Археологічні відкриття древнього Перемишля

Нижче подаємо опис, пляни і реконструкцію церкви в древньому Перемишлі князя Володаря з початку 12 століття. Ця історична знахідка є багатомовна так під оглядом геополітичним, як також розвитку культури, будівництва й архітектури в Україні. Це нам підказує, як вже в той час було розвинене християнство в Україні. Це говорить також, що Київська Русь мала розвинений свій окремий стиль церковної архітектури, який зовнішньо й внутрішньо різко відрізнявсь від західного-латинського. В нашій архітектурі древнього часу виступала полігранність в нерозривній одності. Досліджені відкриття, які належать Анджеєві Жакі, що відбувались під доглядом Польської Академії Наук викликають подив й захоплення.

Опрацьований матеріял в основному належить інж. архітектові Мирославу Д. Німціву і редакції.

Редакція

Собор князя Володаря в Перемишлі

В моїй статті — «Перемишль-Львів» спомин про інженера архітекта Євгена Нагірного («Америка» 23 вересня 1970) згадав я загально про сенсаційні археологічні розкопи в Пермишлі.

Інж. Степан Ґела у своїй статті «Роля греко-католицького приходства у XI — XIII ст. на Сх. Лемківщині». («Америка» 23 вересня 1977) показав ілюстрацію реконструкції катедрального собору Різдва св. Івана Хрестителя в Перемишлі за А. Жакі, який розкрив фундаменти цеї церкви на Замковій Горі.

Я старався нав’язати особистий зв’язок із проф. д-ром Анджеєм Жакі, що мені нарешті удалося минулого місяця. Одержав від нього його скорочені висліди праць представлені Краківській філії Польської Академії Наук у 1968 році:

«Перемиська церква князя Володаря в світлі писаних і археологічних джерел»

Тут подаю український переклад «висліди із засідань Наукових Комісій відділу ПАН в Кракові, січень — червень 1968 рік»:

Анджей Жакі представив власну працю «Перемиська церква князя Володара в світлі нотованих і археологічних джерел».

На протязі розкопів в Перемишлі в роках 1956-1964, ведених Краківським відділом Польської Академії Наук, відкрито посередині внутрішного замкового подвір’я залишки будівлі святині яка має візантійсько-руські прикмети*.

Під сучасними та середньовічними, пізнішого часу верствами, на глибині двох до понад п’ятьох метрів, відкопано й встановлено слідуюче:

невеликі відтинки кам’яних мурів (стін), в’язаних на вапняній заправі, сліди викопаних фундаментів виповнених грузами (по розбірці фундаментів аж до їхньої підстави), значні засяги площі кам’яної долівки в мозаїці «ін сіту» (на місці перебування прим, ред.). Два загадочні «канали» під верхом долівки, які лучаться під прямим кутом, декілька кам’яних бльоків «ін сіту», які творили неначе викладку малої кринички**, груз з певними декількома архітектонічними деталями (камінні плити з арковими фризами, профільовані кам’яні бльоки зі слідами тиньку з поліхромією, долівкові керамічні плитки, прямокутні й трикутникові), а врешті кількадесять гробних скелетів, які знаходилися довкруги будівлі із трьох сторін ( із четвертої сторони, від заходу, не роблено розкопів). Дещо дальше на полудневий схід від згаданих реліктів і згущених цвинтарних гробів натраплено на відокремлений гробний скелет із кістяком (15/59) який був прикритий семи кам’яними бльоками зі слідами заправи, (цей гріб зрушив руїни абсиди передроманської РОТУНДИ, Серед знайдених речей із верств сучасних існування церкви, на увагу заслуговує: бронзовий ЕНКОЛЬПІОН (бронзовий складаний хрестик при небіщиках в гробах прим. М. Н. Н.)

БУЛЛЯ КНЯЗЯ ДАВИДА ІГОРЕВИЧА (ХІ-ХІІ вік) та багато фрагментів кераміки типологічного зрізничкування.

Інтерполюючи як найбільш осторожно плян окружаючих мурів описаних забудовань, доходимо до висновку, що його виміри виносили біля 18 х 22.5 метрів (60 х 74 стіп, прим. М. Д. Н.), довжину мірено по зовнішних лініях стін, їхніх неґативів. (Грубість зовнішних стін наближалась до 150 центиметрів), (ширина розкопаних фундаментів коливалась від 140 до 200 центиметрів) (майже дві з половиною до трьох з половиною стіп, прим. М. Д. Н.). Будівля була ор’єнтована на найпевніше на трьох навах із чотирьома стовпами в середині, та мала що найменше два входи: головний на осі повздовжної нави, від полудневої сторони (SSW), як рівнож від заходу, (NNW) дуже правдоподібно був теж третій вхід, від сходу (SSE). Стіни будівлі виконано виключно із каменя, правдоподібно в більшості із тесаного каменя (вапняк із піском з Кругеля або околиці), а долівку цілої будівлі або що найменше в середній частині виложено з плоских кам’яних піскових плит, уложених в круги, неначе рід мозаїки, деякі частини долівки могли рівнож, хоча не від початку, бути виложені керамічними плитками із жовтою поливою. Від сходу (NEE) знаходились правдоподібно три абсиди, центральна висунена найбільш до переду, а понад серединою будівлі — циліндрична вежа (копула) оперта на чотирьох стовпах. Нутро будівлі прикрашене розписом — поліхромією примінюючи краски червоні, жовті, а навіть цінного «лятолязурі». НЕ УЛЯГАЄ НІЯКОМУ СУМНІВУ ЩО ТУТ МАЄМО ДО ДІЛА ІЗ ТИПОВИМ КОСТЕЛОМ СХІДНОГО ОБРЯДУ, ЗНАЧИТЬ ІЗ ЦЕРКВОЮ.

Засяг записаних джерел середньовіччя відносно церкви на Перемиському городищі є досить бідний, а якщо візьмемо до уваги виключно джерела раннього середньовіччя (до XII віку) є досить вбогі, бо обмежений в першу чергу до згадки про єпископа Антона (Добрині Ядрейковіча) котрий сидів в Перемишлі в роках 1218-1225, як також його наслідника з року 1243, без відома його імени, який виступав проти князя Данила. Ці два перекази говорять посередно, що перемиська церква була катедрою (собором). Більш цінні інформації подає Ян Длуґош в «Дзєях польскіх». Під роком 1126 він відмічує смерть князя Володаря, підкреслюючи що це сталося дня 19 березня та що князя поховано в Перемишлі, в церкві св. Івана, котру він сам був заложив (збудував). Під роком 1412 знова говорить що Владислав Ягайло наказав церкву катедральну на перемиському замку, збудовану величаво із тесаних каменів, в котрій дотепер практиковано грецький обряд, «пересвятити на католицький і на латинський обряд перелицювати, повикидавши з гробів тіла і прах русинів…»

В іншому місці згадує про це що «Перемишль славний церквою на замку із тесаного каменя»…

Підсумовуючи критичну дискусію вище згаданих джерел, стверджуємо, що оскільки в першій згадці Длуґош подав помилково рік смерти Володаря, (по правді він помер в 1124р., а можливо теж покликання церкви, всетаки інші дані, в тому теж докладність дати дня смерти князя, промовляють мабуть за вартістю переказів польського історика, котрий — як було вже передано умовно — міг черпати інформації із деяких ранніх джерел, навіть із здогадного перемиського літопису (Перфецький).

Відкриття долівки

Третим історичним відкриттям найстаршого кам’яного будівництва на терені Перемишля є часткове відкриття в 1954 р. камінної долівки в мозаїчному укладі (як показано на світлині). Долівка та, як також сліди навколо неї, викоп мурів, які віддалені 30 метрів на північ від обидвох описаних будівель. Навколо неї (а принаймні в дослідженій до тепер північно-східній частині) простягається погребовий цвинтар, над нею нагромадилось, чи мало грузів з слідами багатої поліхромії з застосуванням «lapis lazuri» (красивий синьо-блакитний мінерал цінний виробний камінь).

Трудно є на незакінчених ще дослідах, точно сказати в хронологічному порядку, про всі згадані об’єкти. Тимчасом можна приняти, що абсидова будова (ротунда) і прилеглі «полатіюм» постали в ранніх періодах будови горішньої частини замку, які, як виявили початкові розкопові досліди в 1956 р. є місцем славного з хронік перемиського Може бути, що належить пов’язати як суґестії деякі відкриття, як напримір монета колонська Оттона III (гляди рис.) на початку XI століття. В кожному разі в добу повного середньовіччя обидві будови вже не існували, коли їх мури були частково нарушені, через гробові виколи, між іншим через глибокий гріб 15/59 в якому мерці лежали під покривою семи кам’яних бльоків, які походили з якихось розібраних ґотицьких будівель (гляди рисунок).

Конфронтація археологічних даних із писаними джерелами дозволяє уважати відкриті залишки будівлі — святині на дворі перемиського замку, як руїни церкви вибудованої по середині древнього городу на початку XII віку князем Володарем (може навіть справді як хоче традиція в 1119 році). Це була будівля середньої величини, споруджена із кам’яних бльоків, споюваних вапняною заправою (штукатуркою), нав’язуючи до будов типових церков на Русі у ХІ-ХІ І віках, чи радше XII віку.

Підставовий варіянт реконструкції її архітектурного об’єму у формі чотирокутника із трьома абсидами і чотирма стовпами що підпирали центральний корпус вміщений циліндрично понад склепінням і завершений копулою, не може викликати більших застережень. Чи однак ця церква була катедрою (собором) від самого початку — трудно ствердити. Певно була щойно в початках XIII віку. Гріб фундатора, князя Володаря міг знаходитися у верхньому саркофазі в середині церкви (а від XV віку на новому місці, можливо навіть у гробі 15/59 із семи тесаними камінними бльоками), можливо також в крипті, в останньому випадку існує можливість знайдення цього гробу або подібних гробів боярів під час дальших розкопів.

Стільки д-р А. Жакі, який подав у примітках що переведені та незакінчені розкопи звернули увагу «власть імущих» (перешкоди створювали музейні працівники та адміністраційні чинники) які заборонили дальші розкопи, та в 1965 наказали відкриті розкопи ЗАСИПАТИ ТА ЗРІВНЯТИ ЗІ ЗЕМЛЕЮ…

Наведене скорочення праці д-р А. Жакі та його висновки потверджує ПОСЕРЕДНЬО д-р Ярослав ПАСТЕРНАК у праці «Перемишль Західний бастіон України» (1961, стор. 13 і 14) цитуючи Яна Длуґоша інформації про княжий собор на замку що є ідентичні до поданих д-ром Жакі. На жаль д-р Пастернак не діждався відомостей про розкопи собору ведені д-ром Жакі. 3 інших джерел про розкопи та цінну знахідку інформують теж:

1. Видання Воєвідського Осередку туристичної інформації:

«Пшемисль м’ясто забиткуф і культури», стор. 8 (1968)

2. Того ж видання

«Зєм’я Пшемиська» (1963) стор. 50

3. Видання Польської Академії Наук, 1970 «Словнік Старожитносьці слов’янскіх», гасло «Пшемисьль»

4. Видання міста Перемишля:

«Тисьонц лят Пшемисьля» Том І, 1976.

а) розділ «Прадзєє Пшемисьля» Куниша, стор. 58, 59, 60, 61

б) Розділ «Зарис дзєюф штукі Пшемисьля», фразіка, стор. 417, 418.

Всі ці видання інформують про розкопи д-ра Жакі, з незамітними застерженнями, на мою думку безпідставними, подиктованими шовінізмом, чи радше заздрістю.

Мирослав Німців, інж. архітект.




* Археологічними дослідами керував автор цінної праці при співучасті спільно змінних дослідників (д-р Я. Марціняк, д-р 3. Возняк, мґр;Л. Ґаєвські, Я. Ніжнік, С. Козєл, Я. Потоцкі, Р. Роґозінска, II. Мазур-Ґінтерова, К. Макульскі, С. Гочик, Н. Свйонтек, В. Капут, Я. Ґромніцкі, С. Я. Добжанскі і інші). З приводу перешкод, що були роблені з сторони деяких працівників музею і адміністрації в 1958-1964 роках і врешті засипання відкрить в 1965 р. не можна було докінчити дослідів властиво не можна було розпізнати «каналів» під землею церкви і слідів правдоподібних абсид і угольників.

** Неясна культурна стратегія утруднювала ствердити, чи цимбрування криниці при полудневому вході до церкви, лучилося з нею хронлологічно і функційно. Однак, радше цю можливість належить виключати.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>