Андрей Шептицький – невизнаний Праведник світу

Статтю Якова Сусленського передруковуємо з «Свободи», що появилась за 8 квітня 1981 р. Автор статті Яків Сусленський належить до Громадського Комітету Єврейсько-Української співпраці, який перед тим підписав заяву під назвою «Вимагають справедливости: надати звання праведника світу Митрополитові А. Шептицькому», яка була надрукована в нашому журналі за грудень 1980 р. В статті, яку передруковуємо є порушені ці самі питання. Пропонуємо нашим читачам познайомитись з її думками.

Редакція

Першого листопада 1944 року у Львові спочив навіки Митрополит граф Андрей Шептицький, Глава Української Католицької (Уніятської) Церкви. В безкраїй жалобній процесії, що йшла за труною, були євреї, яких він врятував. Західня Україна оплакувала свого спасителя, рятівника; мужню, шляхетну — Святу Людину. Я бажаю розповісти про те, що мені відомо про відношення Андрея Шептицького до євреїв — відношення, яке дає йому право на вдячне признання його Праведником світу.*

Дев’ятнадцять років відкладається з політичних мотивів ухвалення постанови за клопотанням рабина доктора Давида Кагане про надання Андрею Шептицькому звання Праведника світу. Мені з’ясували це так: якщо б А. Шептицький був пересічним українцем, йому давним-давно віддали б найвищі почесті; його високий сан стоїть на перешкоді, бо може витворитися таке враження, начебто всі українці-католики рятували євреїв.

Членів Комісії бентежить і передбачувана реакція багатьох ізраїльтян, крайньо вороже настроєних у відношенні до українців, і те, що українці діяспори намагатимуться дуже шумно зобразити цей акт. Деякі навіть беруть під увагу реакцію совєтської пропаганди і явно перебувають у полоні совєтських публікацій про А. Шептицького. Наводжу одну з них: «… Але були і чисто коньюнктурні випадки рятування, здійснювані з міркувань політики на далеку мету, на чому тепер активно спекулюють наші недруги, перетворюючи хитрих і передбачливих єзуїтів у лагідних, благородних миротворців. Про одне таке «рятування» мені хочеться розповісти докладніше».

Цей уривок з статті небезвідомого «спеціяліста» з єврейських і українських справ Володимира Біляєва. Його стаття «Чому врятували рабина?» була опублікована в газеті «Літературна Україна» з 14-го квітня 1978 року. Далі автор розповідає про мету врятування А.Шептицьким рабина Давида Кагане, який нині проживає в Тель-Авіві, а також сина головного рабіна Львова Лєвіна. Цитую:

«… Він завжди вмів дивитися вперед і на всякий випадок хотів заасекурувати себе на той випадок, якщо зміниться політична ситуація. Він ще під час війни знав, який відсоток сенаторів єврейської національности засідає в Сенаті З’єднаних Стейтів Америки і скільки серед них сіоністів. На всякий випадок він кинув їм як завдаток на майбутнє: ці два врятовані ним — син рабина і рабин Кагане — зможуть свідчити, яким «добрим» був до євреїв митрополит».

Мені здається, що безглуздо оспорювати цю нісенітницю. Рабин Кагане показав і розповів мені і про інші опуси совєтської преси на цю тему.

Насправді ж не двох євреїв — як вказує В. Біляїв (хоч для признання Праведником світу достатньо було спасти одного єврея),— а багатьох євреїв врятував Андрей Шептицький. У його домі переховувалася родина аптекаря Йосифа Подошина. За наказом Шептицького в церквах і по підвладних йому манастирях переховували багатьох євреїв, переважно дітей. Давид Кагане твердить, що від 300 до 400 дітей було врятовано у той спосіб. Дружина Давида Кагане, яка переховувалася в одному з манастирів, бачила, як привезли поранену єврейську дитину віком років п’яти. Ігуменя Олена Вітер власноручно роздягла і обмила дитину, а після того лікувала її рани й виховала дівчинку. Олена Вітер признана за Праведницею світу.

Славнозвісне Пастирське Послання Андрея Шептицького «Не убий!», написане в 1942 році, вплинуло на багатьох українців-католиків. Давида Приталя, який сьогодні мешкає в кібуці «Маалє Хамиша», в юнацькі роки врятував українець Іван Яцюк. Згідно з його словами, не тільки Яцюк, все село переховувало єврейських дітей.

У 1942 році, коли фашистські полчища дійшли до Волги і Кавказу і, здавалося, наближалася їхня перемога, Андрей Шептицький звернувся з повним гніву листом до Гімлера. Він виступив з протестом проти винищування євреїв та обвинувачував нацистів у тому, що, втягаючи українців у ці акції, німці роблять з них професійних убивць. Це був вияв найбільшого чоловіколюбства і відваги. Незабаром вийшло розпорядження Гімлера про арешт А. Шептицького, але губернатор Галичини Карл Ляш довів недоцільність такого кроку через широку популярність Шептицького.

Звичайно, всі людські потягнення легко звести до міркувань вирахування, політичної коньюнктури. Особливо, якщо це вигідно можновладцям. Але чи відповідає, однак, Андрей Шептицький поняттю «коньюнктурщика?» Чи це із «коньюнктурних міркувань» А.Шептицький вивчив іврит і вільно на ньому висловлювався? Чи з тих також міркувань він протягом довгих років систематично надсилав у львівську єврейську общину дари на Пасху, щоб жодна бідна дитина не залишилася без свята. Чи ж з того користолюбного розрахунку він ризикував своїм становищем і піддавав смертельній небезпеці своє життя, сміливо протестуючи проти Геноциду євреїв? Щоб побільше було таких «коньюнктурщиків» з їхньою постійною добротою до євреїв — і єврейський народ жив би в мирі й спокої.

Ім’я покійного Андрея Шептицького викликає ненависть совєтських властей тим, що українські католики існують і вони незнищимі; що Шептицький був поборником незалежної України і противником совєтського ладу. Його міцні зв’язки з львівською єврейською общиною і допомога євреям у суворі роки — це відношення, яке служить прикладом і базою для співробітництва і взаємодопомоги, які розвиваються, двох народів — і воно розпалює скажену злість у совєтських керівників. Союз і співпраця таких двох народів, як єврейський і український — це одне з найбільш небажаних для совєтів явищ.

Під клопотанням у «Яд Вашем» про надання Андреєві Шептицькому звання Праведника світу вже підписалися сотні людей. Кампанія збирання підписів продовжується. І хочеться вірити, що ім’я Андрея Шептицького незабаром здобуде широку популярність серед єврейського народу і він увійде у наш дім навіки як Друг і Праведник.

* Це звання надає спеціяльна комісія Єрусалимського інституту Пам’яті жертв нацизму і героїв опору «Яд Вашем» тим не-євреям, які рятували євреїв у роки гітлеризму.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>