Кожен приходить до Церкви порізному, таким способом, яким Господь його приведе: хтось змалечку через добрі християнські родинні звичаї втішається належністю до спільноти учнів Христових; хтось через свідчення словами і життям або ж добрим прикладом інших осіб; хтось через випадкову зустріч із певною духовною особою (єпископом, священиком, монахом чи монахинею); хтось через читання якоїсь книги чи статті, перегляд фільму, що, своєю чергою, заторкне відкрите на правду серце. А хтось приходить до Церкви через служіння ближньому – через харитативну діяльність окремих членів Церкви Христової. І цей останній спосіб є чи не найвпливовішим на людей, які відкриті на правду, але ще не віднайшли Христа, Його Церкви і життя у ній, ще не наблизилися до Святих Таїнств – Покаяння і Пресвятої Євхаристії. Для таких людей – відкритих, але ще не воцерковлених – служіння ближньому є ознакою Церкви Христової, а не просто якоїсь самодостатньої організації із суперрозвинутими структурами та ідеальним виконанням усіх обрядів.
Повністю статтю читайте у паперовій версії журналу
