Більше такту «Християнському голосові»

Якщо пишемо «більше такту» тижневикові «Християнський голос», що появляється у Мюнхені, то маємо на увазі його редактора, але не цього, що офіційно підписує, але того, неофіційного, який фактично вирішує, що має бути поміщене. Тут маємо на увазі дві статті, що появились за 16 травня 1982 p., де на другій сторінці був надрукований репортаж з ювілейних святкувань 90-річчя Патріярха Йосифа у Римі, автором якого є французький архиєпископ Жан Рюпп. Репортаж був прикрашений світлинами Патріярха Йосифа і архиєп. Ж. Рюппа. Зараз же на третій сторінці поміщене слово екзарха А. Горняка під назвою «Христос справді воскрес». Це слово також прикрашене світлиною єп. Горняка. Поруч з цим вміщена молитва за прославу Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького з його світлиною. Все збалянсоване.

Чи справді потрібно було це слово із світлиною єп. Горняка? Для кого, хіба, щоб у вірних викликати спонуку до гріха. Що нам може ще сьогодні сказати єп. А. Горняк? Ми знаємо його діла! Слова його є мертвими, бо своїми ділами він їх перекреслив. Ось яке робить ствердження єп. А. Горняк:

«Наша Церква у Великій Брітанії розрослась і стала здоровою і плодючою галузкою Божого Дерева поза Батьківщиною. І лише 7 років тому навістило нас нещастя, прийшла бур’я, що сильно надламала нашу галузку…». (Зберігаємо правопис оригіналу. — Ред.)

Чи справді цього треба було читачам «Християнського голосу»? Чи справді слово єп. А. Горняка було таке вагоме своїм змістом, що його треба було друкувати? Та ж сьогодні всім відомо, що він себе поставив поза рамки зорганізованого українського життя. Єп. Горняк говорить про «бур’ю» і надламану «галузку», забуваючи при цьому сказати, що це він спричинив цю бурю. Хто ж видворював священиків, які були приневолені залишити англійський терен, хто забороняв співати «Молитву за Патріярха», хто вішав замки на церквах, хто вимагав у римокатоликів, щоб вони не давали для вживання своїх церков українцям-католикам, які не визнають його, як єпископа… Все це спричинив ніхто інший, як тільки єп. Горняк. І це все привело до болючих наслідків. Після того всього, справжній з покликання душпастир-владика вже давно був би наладнав ці справи або сам забрався з цього терену, щоб не робити ще більшого гріха. На жаль, таким єп. А. Горняк не виявився. Він очікує, щоб вірні перед ним впали на коліна, як перед володарем, забуваючи при тому, що він повинен бути слугою, він повинен перший мати всепрощення. В цьому всьому ні разу єп. А. Горняк не виявив ні крихітки доброї волі й любови, бо, мовляв, що йому хто може зробити, коли за ним є сильне запліччя Східньої Конгрегації та й ще декого…

І як це пасувало містити таку статтю з фотом поруч репортажу архиєп. Рюппа, який поставив Ювілята Патріярха Йосифа на високий щабель серед ієрархії Вселенської Христової Церкви, а той же єп. Горняк намагався своїм офіційним листом ставити Патріярха Йосифа під суд. Так шанується свої авторитети, але в той же самий час вимагається пошани до себе.

«Християнський Голос», але тут маємо на увазі не офіційного, але відповідального редактора, щоб більше такої «духовної поживи» не підсував читачам та тим не спричиняв та й ще більше не поглиблював і так глибокої рани на нашій Церкві-Страдниці. Добрий такт нікому не зашкодить і навіть неофіційному редакторові «Християнського Голосу».     

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Свіжий номер

2 (477) 2020 2-2020-internet-web