Анатема за віру

У час, коли Україна звільняється від залишків тоталітарного минулого, важливо згадати всіх тих, що боролися за її незалежність і внесли у її карнавку хоча б скромну лепту. Особливо це стосується мучеників за віру, які, не шкодуючи власного життя, відстояли право українців мати свою незалежну Церкву. Сьогодні українська Церква (як Греко-Католицька, так і Православна) уже згадала і вшанувала сотні своїх гідних синів, але є ще багато незаслужено забутих, про яких варто сказати добре слово задля пам’яті нащадків.

До написання цієї статті мене спонукала тоненька книжечка (всього 37 сторінок) професора Івана Огієнка «Історія церковно-слов’янської мови», яка є в сімейній бібліотеці. Це короткий науково-популярний нарис розвитку церковнослов’янської мови від найдавніших часів до початку ХХ століття, опублікований 1931 року в Синодальній друкарні у Варшаві. Видання переховали і зберегли в тяжкі часи гонінь на родину. Але цікава та цінна ця книжечка не тільки роком видання, а й іншим: на її обгортці стоїть дарчий автограф «Високоповажному о. П. Табінському з привітом. Автор».

Петро Табінський – дід моєї дружини, один із перших (або й перший) серед греко-католицьких священників, засуджений «совітами» у 1944 році. Комуністи заарештували його уже через три тижні після свого повторного приходу до Львова, і цей факт змусив мене докладніше вивчити життєвий шлях цієї непересічної особистості.

Свіжий номер

2-3 (490) 2022 Обкладинка для сайту