Василь Яцун

В печалі прощав Глава Церкви
Льва-город, Свят-Юрську гору,
Катами московськими гнаний
В дорогу тернисту, страсну.
«Спасителю! Ти, що на муки
Віддав себе в змагу зі злом,
Кріпи мого духа, хай сміло
Сповняю Твій хресний закон.
Веди мене, Пастирю-Боже,
Крізь визови демонських бур,
Насичені ядом тортур,
Крізь ад, Твоїй Правді ворожий.
Не знаю, куди гураган цей
Страждання мої занесе,—
Та віри й любови до Тебе
Йому не розбити ніде.
Знущання над тілом, побої,
Лукаву мерзенність знесу,—
Та вірних недоля рве душу,
За них і за Церкву молю:
Зніми з них нелюдські кайдани,
Прийми мою жертву за них,
В своїх я роз’ятрених ранах
Носитиму біль їх німий».
Хвала Тобі, Велетню духа,
Що звагло на плечі взяв хрест
І ніс його в тундри Сибіру,
Як правди Христа маніфест.
Хвала, Ісповіднику Божий,
За бій Твій із катом в Кремлі
За Церкву свою і за нарід —
Закуті на рідній землі.
Приніс Ти цілющії ліки
Ослаблим від виду чужих,
Ясою ума з Благодаті
Підняв Церкви стяг помісний.
Під стягом цим вже безчисленні
Колони стоять маршові;
Цей стяг буде маяти гордо
На вільній Свят-Юрській горі.