«Бескидська панахида»

Під таким заголовком появилась стаття у польській газеті «Тиґоднік Повшехни»
за 23-8/, ч. 34, автором якої є Влодзімєж Мокри (себто Володимир Мокрий).
До речі, автор статті нашим читачам вже відомий з його попередньої статті,
що також появилась у цій самій газеті й була реферована на сторінках нашого журнала за місяць липень-серпень 1983 р. під назвою «Християнізація русинів у Києві і початок староруського письменства». Автор В. Мокрий у своїй статті «Бескидська Панахида» порушує надзвичайно болюче питання —
знищення українських церков на Лемківщині. Щоб не переповідати статті,
нижче друкуємо її переклад з польської на українську мову.

Редакція

Три церкви, як довідуємось з обгортки каталогу виставки — «Реквієм бєщадське» Ети Заремби, зникли весною 1980 р. Дві розібрано, третю знесено динамітом. Четверту, що її залишки були сфотографовані на прозірки кілька днів перед відкриттям виставки, — спалено. Зафіксовані студенткою краківської Академії Мистецтва докази знищення церков у селах: Лютовиськах, Паніщеві, Райську, а також у Лип’є, це найбільший зворот відліт тривалого процесу нищення українських церков, придорожніх каплиць і хрестів, як рівнож цвинтарів на терені південно-східньої Польщі.

Вщеплені в землю і небо дерев’яні українські церкви, колись відомі як руські, існували віками. Незломані рамена їх хрестів постійно з силою тієї самої віри і непохитною надією ставили опір надходячим навальним хмарам і пожежам.

На жаль, серед 529 церков, в тому 734 дерев’яних (тут, мабуть, є якась помилка у числах, — Ред.), що існували до Другої світової війни у самому тільки Ряшівському воєвідстві, залишилось невелике число. Певна частина цих, часто з ХVІ-ХVІІІ сторіч, пам’яток церковної архітектури була знищена під час війни і в період драматичних обставин 1945-1947 років.

Роки миру не сповільнили процесу знищення церков. Гинуть вони дальше, і щораз частіше у бескидських селах знаходимо:

По середині неба
Перекинене крісло
Стільки — по Богові.

(Єжи Гарасимовіч)

Про що свідчать свідомі й несвідомі визначені руїнами бескидські шляхи? Чи не є вони доказом взаємних упереджень, які до сьогодні утримуються у нас найчастіше з приводу браку вірогідних інформацій про причини найбільше прикрих фактів з історії польсько-українського співжиття?

Існуючі в XIX і XX століттях і наростаючі в різних періодах польсько-українські конфлікти довели до трагедії не в одній польській і українській родині. Крім цього, у діючій громаді непевні вістки про причини тих трагедій, найчастіше сперті на емоційних розповідях, а рівночасно зачерпнутих на знанні односторонніх і тенденційних публікацій, які довели до створення негативних стереотипів, утруднюючи зміну все існуючих претенсій та упередження.

А, може, руїни церков — це висліди обоятности, що виросла не тільки з упереджень, але й несвідомости того, що, існуючі від віків на Ряшівській землі, у південно-східніх районах Любельщини і в східній частині Краківської землі руські церковні об’єкти становили автентичне тло того району і перетоплене в натуральний спосіб в загальноцивілізаційний контекст поляків, збагачували й урізноманітнювали польську культуру, а тим більше у якомусь сенсі становили її частину?

Перегороди упереджень і обоятности громади та влади не в стані перервати ані протестаційні листи і постуляти, скеровані до компетентних чинників локальних і центральних, ані сантиментальні поезії Єжи (Юрія) Гарасимовіча, ані публікації у пресі з пропозиціями певних обговорень проблем Церкви, як, наприклад, алярмуюча стаття в цій справі Р. Бриковськеґо і Й. Вільчура — «Вздовж великої і малої огорожі», надрукована на шпальтах «Політики» (1971 p., ч. 42). Вислід заходів у напрямі охорони об’єктів власної матеріяльної культури не відродило, як дотепер, чого треба було сподіватись, існуюче в Польщі від 1955 року Українське Культурно-Громадське Товариство.

«Реквієм бєщадське» Ети Заремби є протестом проти ґвалтовного знищення церков, а рівночасно Панахида, яка в східньому обряді кінчається проханням не про вічне спочивання, але про вічну пам’ять. Висловлена в цей спосіб віра й надія у безсмертність нищених вартостей, в цім випадку церков, співдіє з візією віщуна Тараса Шевченка, похиленого над гробом церкви у Суботові, й віра, що вона встане з-посеред руїн.

Трагічна смерть церкви в Лютовиськах, Райськім, Паніщевє і Лип’ях може бути сигналом висліду до концентрації спроби людей доброї волі в напрямі рятування церковних об’єктів у південно-східніх районах нашого краю.

Виставка світлин Ети Заремби під назвою «Реквієм б’єщадське» була відкрита в червні 1981 р. у залі Краківського Товариства Архітектів.

Переклад програмки Ети Заремби

Ета Заремба нар. 1956 р.
Студентка 4-го року графіки
Академії Мистецтва Польщі (АМП)
в Кракові

Виставка
Фотографії
РЕКВІЄМ Б’ЄЩАДСЬКЕ

«Хоч живемо в підмінованих часах силою диявола,
ніхто з нас не бачив диявола, властиво, що як запевняють, не існує фізично.
Хто докаже, що диявол у всьому винен, а люди — це невинні ягнятка».

С. Вінценз
«На високей полонінє»

Бескиди:
Лютовиська — церква греко-католицька П.В. се. Архангела Михаїла, дерев’яна, 1898р.
Паніщев — церква П.В. св. Параскевії, дерев’яна, 1925 р. (не вживана)
Райське — церква П.В. св. Параскевії, кам’яна, 1872-74 (від 1950 в руїні), дзвіниця і каплиця мурована в XIX сторіччі.

Три церкви зникли весною 1980 р. Зникли у подивугіднім темпі. Дві розібрано, третя — зірвана динамітом. Нова акція «Хоронім пам’ятки». Важко вияснити це рішення, а ще важче зрозуміти. Сліди трагічної історії Бескидів є завжди свіжі, але правдоподібно була потреба нових. Може для збереження специфічної атмосфери тих гір, понурих, часом грізних…

Тимчасом сучасність різниться дещо від романтично-туристичних леґенд. Гниюче падло, звірячі черепи, скелети, розкинені по траві — наслідок сонця, дощу й круків. Аналогія?

Тема з під т.зв. абон, яка інтересує мене від кількох літ. Церкви нема. Натомість є вірш — віщування Юрія Гарасимовіча. І є фота. Роблені на протязі багатьох місяців в різних порах дня і року, під враженням нових фактів. Просто — це документ нищення. (Зберігаємо пунктуацію автора — Ред.)

ЛЮТОВИСЬКА

Хто вийде
На цю гору
Витре руки
В блакитний рушник
Захоплений
Краде ліхтарі
Зі столу вечері
Загнаний у кут
Архангел Михаїл
Борониться шаблею
Перед тінню злодіїв
Михаїл
Через бурі вислухані
Через град
До крови — збитий
На середині неба
Перекинуте крісло
Стільки — Божого
Збурення світла
Принесе
Завтрашній день
Винеслись
Навіть сови
Через вибите небо
Сипле сніг
Єжи Гарасимовіч

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>