Багаточисельна українська громада попрощала у Божу вічність Ярослава Пастушенка

У суботу, 25 квітня 1998 p., в Нью-Йорку, після короткої і важкої, невилікованої недуги, на 85-му році життя помер видатний громадсько-політичний, економічний і релігійно-церковний діяч директор Ярослав Пастушенко. У похоронних відправах взяла участь багаточисленна! українська громада метрополії Нью-Йорку, які почались Панахидою, яку відправив о. Лаврентій, ЧСВВ у похоронному заведенні Петра Яреми в Нью-Йорку, що відбулась 28 квітня 1998 р. Після Панахиди покійного Ярослава прощав у безповоротню Божу Вічність від Крайової Управи Українського Патріярхального Товариства, як колишнього довголітнього члена крайової управи, журнала «Патріярхат», як співробітника, Олександра Пришляка, Василя Колодчина й Володимира Пушкара, а також в імені Гарвардського проекту Комітету Тисячо-ліття Хрещення Руси-України, Микола Галів. Отець диякон Юрій Малаховський прощав від управи відділу Українського Патріярхального Товариства у Нью-Йорку, якої членом покійний був довгі, довгі роки. Марійка Шуст прощала покійного, як щедрого мецената Українського Музею в Нью-Йорку, а Галина Поритко прочитала прощальне слово, присутнього на Панахиді Володимира Мелька з дружиною від Рогатинського Комітету, де вони ходили до гімназії і там же склали іспит зрілости — середню освіту. Заупокійна Служба Божа, яку відправив о. Лаврентій, відбулась 29 квітня, у церкві св. Юра, при численній участі друзів, близьких і знайомих покійного, під час якої прощальне слово виголосив в імені парафії о. Лаврентій.

На цвинтарі св. Андрія у Бавнд Бруку о. Лаврентій провів надгробні моління і запечатав гріб. Над могилою промовляла Мирослава Вишивана. Безпосередньо після похоронних обрядів відбулись, в одному з поблизьких ресторанів, поминки, які відкрив молитвою і поблагословив їжу о. диякон Юрій Малаховський. Під час поминок слово про покійного виголосив д-р Степан Ворох, голова збіркового комітету Гарвардського проекту Тисячоліття Хрещення Руси-України. На закінчення, в імені дружини покійного Надії та родини, висловив щиру подяку всім, що прийшли відпровадити в останню дорогу Ярослава Пастушенка, сестрінок покійного Юрій Цапп. Після цього о. диякон Ю. Малаховський молитвою закрив поминки.

Належить підкреслити, що покійний дир. Ярослав Пастушенко належав до особливих особистостей у нашому українсько-громадському, політичному, економічному й релігійно-церковному житті.

Ні більше, ні менше, якщо так можна сказати, Ярослав Пастушенко був сам у собі своєрідною, солід­ною, громадською інституцією.

Ярослав Пастушенко народився 29 жовтня 1913 р. на Веселій Горі, біля села Мозолівки, що на Тернопільщині, у багатодітній родині. Батьки Пастушенка мали чотири дочки і сім синів, Ярослав був наймолодший. Батьки дали Ярославу глибоко-релігійне й родинне виховання та прищепили любов до українського народу, до України. Середню освіту Ярослав започаткував у Бережанській Гімназії, але через деякі труднощі з польською владою, був змушений перенестись до Рогатинської Гімназії, де і закінчив середню освіту. Ярослав належав до здібних учнів, а зокрема був добрий у математиці. Після закінчення Рогатинської Гімназії вписався на студії у Львові — комерсія-купецтво-торгівля. Першою працею Ярослава Пастушенка була праця у відомому, в той час, видавництві Тиктора. Тут Ярослав одержав не тільки певний досвід, але разом з тим запізнався з цілою низкою визначних людей і побачив як працює видавнича справа.

На жаль, не довго прийшлось Ярославу працювати у видавництві Тиктора, бо упадок польської держави в 1939 р. перекреслив всі пляни. Нові обставини, прихід більшовиків, змінив цілу ситуацію і життя Ярослава набрало інших форм. У між часі Ярослав Пастушенко одружується з Надією з Комуницьких і вже, в дальшому, ділили разом долю подружого життя.

Німецько-більшовицька війна та прихід в Україну гітлерівської окупації виявився трагічним для українського народу й в тому також для Ярослава Пастушенка, якого арештувало гестапо, але йому вдалось якось вирватись з їх рук.

Слід підкреслити, що Ярослав Пастушенко мав нахил і своєрідну харизму до комерсії, якої ніколи не покидав. У Львові відкрив свою крамницю, яка успішно просперувала. Наближаючийся другий прихід більшовиків на Західну Україну заставив молоде подружжя Пастушенків долучитись до великого ісходу з рідних земель, шукати кращого завтра у вільному світі на Заході. Спершу вони зупинились у Західній Німеччині у Авґзбурзі, а згодом емігрували до США — Нью-Йорку, де залишились жити постійно. В Нью-Йорку Ярослав Пастушенко, на спілку з Романом Поритком, відкрили крамницю під назвою «Арка». При цьому слід завважити, що крамниця «Арка» була не тільки крамницею, але водночас місцем зустрічі, місцем різних інформації «Арка» була своєрідною інституцією. До речі, це може бути добра тема для написання монографії чи окремого твору, але, мабуть, без покійного Ярослава, це вже буде тяжко здійснити. Тут треба було б говорити про нюанси розвитку нашого українсько-громадського, економічного, як також мирянсько-релігійного життя.

Крім вище згаданого про Ярослава треба додати, що Ярослав, крім своєї комерсії, не тільки цікавився, але й брав активну участь в українськім політичним, культурнім житті. Тут можна згадати, що Ярослав Пастушенко був одним з ініціяторів появи гумористичного журнала «3из», який згодом став «Лисом Микитою», що його творив і редагував незабутній Еко — Едвард Козак. Пастушенко брав активну участь у регіональних комітетах, з яких можна назвати: Комітет Підгаєтчан, у якому брав активну участь і завдяки якого появилась «Підгаєцька Земля». Це саме можна сказати про його участь у виданні «Бережанська Земля», а також у виданні «Рогатин» — два томи. Поруч з тим не можна поминути Товариства Українських Купців, у діяльності якого брав участь Ярослав Пастушенко.

На окрему увагу заслуговує участь покійного у зорганізованому мирянському русі, у змаганнях за патріярхат Помісної УКЦеркви. Ярослав був одним з перших членів-основників Комітету за Патріярхат Помісної УКЦеркви, ставши його провідним членом. Був довгі, довгі роки членом Крайової управи і майже все відповідальний за фінанси. Ярослав улаштовував поїздки — паломництва до Риму, на різні події, що їх, у той час формував св.п. Патріярх Йосиф. Неоднократно займався улаштуванням бенкетів для зустрічі мирян з Патріярхом Йосифом у Нью-Йорку. Плянував переведення збірок для потреб нашої УКЦеркви. Цю лісту різних акцій, завдань і праці можна б продовжити, але вище сказане вже дає загальну та виразну картину великого вкладу праці й підкреслює особистість Ярослава Пастушенка. До цього обов’язково слід додати, що крім активности Я. Пастушенка, він же був також великий меценат на кожну добру ціль, серед яких можна назвати Український Гарвард, де він був не тільки членом Комітету Тисячоліття Хрещення Руси-України — Гарвардський проект, але й великим меценатом у його здійсненні. Те саме можна сказати про Український Музей в Нью-Йорку й багато інших організацій та установ. Всі успіхи Ярослава також належать його дружині Надії, яка сприяла й допомагала в його праці.

Покійний Ярослав записував книгу свого життя добрими ділами для добра, росту й розвитку української громади та Української Церкви з метою допомогти у визволенні українського народу з багатовікового поневолення. Ярослав належав до тих щасливців, який дожив до того часу, коли здійснилась його мрія — воскресла вільна, соборна й незалежна Українська Держава. Хоч його радощам не було кінця, але дальше переживав і турбувався всіма труднощами й негараздами, які Україна успадкувала після більше, як сімдесять річного більшовицького поневолення. Покійний Ярослав уже в близькому відході у Божі засвіти все ще цікавився проблемами України і запитував — які є висліди виборів до верховної Ради України? Покійний Ярослав жив і працював, віддавши всі свої зусилля, для українського народу, для України. З покійним було приємно співпрацювати. Був глибоко-віруючою, чесною, товариською, багатотрудивою людиною і взірцевим українським патріотом.

Відхід Ярослава Пастушенка у Божу Вічність, це велика втрата для зорганізованого мирянського руху. Це болюча втрата для дружини Надії Пастушенка, ближчої та дальшої родини, яким складаємо глибоке співчуття. Занесім наші щирі молитви за спокій душі покійного Ярослава і збережім довгу пам’ять про нього.

Микола Галів