А все ж у нас є приятелі…

Нарікаємо постійно, що «сильні світу цього» так нечасто згадують наш нарід, нашу Церкву, наші змагання. Нарікання ці не без підстав, бо така саме є дійсність. Таке безоглядне право сильніших. Всесвітні засоби масової інформації розхвалюють демократичні позиції провідників сьогоднішнього вільного світу, розголошують про них усе, аж до несмачних подробиць. За те ж не стає їм часу ні уваги, щоб згадати тих, хто в щоденному важкому змаганні здобуває право на віру й совість, свободу й демократію не лише собі, а й усьому людству. Хоч би про нашу УКЦеркву. А коли навіть не згадують, то що вже говорити про якунебудь піддержку, допомогу?!

Та бувають і світлі винятки серед цієї мрячної «конспірації мовчання». А коли вже хтось піднесе голос за нашу справу, треба нам уважно прислухатися до цього голосу. Тут хочемо згадати міжнародню католицьку організацію «Допомога Церкві в потребі». Під проводом свого творця та невтомного керівника, бельгійського ченця Веренфріда ван Страатена діє вона вже від кінця Другої світової війни. І, з широким розмахом, допомагає переслідуваним католицьким церквам в усьому світі. Між ними — й нашій.

Даних про допомогу того рода не розголошують, бо доводиться здійснювати її нераз дуже засекреченими шляхами, але відомо загально, як багато допомогла саме ця установа нашій Церкві в часи найжорстокіших її гонінь та неволі. Знаємо лише безспірний факт., що обидва глави нашої Помісної УКЦеркви, і покійний Патріярх Йосиф, і теперішній, Блаженніший Мирослав-Іван, близько співпрацювали з «Церквою в потребі» та давали вказівки, куди й як спрямовувати їх допомогу. Як доказ, хоч би два їхні прекрасні видання, численними мовами, в тому й українською, про нашу Катакомбну Церкву («Церква мучеників», 1981 та «Слідами Христа; Йосиф Кардинал Сліпий» 1985 року).

А оце в недавніх числах бюлетеню «Церкви в потребі», «Дзеркало» («Мірор» для англомовного світу, а виходить він і в інших мовах), знаходимо правдиві й вичерпні вістки про нашу Церкву на порозі її нового життя.

І так в окремому виданні «Дзеркала», «Свободу Слову Божому» бачимо оригінальні світлини: наш священик при Святій Літургії, то знов ціла група клячачих на молитві, серед природи, на якомусь узліссі; то знов група вірних на чолі з Владикою Павлом Василиком під час святкування Великодня — теж під дверима замкненої церкви. Далі — ціла сторінка світлин та пояснень про голодово-молитовну демонстрацію нашого духовенства й вірних мирян на московському Арбаті і картина нашої делегації в дорозі до Кремля з відомою петицією про легалізацію. Широкі пояснення до цих світлин — правдиві, без таких частих перекручень, дають міжнародньому читачеві справжній образ довготерпіння та непохитности нашої Церкви.

Та згадки про нас не лиш інформативного характеру. Чимало місця як у цьому випуску за вересень минулого року, так і в найновішому, за цей березень, присвячено допомозі «Церкви в потребі» саме нам.

Радіопередачі із станції «Благовість» у Брюсселі, в Бельгії, закликають постійно наших вірних, щоб пересилали свої прохання про релігійну літературу. Голос цих передач іде по всій європейській частині СССР, а теж «із другого боку світу», до азійської його частини, із станції на Філіпінах. Відомо ж, що українці живуть розкидані по всьому Союзі, аж по Тихий океан. Донедавна велися ці передачі російською мовою, від листопада минулого року промовляють теж і по-українському.

Читаємо в «Дзеркалі» листи-відгуки, які зворушують не лиш нас, але, очевидно, і людяних чужинців-християн.

Лист православного із Східньої України: «Дякую щиро за прекрасну «Біблію для дітей». У нас чимало людей вірить у Бога, хоч навіть не знають «Отченашу». Вони залишаються вірні Христовій науці, яку передали їм батьки. Додержують, як знають та розуміють, Божі Заповіді, святкують свята, хоч ніколи н,е бачили навіть молитовника. І слідкують за Літургіями в передачах із Заходу…».

Лист католички зі Львова:

«Нам важко знайти релігійну літературу. Часом попадеться молитовник, у православній церкві, але катехизму таки нема. Часом можна купити православну Біблію — та це нам не під силу. Багато дехто одержує протестантські Біблії від різних сект, а згодом і сам пристає до них. Купуємо нераз молитовники із Польщі або ж робимо ручні відписи із тих, що доступні. Допоможіть нам виховати дітей по-християнському!»

Із листа українки в засланні:

«У нашому подружжі двоє діток. Проживаємо здалека від України, на Півночі СССР. Церкви тут немає. Хотіли б дістати якісь релігійні книжки, щоб виховати наших дітей у Святій Вірі. Пришліть нам щось підхоже, то будемо молитися за Вас…».

А це пише чотирнадцятилітній хлопчина:

«Сьогодні довідався я, що мої шкільні товариші одержують духовні книжки з описом життя та чудес Ісуса Христа. Ми знаємо про це все так мало, бо нігде дізнатися. У нас в школі висмівають тих, хто ходить до церкви. Сподіємося всі, що Ви пришлете й нам такі книжки: я, мої батьки та мій брат Володимир.

Ваш Іван».

У відповідь на такі листи, а їх число дійшло до 90,000 і щоденно збільшується на яку тисячу, організація «Церква в потребі» висилає десятками тисяч «Новий Завіт», «Катехизм для дітей», «Як молитися на вервиці», «Роздумування над «Отченашем», «Бог промовляє до своїх дітей» та інші. Книжки ці друкують різними мовами: російською, білоруською, польською, литовською, латишською, німецькою й українською і висилають у відповідні країни.

Друкують в Еспанії, Італії, при Католицькому Університеті в Іннсбруці, в Австрії. А централя цих висилок — у Німеччині, в Кеніґсштайні. Там і займаються цією висилкою працівники-добровольці, між ними й українці. З великим пієтизмом подають у «Дзеркалі» світлину бабусі-українки, яка пережила всі жахи Казахстану, а тепер вже від року ревно допомагає висилати Слово Боже в рідний край.

Не одна «Церква в потребі» забезпечує католиків-українців релігійною книжкою. Ми, українці-католики у вільному світі, ніяк не могли б здатися виключно на поміч чужинців, хоч би яку добронамірну. Масово висилає релігійну літературу нашим братам в Україні наш римський центр, висилає Т-во «Свята Софія», як теж і організація «Хрест Тисячоліття» при єпархії в Торонто, де працює між іншим і відомий колишній голова Ініціятивної групи захисту Церкви й віруючих в Україні Йосиф Тереля. Та й так, кожний відділ наших мирянських Товариств чи навіть численні поодинокі наші миряни стараються всіми доступними засобами включитися в цю дію, що очевидно є наказом хвилини. Всі ці ініціятиви доцільні й потрібні, що ледве чи вистачило б їх усіх разом, щоб заспокоїти духовний голод наших братів, так довго вдержуваних у темряві й неволі. Тих, що в Україні, і тих, що насильно відірвані від рідного грунту, розкидані по всіх «неісходимих» преторах Совєтського Союзу.

Та в цьому випадку треба звернути увагу на особливий момент: оце допомагає нам міжнародня організація, і цим автоматично признає й визнає наше заслужене місце в рамках Вселенської Церкви, у загальному пляні вселенської боротьби добра проти зла.

Але тому було б дуже добре й побажано, якби ми відповіли добром на добро, піддержуючи їх задуми та діла. Це справа наших парафій, так і мирянських організацій та їх поодиноких місцевих відділів чи навіть поодиноких родин, осіб. Ми знаємо, як «у моді» в сьогоднішніх демократичних суспільствах — листовні реакції на всякий почин, реакції листами, вітаннями, побажаннями відносно різних справ. Ці голоси, навіть найскромніших громадян, числяться й мають свою вагу. Що більше їх, тим вони переконливіші. А тут, тим більше, що йдеться про допомогу не лише нашій Церкві, особливо варто саме підкреслити, що ми існуємо як окрема зорганізована, самосвідома спільнота, яка вміє належно оцінювати зроблене нам добро та належно відгукуватися на нього. Що з нами «варто говорити» та ще тісніше співпрацювати.

Зрозуміло, що наш відгук повинен би виявитися і в матеріяльній піддержці, яка, в остаточному рахунку, йде на користь нашим братам; так, як всі інші наші внутрішні, безумовно необхідні збірки та пожертви. Але тут не лиш сама поміч, але таки й добра нагода підняти увагу до українського імени серед людей справді доброї волі. За кожний даток «Допомога Церкві в потребі» виявляє належну вдячність, висилаючи жертводавцеві постійно «Дзеркало». На наше ж бажання може воно подавати ще куди більше вісток про наше життя!

У передмові до найновішого числа «Дзеркала» отець ван Страатен пише: «Після семидесяти років брехні поневолені совєтами народи знають сьогодні, що комунізм, за словами Пія XI — «зло у своїй найглибшій суті» та, як сказав Павло VІ — «невилічимий». Ці люди не приймуть якого-небудь підправленого соціялізму. Вони хочуть позбутися Маркса й Москви. А тому червона імперія, союзниця люципера у боротьбі проти Бога, загине разом з люципером».

Чи ж не варті такі слова нашої всякої піддержки?!

Адреси «Допомоги Церкви в потребі»:

Rev. W. van Straaten, Postfach 1209, D-6240 Koenigstein 1, West Germany Aid to the Church in Need, P.O.Box 576 Deer Park, N. Y. 11729-0576, U.S.A.

Aid to the Curch in Need, P.O.Box 250 Montreal, QC, НЗР 3C5 Aid to the Church in Need, P.O.Box 11 Eastwood, NSW 2122

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>