Архипастирське послання з нагоди 60-тої річниці Першого Всеукраїнського православного Собору

Возлюблені у Господі Брати і Сестри!

З милости Всещедрого Бога, вірні Української Православної Церкви, розсіяні по багатьох країнах вільного світу, саме в цьому році відзначають знамениту подію — завершення ШІСТДЕСЯТИЛІТТЯ Першого Всеукраїнського Православного Собору, що відбувся у місяці жовтні 1921 року в Києві, в історичній святині нашого народу — у соборі Святої Софії Премудрости Божої. На цьому освяченому Соборі непереможною волею й палким бажанням його учасників та з допусту і ласки Божої були зняті кайдани вікового чужинного поневолення зі Страдниці Матері нашої Церкви та врочисто було проголошено повну її незалежність.

Вершинним актом незабутніх Діянь Першого Всеукраїнського Православного Собору, після уважного і сумлінного розгляду вельми болючого питання — наявности від кількох віків в Україні чужої ієрархії, відбулося однодумне обрання, а за ним і довершення врочистої соборної хіротонії своєї рідної ієрархії. На богонадхнених учасників Собору негайно полилася повінь всілякої неправди і зневаг, але всі вони з християнським смиренням та твердою вірою відповідали на такі випади словами Св. Апостола Павла: — «Ми не руйнуємо закон вірою, а ми лише утверджуємо його» (Рим. З, 31).

І саме з Всеукраїнського Православного Собору почалася нова доба в історії Української Церкви, бо вже в першому році після проголошення автокефальности церковне життя в Україні почало розростатися та ширитись. Віруючий народ горнувся до Церкви своїх дідів і прадідів, спрагнений почути Св. Благовістя в своїй рідній мові. Патріотично наставлена молодь також не цуралась Церкви і з питомою для юности відвагою, за прикладом своїх батьків, численно наповняла храми Божі, радіючи разом з ними з привернення Церкві стародавніх українських обрядів і звичаїв. Багато з цієї молоді взяло на себе тяжкий хрест служіння рідній Церкві і рідному народові. Вони твердо вірили словам Спасителя; який сказав до своїх послідовників: — «У світі горе матимете, але будьте сміливі, бо я переміг світ» (Ін. 16, 33).

Все це було незаперечним свідоцтвом, що віруючий народ в Україні, не зважаючи на ворожу безбожну більшовицьку пропаганду і дуже допоміжну їй фанатичну протиакцію московського духовенства, належно усвідомив собі важливість і оправданість Діянь Першого Всеукраїнського Православного Собору, поставивши, по Апостолу, свободу у Христі вище усіх тягарів земних. (Гал. 5, 1-2; 2, 4-5).

Та цей світанок відродження Української Автокефальної Православної Церкви тривав недовго. Більшовицько-московська влада, що підступом і терором закріпилась на Україні, не могла спокійно знести існування Української Автокефальної Православної Церкви: вона дивилась на нашу Церкву, як на потужне джерело майбутнього стихійного відродження нації й української державности. Рафінованою системою найогидніших утисків, підступства та терору довела УАПЦеркву до занепаду. В період цього лютого гоніння на нашу Церкву жорстоко були замучені й знищені за свою відданість Христові, Його Святій Церкві та своєму рідному народові, майже всі ієрархи УАПЦеркви, на чолі зі священномучеником бл. п. митрополитом Василем, разом з тисячами свідомого українського священства та мільйонами вірних. Це було безпрецедентне в історії людства вимордування народу на очах цілого цивілізованого світу. Ясно, що УАПЦерква, вірніше рештки вцілілих священиків і вірних, за прикладом християн з перших віків, опинилися в катакомбах, прикрашуючи водночас нашу Церкву-Страдницю сонмом рідних новомучеників і святих.

Під час жорстокого переслідування первісних християн визначний учитель Церкви Тертуліян сказав, що кров святих мучеників не гине безслідно, що вона — ця свята кров, — стане повноцінним насінням, яке принесе свій дуже багатий плід. Ми разом з Тертуліяном віримо в Боже Правосуддя, що кров і наших новомучеників не засохне намарно та що у свій час принесе великий і спасенний плід.

В період Другої світової війни, коли Україну залишили комуно-московські поневолювачі, у змінених дещо, але дуже тяжких політичних обставинах, вдруге стихійно відродилася УАПЦерква. Та і цей воєнний період існування нашої Церкви був підневільним і позначився великим терпінням, сльозами, кров’ю і мучеництвом вірних, бо і німецький поневолювач добачив в Українській Церкві велику загрозу в здійсненні своїх лихих, загарбницьких і нелюдських задумів.

Та не зважаючи на все страшне, перебуте в роки останньої світової війни, включно з паленням соток осель і церков з замкненими у них вірними й їхніми пастирями, УАПЦерква залишилася не переможеною. Живе і діє Вона лише в країнах нашого розселення у вільному світі, сповняючи свою апостольську місію серед рідного народу, зберігаючи його у вірності Христові та тим національним ідеалам, за які проллято вже багато крови і сліз. Оберігає наша рідна Церква своїх вірних перед всілякого роду підступними заходами Москви та її численних емісарів, що майже без перешкод діють у вільному світі й серед нас.

Згадуючи Перший Всеукраїнський Православний Собор, а завдяки йому відроджену і визволену УАПЦеркву, всіх її основоположників, ієрархів, пастирів і вірних, в найглибшій пошані схилімо свої голови перед їхніми святими тінями з твердим упованням на Боже милосердя, з надією що вже не за горами час, коли Українська Автокефальна Православна Церква відродиться немов фенікс із попелу і руїни поневолення на (Батьківщині та стане для нашого народу тією єдиною світлосяйною зіркою, яка вестиме його Божими дорогами до справжнього щастя на землі й до спасіння у небі.

Тож у цьому упованні перебуваймо непорушно, зміцнюймось у вірі, в любові до рідної Церкви та один до одного. А ми — ваші архипастирі, улюблені брати і сестри, огортаючи вас усіх своєю усердною молитвою та щиросердечною любов’ю повсякчасно молитимемося за вас, щоб Бог Мира і Щедрот обдарував вас великими і багатими милостями.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай перебуває з усіма вами!

Віддані вам у Христі

+ МСТИСЛАВ, митрополит
+ МАРКО, архиєпископ
+ КОНСТАНТИН, архиєписюоп
+ АНАТОЛІЙ, єпископ.

Оселя Св. Ап. Андрія Первозванного,
місяця вересня 30-го дня, 1981 р. Б.
С. Бавнд Брук, Н. ж., СШАмерики.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>