Коли Шептицький умирав,
Він просив Бога молитвами,
Щоб жезл його той перебрав,
Хто лиш піде його слідами.

Той, хто за Церкву і народ
Готов прийняти навіть муки.
Хто ради змінливих нагод
Не віддасть стада в чужі руки.

За ту любов до рідного
Й відвагу у часі страшнім
Він ЙОСИФА СЛІПОГО —
Вважав наслідником своїм.

І як Митрополит АНДРЕЙ
За Церкву і віру змагавсь
І за безліч шляхотних діл
У тюрмах ворожих каравсь.

Так вісімнадцять тяжких літ
За Церкву і святі закони.
Терпів другий Митрополит:
Наш БЛАЖЕННІШИЙ ЙОСИФ СЬОМИЙ!

Терпів, каравсь,та не здававсь,
Він вірив в Боже Провидіння.
На Божу поміч сподівавсь,
На Боже уповав спасіння.

У чудо Божої руки,
Сповнилося одної днини.
І із сибірської тюрми
Вийшов наш Страдник на чужину.

Він вийшов вже на схилі літ
І їх прожив у вільній чужині.
Та Богові зложив обіт:
Служити рідній батьківщині.

Із вдячности, що вже вільний,
Окремо молиться щоднини.
Й будує храм, рідний — святий,
Будує «ВСЕ» для УКРАЇНИ.

Шукає й те загублене
Колись серед чужих ворогів.
І рідне, не підроблене у
Згортає до своїх порогів.

Бодріться! Кличе до всіх нас,
Ідіть за правду в ім’я Боже.
Єднайтеся у кожний час,
То вас ніхто не переможе.

О! Наш Владико, хай Тебе
За всі Твої величні дії —
Господь ще довго береже,
І сповнить всі Твої надії.

Благослови тепер нас Ти
На змаг за правду стати сміло,
Ворожих сил перемогти,
БЛАГОСЛОВИ НА СВЯТЕ ДІЛО!..

Стефанія Кралько
Чікаґо, 1973 р.