Блаженніший Йосиф сказав мирянам, що вони мають не тільки завдання, й обов’язки в Церкві, але також і права, які чомусь усе промовчувались. Таке ствердження було своєрідним і унікальним зрушенням, що і спричинилось до постання зорганізованого мирянського руху, який поставив собі за ціль допомагати Блаженнішому Йосифу змагатись за піднесення нашої Помісної УКЦеркви до гідности патріярхату. Зрештою, Вселенський Собор Ватиканський II також висловився, що за долю Христової Церкви є відповідальними не тільки владики, але також священики і миряни. Отже про ці й багато інших істин треба було голосно говорити і донести до відома і до свідомості! широких кіл вірян Української Католицької Церкви. Для цього зорганізований мирянський рух улаштовував конференції, з’їзди, вечори з доповідями на актуальні релігійно-церковні теми, інформуючи широкі кола громадян про ці питання. Цього було замало, тому треба було шукати більш постійного і ширшого форуму, і таким форумом стало друковане слово — журнал «Патріярхат».

З приводу трисотого числа журнала «Патріярхат» слід підкреслити, що журнал є унікальним явищем. Народжуючись, журнал не мав жодних потрібних засобів, мав тільки добру волю і бажаючих мирян активно діяти — формувати українську християнську думку. За журналом не стояли церковні чинники, ні жодні політичні партії, не мав і не мас жодних субсидій чи якоїсь постійної допомоги. Журнал вдержувався і вдержується завдяки нашим читачам — передплатникам, щедрим жертводавцям на пресовий фонд, відданим кольпортерам і громадській праці редакторів і адміністрації. Ні більше, ні менше, журнал «Патріярхат» є нашим спільним досягненням, себто зорганізованого мирянського руху. Відомо, що на такій самій базі колись з’являвся журнал «Мирянин» з такою самою тематикою, якого редактором був, покійний Юрій Теодорович, але з його смертю помер і журнал «Мирянин». Також Товариство священиків ім. св. Андрея видавало свій Бюлетень, який редагував о. Іван Кіт, але, мабуть, не вистачило сил і не знайшлось молодих і охочих продовжувати корисне діло.

На протязі того часу головними редакторами, крім згаданого інж. Ст. Процика, був ще, сьогодні вже покійний, ред. Василь Пасічняк і з 1977 р. по сьогодні є Микола Галів.

У тому часі адміністратором був і зараз є Володимир Пушкар, а перед тим був В. Процюк. З 1977 р. журнал став місячником. На протязі того часу на сторінках журнала написано багато, багато гіркої правди. Ми старались писати і відображувати події, факти й історію такими, якими вони були, а не як би нам бажалось їх бачити. Ми свідомі того, що журнал «Патріярхат» декому був не вигідний, радше бажав би його не бачити, але за весь час не траплялось такого, як це сталось у Австралії, де еп. Петро Стасюк літні числа «Патріярхату» сконфіскував. (Молимо Всевишнього, щоб він діяв у дусі християнської любови).

Головною ціллю журналу було, крім того, щоб безперебійно держати живою творчо-діючу ідею патріярхату, інформувати мирян-читачів про життя і розвиток Української Церкви і в загальному про життя Вселенської Христової Церкви, формувати українську мирянську християнську думку і пробувати вказувати візію Христової Церкви і в ній знаходити місце для Української Церкви. Ми намагались, як тільки було можна, відкривати очі на властиву суть Христової Церкви, уникаючи протиставних прикметників «православний», «католик» й інші, які, на жаль, для багатьох не тільки мирян і священиків, але й владик, були і ще далі залишились суттєвим змістом. Ці питання прикметників дуже вдало злагіднив, надавши їм непротиставного, а об’єднуючого змісту Папа Іван-Павло II, який сказав — ми всі християни є православними у вірі і всі християни є католиками в любові. Справді, це чудове і глибоке схоплення проблеми, це справді вдала поєднуюча візія, у якій Папа Іван-Павло II бачить шлях до цього євангельського «щоб усі були одно». Це є справжній шлях до об’єднання, який журнал заступав, піддержував і дальше заступає.

Не будемо тут говорити про те, на скільки журнал «Патріярхат» вив’язався у своїх завданнях, хай про нас — журнал — говорять інші. Тут бажаємо підкреслити, що редакція і адміністрація свідома своїх слабостей, їх є чимало, але немає місця їх тут називати. На цьому місці бажаємо підкреслити, що журнал «Патріярхат» — це є наш спільний твір, це є наше спільне досягнення, під цим ми розуміємо українську діяспору, а точніше членів зорганізованого мирянського руху, його проводи, наших читачів, відданих кольпортерів, членів редакції й адміністрації і всіх, що будь-як причинились до його росту, до його вдержання, до його розвитку. Всім належить щира подяка.

Як сприйняли журнал «Патріярхат» в Україні, як католики, так й православні, не будемо тут про це писати. Про це говорять статті і безпосередні листи, які ми помішували на сторінках журнала. Вони говорять багато, і не раз вони нам додавали більшої заохоти дальше продовжувати корисну працю, яка йде на користь Української Церкви й українського народу в Україні. Ми вдячні за ці листи і вибачаємось, що не всі ми друкували. Ось цією статтейкою скромно відмічуємо трисоте число «Патріярхату»

Микола Галів

Поділитися: