Англійська кореспондентка про зустріч на вершинах Папа — Горбачов

Постійна римська кореспондентка «Католік Гералд» з Лондону, Вівієн Гювіт, робить докладну аналізу т.зв. східньої політики Ватикану, очевидно, з точки зору світового католицизму. При тому часто більше або менше об’єктивно торкається проблем нашої Церкви. Вона влучно підкреслює, що католицизм в Польщі у цілій тій грі з Москвою відогравав видатну ролю, як свого рода відскочня, чи язичок на вазі.

Вона перечисляє всі маркантні епізоди, починаючи від ім’янинових ґратуляцій Хрущова для Папи Івана XXIII ще у 1962 р. Папа Іван ХХІІІ без всякої консультації розцінив цей жест як добрий знак для початку переговорів і зразу доручив папському нунцієві у Анкарі нав’язати зв’язки з совєтським амбасадором у справі посередництва з Хрущовим. І так воно почалось.

Цілий той цікавий і маловідомий перебіг дипломатичної гри, започаткований Папою Іваном ХХІІІ у 1961 p., на думку репортерки Вівієн Гювіт, саме тепер дає свої плоди. Бо всі наступні папи нав’язані папою Іваном ХХІІІ зв’язки з СССР продовжували й поширювали, а папа Іван-Павло II доводить до щасливого кінця. Але не про цей перебіг мені хочеться згадати, а про один цікавий момент, про який ми досі не чули. Вона пише: «29 жовтня 1989 р. бувша польська територія, навернена до віри 1596 p., стала бастіоном католицизму в Україні…». Дальше говориться про те, як Сталін, окупувавши цю територію, приєднував католицьку Церкву, включаючи її до російського православія. «Він сконфіскував майже 4,000 церков. Більшість вірних, практикуючи православний обряд, таємно зберігали вірність Римові…». Дальше говорить, як два місяці тому назад православний священик проголосив, що вірні разом з церквою повертають до католицизму. Як після того випадку подібне сталося у 20 інших церквах, а до кінця листопада вже майже 130 парафій повернуло до українського католицизму, помимо спротиву. держави й російської православної Церкви.

Кореспондентка аналізує зустріч Горбачова з Папою і пише: «У висліді розмов Горбачова з Папою Горбачов обіцяв релігійну свободу, забезпечену новими законами у цій справі та легалізацію УКЦеркви». А православ’я перевело певні зміни всередині, заступаючи старих консервативних й протиримських на більш ліберальних прелатів.

І тут цікаве й нове слідує: «У заміну Іван-Павло ІІ не буде настоювати на реінсталяції священиків з еміграції у Республіці. Буде дораджувати литовським сепаратистам припинити свою пропаганду. Визнає білоруську границю з Польщею та зробить відповідні поправки у границях єпархій…».

Авторка нав’язує до Фатімських побажань Пречистої Діви у справі навернення Росії та про «винятковий шлях до навернення». Закінчує свої розважання натяками на те, що між вождями Кремля деякі були сильно прив’язані до своїх матерів. Наприклад, мати Сталіна була релігійна й просила сина, щоб не нищив Церкви Грузії. І Церква ця перетривала всі гонення. Так само Ґорбачов признався, що його мати водила його за руку до церкви помимо заборони. І хоча тепер він є «непрактикуючим атеїстом», але має сантимент до релігії з уваги на свою побожну матір.

Стоїть питання, яку ціну заплатив Ватикан за полекші для Церкви, досі не було нам відомо. Також питання відносно низької ціни за ті поступки Москви виглядає дуже підозріло. Та час незабаром дасть свою відповідь на ці наші сумніви.

Мені, однак, хотілося звернути увагу на ті помилки засадничої ваги, яких допустилася репортерка Вівієн Гювіт у справі нашої Церкви.

Отже, поперше, на якій підставі вона пише: «бувша польська територія була навернена до віри у 1596 році»? Виходить, що до того часу правобережна Україна, Волинь та Галичина були безвірками, дикунами. Ми знаємо, що наші предки були православними християнами. Отже, про яке «навернення до віри» говориться?

З такого незграбного зформулювання виходить дальше, що Україна — це територія Польщі. Це другий нонсенс або інформація з боку польських моцарствовців, які далі живуть мріями про Ягайлонську Польщу. А з цілости допису виходить, що авторка або взагалі не зорієнтована, що таке Греко-католицька Церква, бо вживає прямо виразу «католицька Церква (тепер) в Україні». Коли вона нас трактує як католиків, то пощо нам було заключати Унію? Можна було прямо включитись у католицьку Церкву, прийняти латинську мову та римський обряд і все було би в порядку. Отже, або авторка не орієнтується якслід в даній матерії, або за того рода плутаниною криється якась таємнича ціль. Питання лише, яка саме?

З іншого допису у «Католік Гералд» за 5. 1. 1990 р. довідуємось, що архиєпископ Кирило із Смоленська заявив кореспондентам, що у Львові із 19 церков РПЦ лише 4 залишилось в руках РПЦ, бо інші були «окуповані» уніятами.

А знову архиєпископ Макарій із Івано-Франківська проголосив голодівку на знак протесту, що уніяти домагаються звороту їх церков.

Я навів ці два повідомлення із тої самої газети, які у засаді собі протирічать або одне заперечує твердженя репортерки про те, що «в керівництві РПЦ зроблено певні переставлення, усунено від влади антиримських монсеньйорів». Бо й виступ архиєпископа Кирила і акція архиєпископа Макарія зовсім не вказують на якінебудь зміни у наставленні тих провідних діячів РПЦ. Але найбільшим ворогом відродження УКЦ в Україні, то являється таки митрополит Києва Філарет.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>