Блаженніший Патріярше!

Виголошена промова на ювілейному бенкеті у вересні 1979 р. у Римі
з рамени Українського Патріярхального Світового Об’єднання.

Боже провидіння, в таємних своїх намірах, дало нашій Церкві в останніх десятиліттях такі виразні знаки своєї опіки та такі проблиски надії, що наша душа і душа Божого Люду Патріярхальної Помісної Української Католицької Церкви може кликати словами Пречистої Богоматері у відповідь на благовість ангела: «Величає душа моя Господа… що зглянувся на покору Своєї раби…» (Лука 1, 46). Бо дійсно наша Церква, під ударами ворогів та при зневірі християнського світу, стояла на порозі смерти: її Пастирів поразили а стадо розсіяли.

І в цій безнадійній ситуації Боже Провидіння дало нашій Церкві у Вашій особі, Пастиря, яким Господь покористувався як Мойсеєм або св. Павлом, щоб повести свій люд шляхом обітуваного спасення. Ми знаємо, що за прикладом пророків і апостолів, Ваше Блаженство тільки в довір’ї і послусі Божому покликані стали на цей нелегкий і невідомий шлях. Але це, що здійснюється на наших очах за Вашим посередництвом і працею Вашою — скріплює нас певністю, що наша Церква і ціле наше помісне українсько-київське християнство стало перед новим, світлим майбутнім. В цьому запевнював нас і голос Наслідника св. Петра — Папи Івана Павла II, який у звернені до Вашого Блаженства «з нагоди наближення ювілею 1.000-ліття хрещення Руси-України» так пише: «… Поручаємо нашому Божественному Спасителеві, через Його Богоматір, усіх нащадків того хрещення, яке щасливо Русь вже перед тисяча роками отримала, відновляємо з ним вузли духового зв’язку і братнього єднання перед Тим, що є Отцем грядучого віку» — (Іс. 9, 6).

Сьогоднішні святкування, які крім нас тут приявних, єднають довкола Вашого Блаженства весь український Божий Люд в Україні і в поселеннях, є для нас нагодою переглянути етапи цього нового прямування в житті нашої Церкви і нашого народу.

50 літ тому великий предтеча Вашого Блаженства, Слуга Божий Митрополит Андрей зібрав всіх українських католицьких єпископів, щоб у злуці всіх виявити і закріпити основи нашої Помісної Церкви в лоні вселенської родини різноманітних Церков. У вірності нашим київським традиціям та в пророчій прозорливості Слуга Божий Андрей наче передбачив це, що Вселенський Собор Ватиканський II виразно ствердив: значіння Помісних Церков, а зокрема Східніх Церков. Але цей шлях прославлення нашої Церкви виявився хресним шляхом і на цьому шляху довелось Вашому Блаженству двигати тяжкий хрест. 40 літ хіротонії Вашого Блаженства є цим шляхом! Господь Бог кріпив Ваше Блаженство в час гетсиманської ночі і визволення Вас, а подвиги з того часу є виявом опіки Божого Милосердя і Провидіння над Вашою особою та над нашою Церквою. Святиня Св. Софії, здвигнена 10 літ тому, є святим місцем твердої запоруки світлого майбутнього нашої Церкви, за прикладом святині св. Петра в тіні якої вона знаходиться. Здвигнення цеї святині Св. Софії було вивершенням змагання Вашого Блаженства підняти нашу Церкву на рівень інших посестер — церков і це сталося у незабутніх, історичних актах IV Архиєпископського Синоду Помісної УКЦеркви, який єдиними устами і єдиним серцем, у стіп наслідника св. Петра і перед усім стадом Христа заявив, що бажає жити своєю, апостольською традицією і тисячолітною історією київського християнства проявленим, помісним патріярхальним церковним життям.

Ваше Блаженство з’єднюючи довкола себе в одному Синоді наших розсіяних Владик — пішли цим шляхом, тернистим і повним непорозумінь.

Але сьогодні ми з почуттям вдячности Господеві і з відданістю Вашій пророчій і апостольській поставі можемо сказати, що Господь нагородив Вас, нас всіх, нашу Церкву і цілий український народ сильною вірою і надією в правильність цих змагань! Ідея Патріярхату Помісної УКЦеркви виявилась живим джерелом віри, яке оживило всіх віруючих українців на рідних землях та в розсіяні сущих. Найкращий плід цієї ідеї — це велике духовне підняття горем прибитих та в розпачі сущих. Хто з відповідальних пастирів у цілій Вселенській Церкві не може тішитись з такого підняття духа?

Ми сьогодні тут зібрані, а з нами всі віруючі нашої Церкви, почуваємось наче діти довкола свого Батька — скріплені, потішені, в довір’ї до Божої опіки. Ми прийшли до нашої святині, щоб виявити подяку нашу Господеві, наше довір’я до Вашого Блаженства, до Синоду Помісної УКЦеркви і через Ваше Блаженство і наш Патріярший Синод скласти наш синівський поклін Вселенському Архиєреєві, Наслідникові св. Петра, дотримуючись Христового заповіту, який Петра настановив главою-скелею єдності своєї Церкви. А робимо це щиро і з переконанням, хоч наше серце болить: нам здавалось, що в новій ситуації ми без більших перешкод прямуватимемо до кращої будучності і знайдемо більше зрозуміння до траґедії нашої Церкви і її вірних, що зазнаємо дещо більше батьківської опіки і оборонця традиційних прав нашої Церкви. Наразі чорні хмари закривають сонце. А може це тільки тимчасово? Тому не падаймо духом! Справедливий Бог і жировицька Богоматір з нами!

Вітаючи Ваше Блаженство в ці ювілейні дні, приносячи молитви вдячности за Божу опіку над Вами і над нашою Церквою — ми склали приречення в дусі Вашого Батьківського вчення, що в дальшій нашій ревності релігійного життя будемо йти за Вашим Блаженством, нашим Патріярхом і Патріяршим Синодом нашої Церкви до світлого і повного вивершення нашої Церкви в Україні і у Вселенській Христовій Церкві.

Це наше приречення не є викликом гордості ні тим більше ворожості до осіб, інституцій чи інших українських віроісповідних громад, а навпаки: це є вияв вірності закликові самого Христа до єдности у вірі і є виявом нашої надії, що молитвою, покірним відданням Христові, братньою євангельською любов’ю зможемо всі разом наблизитись до здійснення заповіту єдности всіх віруючих українців, а ширше всіх християн у світі. При цьому бажаємо пригадати, що привілеєм історії українського-київського християнства протягом його історії було незаперечне і постійне прямування до єдности! Цей світлий, хоч мученицький привілей, треба нам всім сьогодні усвідомити і просити Божої ласки, щоб він міг здійснитися.

На многая літа наш Патріярше!
Многих літ Владикам Помісної УКЦеркви!
До світлого об’єднання всіх віруючих українців в одній Церкві і під одним проводом!

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>