Бачити в шляхетному велике: князь і маестро

Крок за кроком оселя та майстерня Новаківського перетворилися на осередок, довкола якого гуртувалася культурна й освічена публіка, галицька богема. Зростанню кількості поціновувачів та приятелів великою мірою посприяла та обставина, що навесні повоєнного 1923 року розпочалися заняття в мистецькій школі, заснованій художником із благословення владики Андрея. Мистецька школа Новаківського – перша українська художня школа на теренах Галичини, прообраз академії мистецтв, створення якої було конечно потрібне для поступу національного мистецтва. Люди, не байдужі до рідної культури, усвідомлювали усю серйозність проблеми відсутності українського вищого мистецького навчального закладу. Адже заклади на кшталт львівської Художньо-промислової школи чи академій у Кракові та Варшаві виховували молодь у польському дусі, на основі традицій польського мистецтва. Не зарадив справі й масовий виїзд українських хлопців та дівчат на навчання до титулованих західноєвропейських мистецьких вишів. Виховання нової генерації митців на основі національних традицій вимагало власного культурно-мистецького осередку. Тож, згуртувавши довкола себе однодумців, маестро і Митрополит взялися до праці.

Школа Новаківського виявилася промінчиком світла на тлі сірих і безрадісних буднів повоєнної розрухи та чужоземної окупації. На початках, у 1923 – 1925 роках, вона виконувала роль мистецького факультету Українського таємного університету: заняття відбувалися підпільно під постійною загрозою поліційних обшуків і арештів. Утім попри несприятливі політичні й соціально-економічні чинники, попри нестачу найнеобхіднішого перша українська мистецька школа в Галичині проіснувала майже десятиліття, допомігши багатьом здібним молодим людям не тільки зреалізувати себе, а й прислужитися рідній культурі.

Повністю статтю можна прочитати у паперовій версії журналу.