Давно очікуване має стати дійсністю до моменту завершального етапу офіційного святкування у нашому місті 400-ліття Берестейської Унії: у соборі св. Юра буде проведено грунтовні реставраційно-ремонтні роботи, які, властиво, вже й проводяться (ініціятором цього важливого для Львова починання став Преосвященний владика-протосинкел Юліян Гбур). Після того, як на замовлення Львівської Архиепархії УГКЦ інститут Укрзахідпроєктреставрація (директор п. І. Могитич) на підставі грунтовного вивчення пам’ятки виготовив відповідну документацію, практичне виконання робіт здійснить Львівське міжобласне спеціяльне науково-реставраційне проєктно-виробниче управління (директор п. Б. Галабала).
Чому «давно очікуване»? Річ у тім, що Святоюрський ансамбль у Львові належить до історико-мистецьких пам’яток найвищого рангу і може вважатися одною з візитних карток українського народу перед світом. Але, як не прикро, на нинішній день він перебуває у занедбаному стані, який скоріше дискредитує нас і наше відношення до подібних клейнодів культури, замість того, аби «заробляти» для України (зокрема — і для Львова) міжнародній авторитет.
Дійсно, слова «Собор св. Юра» викликають у пам’яті немало: найдавніший в Україні підписний і датований дзвін, відлитий ще в 1341 році майстром Яковом Скорою; чудотворна ікона Теребовельської Богородиці, довершеність архітектурних форм будівель великого зодчого Бернарда Меретина і його послідовників; одухотвореність і динаміка скульптур геніяльного мистця Погана Пінзеля; самобутнє малярство Луки Долинського… Цей храм пробуджує шанобливе ставлення віруючих до себе, як до Архикатедри Української Греко-католицької Церкви; він викликає у всіх нас асоціяції з багатьма, нерідко епохальними подіями й особистостями з історії України взагалі, й Української Церкви — зокрема.
Зрештою, ансамбль на Святоюрській горі — одна з найзначніших домінант у панорамі Львова, без якої його образ нині — немислимий. Недарма вже у перший період історії княжого Львова наші пращури вподобали собі цю (тоді ще — віддалену од міста) гору в кінці ХІІІ ст., звівши тут із дерева першу невелику Святоюрську церкву та манастир при ній. При захопленні Львова польським королем Казимиром НІ вони були спалені, щоб уже наступного року відбудуватися (відтоді походить згаданий дзвін). VII пол. ХIV ст. церква була вимурована з каменю, і її будівничим вважається Доре (чи Дорінг), автор і Вірменського собору у Львові. Церква з бігом літ дещо видозмінювалася, залишаючись невеликим, скромного вигляду храмом, що набув, однак, рангу катедри (бачимо її на давньому портреті Митрополита Атаназія Шептицького). Саме тут 1. VІІ. 1700 р. було проголошено з’єднання Львівської єпархії з Римським Вселенським престолом. Непоказний вигляд тодішньої Святоюрської катедри вже не відповідав представницькому значенню осідка єпископа, й Атаназій Шептицький задумав спорудити величаво-монументальний храм. 1744 року давню церкву розібрали й за проектом Бернарда Меретина розпочалося зведення собору, на будівництво якого Атаназій Шептицький заповів величезну на той час суму — 116,820 зл. Наступник Атаназія на архиєрейському престолі Лев Шептицький завершив будівництво як самого собору (1761), так і комплексу довколишніх споруд, передусім — Митрополичої палати. Така дуже побіжна історія нинішнього Святоюрського ансамблю (зацікавлених відсилаємо до недавно виданого, з благословення Владики Юліяна Ґбура, буклету «Архикатедра святого Юра у Львові», авторства В. Вуйцика).
Внаслідок пізніших ремонтів і різних нововведень (насамперед — повоєнного часу) Святоюрський ансамбль і набув нинішнього, далеко невтішного вигляду. Після брутальної ліквідації УГКЦ будівлі навколо собору були зайняті під звичайні помешкання, а сама Архикатедра зазнала різних змін. В ході ремонту 1950 pp. стіни собору (в інтер’єрі) помалювали бруднозеленим, глухого тону кольором, а купол — низьковартісним розписом. У лівій наві влаштували Покровський приділ з окремим престолом та іконостасом. Над царськими вратами тоді ж з’явилася наскрізна різьба з вкомпонованими у неї іконками, а на самих вратах — чотири псевдобарокових клейма. Дерев’яний, майстерно різьблений Андрієм Коверком престіл у святилищі переробили. При чотирьох могутніх пілонах встановили еклектичні за характером кіоти із вправними, але, по суті, ремісничими іконами. У подальшому кожне покоління духовенства й парафіян прагнуло залишити тут після себе пам’ять у вигляді тих чи інших ікон. Ніхто не сумнівається у щирості почуттів цих людей і в їхніх щонайкращих намірах, але ці добрі поривання призводили, м’ягко кажучи, до далеко не найкращих наслідків. Мало того, що ікони висять у кілька ярусів, нерідко вони, всупереч логіці, переривають строгу лінію пілястр, порушуючи тим самим архітектонічно вмотивовану функцію останніх, як одного з конструктивних елементів будівлі. Обійшовши храм, можна нарахувати кілька зображень його патрона — св. Юрія Змієборця, при чому мистецька вартість їх зовсім не перебуває у прямій залежності від їх кількости. Немало білокам’яних різьблених деталей (і в інтер’єрі, й назовні) вульгарно замазані ординарною олійною фарбою. Подібний перелік можна продовжувати, але й цього достатньо, аби прийти до однозначного висновку про конечну необхідність грунтовного реставраційного ремонту собору святого Юра.
Ще у 1930 pp. проводилися в Архикатедрі широкомаштабні реставраційні роботи — паралельно із серйозними науковими дослідженнями. Зокрема 1937 року працівники Національного музею у Львові виконали консерваційно-реставраційні заходи з іконами ХVІІІ ст., археолог Я.Пастернак здійснив результативні археологічні пошуки. Можна з певністю сказати, що саме тоді, передусім завдяки світлій особистості Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького, вперше було дано приклад дійсно цивілізованого, науково аргументованого і виваженого підходу до проблеми собору св. Юра.
І сьогодні мусимо орієнтуватися якраз на подібний підхід. Усунути всі вищеперераховані нововведення рекомендувала Консультативна група з питань підготовки до реставраційних робіт в Архикатедрі св. Юра (у складі професора Львівської Академії Мистецтва К. Звіринського, доцентів ЛАМ В. Патика і В. Василика, гол. спеціяліста інституту «Укрзахідпроєктреставрація» В. Вуйцика, зав. відділом Національного музею у Львові, кандидата мистецтвознавства О. Сидора. Реставрацію ікон (серед них — твори пензля. Луки Долинського) доручено групі досвідчених фахівців Національного музею у Львові (реставратор вищої кваліфікації — П. Петрушак, спеціялісти другої категорії — Н. Урбанська й А. Чабан, третьої категорії — Я. Лібер). З огляду на це створена й компетентна Реставраційна рада, котра при потребі буде збиратися для розгляду тих чи інших питань.
Отож, завдання розпочатих у Святоюрському соборі робіт — максимально наблизитися до первісного, ще авторського задуму. Для цього необхідно дати проявитися архітектонічному вирішенню будівлі, складній і багатій мелодії архітектурних деталей, нерозривному поєднанню чітких геометричних — і ввігнутих, і опуклих площин та форм, які в сукупності творять неповторної краси храм, справжню величальну пісню Небесному Творцеві, а водночас — і земному мистецтву зодчества. Так станеться, якщо стіни й архітектурні деталі Архикатедри будуть витримані у трьох-чотирьох відтінках холоднуватої за звучанням гами, яка виразно відтінить чистоту архітектурних площин і вишуканість окремих деталей, зокрема — золоченої орнаментальної ліпнини та білокам’яних різьблених елементів будівлі.
Хочеться вірити, що в жовтні, коли до Львова на відкриття засідань Патріяршого Собору УГКЦ прибудуть усі архиєреї Церкви з України та діяспори, як і чимало вірних із різних країн поселення українців, інтер’єр Архикатедри св. Юра зустріне їх оновленим (фасади піддадуться ремонту пізніше). А наразі, оскільки сьогодні не маємо жертводавців маштабу Варлаама Шептицького, Львівська Архиепархія закликає усіх, хто боліє за долю унікальної пам’ятки української культури, вносити посильні внески у її відновлення.
Розрахунковий рахунок — 000701331 АК УСБ м. Львова, МФО 325019.
Валютний рахунок — Собор св. Юра, 001178413 Львів, Україна.
На потреби ремонтних робіт ідуть і кошти від реалізації видрукованих за благословенням Преосвященного Юліяна Гбура згаданого буклета, листівок — «цеглинок» на збір пожертв, як також — буклету про крипту, де покояться останки наших первоієрархів Сильвестра Сембратовича, Андрея Шептицького та Йосифа Сліпого. Придбавши вказані видання, причинимося до епохальної події в історії Святоюрського ансамблю. Говоримо «ансамблю», бо Архикатедра має бути лише першим кроком у подальшому охопленні реставраційними роботами спочатку Митрополичої палати, а згодом — й цілого комплексу (після відселення звідтам мешканців, яким найчастіше абсолютно байдужі проблеми, про які тут ішла мова).
Можна не сумніватися, що хтось буде плакати ревними сльозами за котроюсь з ікон, які не повернуться на стіни собору, хтось буде пускатися в голослівні теоретизування — з метою надовго і безнадійно «заговорити» і цю проблему, хтось спекулятивно використає цей момент для чергового підігрівання міжконфесійних непорозумінь, але будемо вірити, що цей перший крок буде успішний, і Боже Провидіння покерує так, аби унікальний Святоюрський ансамбль в усій своїй довершеності якнайскорше увінчав собою панораму нашого древнього і повного життєвих сил Львова, міста, яке так багато промовляє до серця кожного українця.
