Царство Ізраїлю і Царство Небесне, на відміну від переконань багатьох юдеїв, для Ісуса не є тотожними. Що більше, за часів Ісуса апокаліптична есхатологія вже була присутня в юдействі, однак факт політичного панування поган над народом ЯГВЕ вимагав у людській логіці політичного визволення і створення або віднови певних політичних інституцій. Однак Ісус свідомо виступає в часі свого прилюдного служіння як «скритий месія», щоб не давати своїм сучасникам обманливих і непотрібних надій, які відвертали б їхню увагу від есхатологічно-апокаліптичної дійсності Царства Небесного, яке не від цього світу (пор. Йо. 18, 36). Що більше, Христос приходить, аби свідчити Істину, і це свідчення Істини, як і у випадку з Іваном Хрестителем, призводить до конфлікту з юдейською старшиною, а потім і з римським державним апаратом, для якого «суспільне добро» полягає в стабільності і безперебійному функціонуванні податкової системи. У цих системах політичних координат нема місця для апокаліптичної есхатології. Вона не просто є тихим протестом, але «вогнем» (пор. Лк. 12, 49), який пожирає основи дочасних державних структур.
Повністю статтю читайте у паперовій версії журналу або в електронній на сайті https://journals.ua/
