Заходами філії УКУ у Вашінґтоні, та Ювілейного Комітету, в дні 14-ого березня 1976-ого року відзначено тут 50-ліття священства Духовника цеї філії б. пароха та катехита багатьох церковних парафій на рідних землях та на еміґрації, Всч. Отця Радника Стефана Кіржецького. В цьому дні Достойний Ювілят відслужив благодарственну Божественну Літургію в каплиці св. Софії, при співслужінні Всч. Отця д-ра Василя Макуха, ректора місцевої семинарії ім. св. свщм. Йосафата.
Вечором того ж дня відбувся величавий бенкет при участі Достойного Ювілята з Пані-Маткою, близькою та дальшою ріднею, професорів УКУ Михайла Кушніра та Юрія Старосольського з дружиною, приятелів, знакомих та гостей з Балтимору, Трентону, Рочестеру, Вілмінґтону та Бофало, разом приблизно 115 осіб. Святочною програмою проводив д-р Роман Барановський, Голова Ювілейного Комітету, який відчитав декілька з понад 30-ти надісланих привітів, а саме від Блаженнішого Отця Патріярха Йосифа І, філяделфійського Владики-Помічника Василя Лостена та інших. Від філії УКУ вітав Достойного Ювілята професор д-р Юрій Старосольський, подаючи життєпис Ювілята. Ювілят прийшов на світ 8-ого січня 1894-ого року в Дібринові, Рогатинського району. Гімназійні студії почав в 1908-ому році в Бережанах, а продовжував їх в Рогатині. Вже в молодих роках займався культурно-освітною працею на селі, а в 1914-ому році вступив у ряди Українських Січових Стрільців. Двічі пройшов шлях українського вояка по рідних закутках України та пізнав душу свого народу, для якого вже від молодечих літ бажав працювати, як священик. Після програної війни був переслідуваний польською владою за успішно переведений бойкот виборів та перепису населення в Галичині. Помимо труднощів, в 1925-ому році покінчив богословські студії, одруживсь з Анною Давидович та був рукоположений на священика Блаженнішим Слугою Божим, Кир Андреєм Шептицьким в 1926-ому році. Опісля служив сотрудником у Вістовій, Калуського району, а відтак парохом в Юнашкові та Бабинцях коло Рогатина. Ввесь час був катехитом в місцевих школах в Рогатині, а за совісне виконування своїх обов’язків одержав право носити крилошанські відзнаки. Продовжував працю в парафії підчас першого «визволення радянською владою».
В липні 1944-ого року прибув до Австрії в околиці Сант Пельтен, звідкіля виїхав до Німеччини. Через деякий час душпастирював в Альтетінґ, а відтак у Пфаркірхен, Ляндсгут, звідки переїхав до ЗСА. На америкаському терені працював у парафії Нентикопа повних 12 літ.
З переїздом до Вашинґтону, де тепер Достойний Ювілят проживає коло родини, допомагав в священослужіннях при парафії св. Родини, де після щасливого перещеплення очної рогівки відзискав в чудесний спосіб частинно зір. В грудні 1974-ого року, грамотою від Блаженнішого Отця Патріярха Йосифа І, був призначений духовником філії УКУ. Тепер з подвійною енергією, все молодий духом, ревно сповняє повірені йому обов’язки.
Після видвигнення Блаженнішим Патріярхом Йосифом І справи помісности та патріярхату Української Католицької Церкви, наш Достойний Ювілят ревно та щиро піддержує зусилля та змагання Блаженнішого Отця та цею своєю поставою заслужив собі на повне довір’я усіх, що є в духовім єднанні з Блаженнішим Патріярхом Йосифом І. Загально поважаний, чесний та достойний у поведінці з мирянами, наш Шановний Ювілят знайшов також вияви пошани серед православних братів, що численно взяли участь в бенкеті та щиро його вітали з ювілеєм священства. Цей рідкий серед нас вислів релігійного екуменізму був підсилений також привітаннями, що наспіли від наших православних священиків, а саме від Всч. Отця Петра Будного, настоятеля парафії св. Андрія Первозванного у Вашингтоні Д.К. та Всч. Отця Богдана Желехівського, настоятеля парафії УАПЦ в Трентоні, Н. Дж.
В дальшій частині програми вітав Ювілята колишній парафіянин та близький земляк Іван Деркач з Рочестеру. Ювілейне святкування звеличала мистецьким співом Марія Ясінська-Мурована, що при супроводі Д. Дулика виконала з творів Фоменка «Аріозо Радости Тетянки» з опери Івасик-Телесик, Стеценка: «Як зоря вечірняя», Рябова: Пісня Марійки, Грудина: за народною піснею «Гей Волошин» та уривки з опери «Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського.
Наприкінці Микола Ставничий читав «Сини» Василя Стефаника. Бенкет закінчив коротким словом Достойний Ювілят, в якому насвітлив світла й тіні душпастирювання в часі поміж двома війнами та у Новому Світі та висловив подяку усім приявним та неприявним за виявлену шану до Нього, як священика, українця та людини.
Достойному Ювілятові вручено пропам’ятну книгу з підписами приявних, а Достойній Пані-Матці піднесено китицю рож, Відзначення 50-ліття священства о. Ювілята пройшло на високому культурному та інтелектуальному рівні. До цього причинився Ювілейний Комітет в складі Лідія Білоус, Ольга Козак, Віра Пилипець, Емілія Процінська, Юрій Старосольський, Роман Барановський як голова та Богдан Ясінський.
