У світі є зло. «В центрі зла завжди перебуває людина». Зло буде переможене, тому якщо в якийсь момент комусь видаватиметься, що неможливо, аби в Білорусі взяли гору сили світла, понад те, що режим Лукашенка, якого підтримує східний сусід, непереможний і знову вистояв, то знайте – просто ще не кінець. В кінці Армагеддону перемога добра неминуча.
Я не хочу ототожнювати чинну владу з апокаліптичним Звіром, оскільки розумію, що це було б помилкою. Навіть якщо режим упаде і в Білорусі знову закріпляться базові соціальні цінності та настане мир, зло не щезне. Зло знову буде намагатися знайти слабкі місця суспільства, аби наново закріпитися в житті людей.
А проте вчення Церкви про «звіра» дає людині чіткі орієнтири щодо того, в якому напрямку рухатися і яких цілей досягати.
У багатовіковій історії Білорусі неможливо не помітити закономірність розвитку: піднесень і падінь…
Звісно, не секрет, що в історіях усіх народів так чи інакше були схожі сторінки. Але виникає питання, чому одним вдалося відтворити національну державу, а іншим – ні. Наприклад, значно швидше на демократичний шлях розвитку стали сусіди Білорусі: Польща, країни Балтії. І навіть Україна, хоч має чималі труднощі сьогодні, а втім, закладає правильні фундаменти, і вже ніхто не сумнівається в її незалежності завтра. Чому Білорусь наче відстає від сусідів?
Процес відродження країни з-під радянського ярма в 1990-ті не минув успішно і, на жаль, не дійшов до призначення. Чому сьогодні звучить загроза втрати суверенності?
Відповідь доволі проста. У 1990-ті, коли Бог дав нам шанс на краще майбутнє, були неправильно визначені пріоритети. Матеріальне і дочасне в єрархії цінностей було поставлене вище, аніж духовне та вічне. Таким чином, народ замість свободи обрав ковбасу. Замість того, щоби подбати про утвердження незалежності та відродження національної культури, народ надто перейнявся стабільним отриманням зарплати і своїм побутом. Як би банально це не звучало, але відомі «чарка і шкварка» для значної частини білорусів стали понад державні справи. Нагадаю, Станіслав Шушкевич на останній сесії парламенту перед референдумом звертався до депутатів словами «думайте про державу, а не про бенкет». Шкода, його не почули. Як результат, минула чверть століття, і ми стоїмо над проваллям, переступивши межу якого, можемо втратити те і те.
Якщо говорити про Церкву, можна поставити питання: «Чи могла відродитися Церква в умовах, коли народ нехтує духовними цінностями?». Церква говорила про відродження як про щось, що вже відбулося… Безумовно, відбулася певна відбудова Церкви: відновлення структур, будівництво нових храмів і реставрація старих. І це стосується всіх конфесій. З другого боку, про яку сильну й відроджену Церкву можна говорити, якщо цього року ми стали свідками аж такого прояву зла і беззаконня в країні!? Загалом, чи таке можливе там, де є духовне життя?
Повністю статтю читайте у паперовій версії журналу або в електронній на сайті https://journals.ua/
