Бог і народ

Продовження з листопадового числа

ІЗРАЇЛЬ — ЗНАМ’Я І СВІТЛО НА ПРОСВІЧЕННЯ НАРОДІВ

Усе, що Бог творить, творить для дуже великої цілі, що сягає в безмежжя. Створивши ізраїльський народ, Бог визначив напевно цьому ж народові й ту ролю, яку він, як Богом вибраний народ, мав відогравати. Власне, коли з якнайпильнішою увагою вчитуємося у св. Письмо, ніщо не стоїть так ясно перед нашими очима, як той факт, що Ізраїль так, як ми його знаємо з історії, носить на собі якусь особливу печать. Висловимо це зовсім ясно: Божу печать. І коли б ми хотіли з усією скрупулентністю проаналізувати це наше спостереження, то не можливо нам дійти до іншого висновку, як те, що Ізраїль тільки Богові завдячує свій початок, тобто дослівно так, як про це нас запевнює св. Письмо. Та не тільки свій початок. Але й усе своє історичне життя і своє просто вже вічне існування по сьогоднішній день, але також за запевненням св. Письма, існування цього ж Ізраїля аж до останніх днів людського життя на нашій землі.

У Божий початок Ізраїля, як народу, ми не можемо сумніватися без того, щоб одночасно не допуститися заперечення авторитетности якнайвиразнішого свідчення у цьому відношенні св. Письма. Адже всі 47 книг, що складаються на Старий Завіт, про що інше не трактують, як про становлення, поступовий розвиток і далі вже про цілу історію ізраїльського народу. Мало того, та широченна панорама життя-буття народу Ізраїля по всяких неволях, що нескінченними чергами скочувалися на нього, і те, за кожним таким переходом, вижиття з безвиглядних, на людський погляд, ситуацій, завдячує народ Ізраїля, без найменшого сумніву, тільки Богові.

В ім’я чого все це ставалося? — зроджується раз-у-раз думка. Якщо б нас мала задовольнити тільки така відповідь: Бог поставив перед усім людством усіх часів цю завжди живу й завжди так хвилюючо промовисту притчу для того, щоб вона мала людей таки чогось навчити, — то це вже було б дуже багато у цій відповіді.

У цій тезі саме цю відповідь я кладу в основу свого розгляду. І дійсно, коли б ми хотіли мати якийсь модель, який би нам вказував, що саме належало б розуміти під народом, то такий модель стоїть перед нами вже понад 4,000 років. І це такий досконалий модель, що, послуговуючись ним, ми можемо скласти непомильну вже дефініцію народу. Очевидно, це відноситься тільки до самої сутности-субстанції народу, а не до того партикулярного характеру, або й до того виняткового статусу, який цьому ізраїльському народові судилося за вироками самого Бога носити.

Власне, ця винятковість Ізраїля, як і те його особливе призвання бути Божим народом, отже, народом, якого собі обрав Бог за свій, примушує людей трактувати цей народ, як надзвичайну якусь категорію і тим самим треба б було її вилучити з нормального ходу людського життя, тобто з нормального плину життя всіх інших народів. Чи така настанова правильна? Основна аналіза нам підказує протилежне. Розглянемо, отже, Ізраїль, як народ і як вибраний народ.

ІЗРАЇЛЬ ЯК НАРОД

Формація Ізраїля у народ проходила по зовсім природньому поклику, що відзивається скорше чи пізніше в усякого народу, що колинебудь жив, живе чи буде колись ще жити. Бо з вужчих і ширших родин розростається силою природнього закону рід. З родин і родів розвивається з часом плем’я чи навіть більше племен, а з цих останніх — народ.

Основою ставання народом є завжди спільні цілі даної збірноти людей, тісне із собою пов’язання і співжиття із собою на протязі цілих періодів часу і то в усіх умовах життя. Продуктом цього співжиття є звичаї, мова і традиції. У духовому і психологічному відношеннях це співжиття зі собою викристалізовується у почуття ідентифікації себе з цією спільнотою як з чимсь найріднішим, найближчим, найдорожчим, вже неперемінним і навіть дещо священним. Мова, якою послуговується ця спільнота, стає цементом споєння народу і будівником дальшого його росту.

Із чисто людського боку Ізраїль перетворювався зі своїх родів і малих племен у народ насамперед завдяки своїй патріярхальній системі і завдяки своїй патріярхальній традиції. Надзвичайно вирішальною у цьому напрямі була релігія Ізраїля, яка не була зіпсована впливами інших релігій чи впливами тих людських збірнот, з якими жидам доводилося жити. Цей чистий монотеїзм Ізраїля буде примушувати цей народ відсепаровуватися від інших племен і людських збірнот, а ця ізоляція у свою чергу збереже Ізраїль від розчинення в інших, далеко сильніших людських масивах.

Прискорюючим чинником у кристалізації жидів у народ був без сумніву завіт Бога з патріярхами Ізраїля — з Авраамом, Ісааком і Яковом. Завіт же, про який мова ввесь час на сторінках св. Письма,— це дійсний і формалістичний договір-умова з одного боку, а з другого ще виняткове й надзвичайне зобов’язання самого Бога, чого вже не можна підтягнути під суху формулу правничого акту.

Цей Завіт, стисло говорячи, є умовою-договором, бо він укладений за всіми вимогами правничого акту. У стадії, коли був укладений між Богом і Авраамом, цей договір ще не був остаточним актом, бо Бог хотів, щоб цей самий акт був ще раз повторений із потомством Авраама. Щоб набрати остаточної своєї форми, цей акт буде чекати аж на Мойсея. На горі Синай були остаточно сконкретизовані точки цього Завіту і вириті на таблицях Закону. Ізраїль зобов’язується їх точно зберігати, а Бог дає зі свого боку свою обітницю «бути з ним», себто з Ізраїлем, під час здобування обітованої землі.

Цей саме Завіт стане вже за непорушні основи цього подивугідного існування Ізраїля як народу, а одночасно стане й усім змістом релігії Старого Завіту. Цей Завіт увійде вже навіки у свідомість і в психіку Ізраїля. Ця свідомість і психіка буде в свою чергу постійно і спонтанно відчувати свою відмінність від усіх інших народів. І було б це почуття своєї іншости зовсім правильне, якщо б воно не посунулось рішуче задалеко і не виявилось пересадою, екстремністю і тим засліплюючим переконанням, що єдино в Ізраїлі, байдуже, що він не чинив би і як би він себе не вів, усе уподобання Боже і що для всіх інших людей та народів немає у Бога ніякого місця.

І справді, ця жидівська ексклюзивність засліплювала жидів до тієї міри, що в їх ментальність ніколи не міг укластися той основний факт, що Божий завіт ще далеко перед його остаточним завершенням був якнайвиразніше поширений самим Богом на ввесь людський рід. Як не може бути у цьому напрямі сумніву тепер, так теж не могло бути сумніву колись, тобто в час встановлення Завіту. Бо ж ще Авраамові Бог прирік, що через Авраама будуть благословенні всі народи: «У твоєму потомстві благословляться всі народи землі». Бут. 1:18.

А під час укладення завіту були сказані такі Божі слова:

«Та не з вами одними Я укладаю сьогодні цей союз і складаю цю присягу, але в такій самій мірі з тими, що тут стоять із нами, як і з тими, що їх тут сьогодні немає з нами». Вт. 29:13-14.

Але й пророки, що їх раз-у-раз Бог посилав картати незліченні переступства Ізраїля і погрожува­ти йому за його беззаконня, ці самі пророки з Божого повеління прорікали:

«Так каже Господь сил: прийдуть іще народи і мешканці багатьох міст… І прийде велике число людей і сильні народи шукати Господа сил у Єрусалимі і так умилостивити обличчя Господнє. » Зах. 2:14-15.

«Я прийду,— каже Господь,— щоб зібрати всі народи та язики і вони прийдуть і узріють мою славу». Іс. 66:2.

«Тоді бо Я поверну народам землі мову чисту, щоб усі ім’я Господнє призивали та щоб служили йому однодушно». Соф. 3:9.

«Бо від сходу сонця аж до заходу між народами велике ім’я Моє і на кожному місці приноситься імені Моєму кадило і чиста жертва». Мал. 1:11.

Коли йдеться про народи поза Ізраїлем, то псальмопівець багато разів дуже чітко про них згадує, наприклад:

«Всі народи, що їх створив Ти, прийдуть і поклоняться перед Тобою, Господи, і прославлять ім’я Твоє». Пс. 85, 8.

«І прославлятимуть Його всі народи». Пс. 72, 17.

ІЗРАЇЛЬ ЯК ВИБРАНИЙ БОГОМ НАРОД

Усі труднощі у нашій аналізі народу, коли ми вже твердо спираємося на Ізраїль, міг би представляти другий аспект ізраїльського народу, а саме — його вибраність Богом. Іншими словами, тим самим, що Ізраїль був вибраним народом і теж тому, що це був єдиний, себто унікальний такий випадок на всю людську історію, була б і тенденція трактувати цей «випадок», як зовсім партикулярний, наскрізь для себе самого, і такий, який не дається підтягати під загальний закон як виводити з цього ізраїльського зразку практичні аплікації для всіх інших народів. Проте, труднощі зникають, коли розглядаємо цю вибраність ізраїльського народу із становища суцільности нашої віри, а найважливіше в повному, згармонізованому і послідовному контексті св. Письма.

Всяка вибраність зі сторони Бога — чи вона індивідуальна, чи збірна, за непомильною вказівкою св. Письма — це ніщо інше, як покликання до точно визначеного завдання, яке вибраний має виконати згідно з Божою Волею і за Божим задумом. Ця вибраність не стається за якісь заслуги вибраного. Це, як каже св. Павло, дар Божий даром даний. І ця вибраність не стається на причині якихось спеціяльних здібностей вибраного або з уваги на особливі якісь кваліфікації вибраного. Ця вибраність стається тільки тому, що обраному в його місії з’явилася безмежна Божа Доброта, свята Воля Божа і Вселаскаве Боже Провидіння.

У цьому відношенні є вже такий порядок, що без вибраности було б просто неможливо людям зрозуміти щонебудь із Божих доріг, із Божих задумів і Божої Волі відносно людей.

У випадку Ізраїля цього факту вибрання Богом ізраїльського народу не можливо квестіонувати чи, що вже абсолютно неможливо, цього факту заперечити. Цей безсумнівний факт підтверджений сотні разів св. Письмом. Ось деякі свідчення св. Письма:

«Я візьму собі вас за народ і буду вам Богом і ви зрозумієте, що Я Господь, ваш Бог». Вих. 6:7.

«Я — Господь, що освячую вас, Я, що вивів вас із єгипетської землі, щоб бути вам Богом, Я — Господь». Лев. 22:33.

«Тебе вибрав Господь, Бог твій, щоб ти був для Нього вартісним народом між усіма народами, що на землі». Вт. 7:7.

«Не тому, що ви численніші від других народів, полюбив і вибрав вас. Ви ж бо найменший з усіх народів; це з любови до вас і щоб здійснити клятву, якою Він клявся батькам вашим, вивів вас Господь потужною рукою і визволив вас із дому неволі, з руки фараона, єгипетського царя. Знай же, що Господь, Бог твій, це правдивий Бог; Бог вірний, що дотримує союз і ласку по тисячні покоління для тих, що люблять Його і заховують заповіді Його». Вт. 7:7-10.

Незвичайно важливий у цьому відношенні є той момент, що БОГ вибрав собі Ізраїль, а не Ізраїль вибрав собі Бога. Цю преважливу обставину акцентує св. Письмо:

«Це Ягве спрямував своє серце на тебе, а не ти вибрав Його». Вт. 7:7.

Отже, зовсім вірогідно, що це вибрання Богом Ізраїля не сталося завдяки якимось особливим здібностям, якійсь винятковій значучості Ізраїля, надзвичайним його чеснотам чи хочби завдяки непохитній вірності цього ж Ізраїля. Беручи до уваги дійсність такою, якою вона була, саме протилежно до всіх вимаганих від вибранця якостей, Бог вибрав собі Ізраїль за свій народ.

Власне, вибрання Богом не кого іншого, а саме народ Ізраїля, піддає нашому розумові багато питань, що могли б квестіонувати Божу Всевідучість і Боже Провидіння, що обіймає всіх людей і все, що Ним створене. Адже не треба бути аж дуже критичним для того, хто читає Старий Завіт, щоб у ньому назагал не залишився про Ізраїль радше негативний образ. Бо ж людських мінусів, недоліків, гріхів, провин, віроломности і самого таки надужиття своєї вибраности було в усіх часах у нього більше, як тих позитивів, що ними Ізраїль міг би евентуально звернути на себе увагу когонебудь, а не то самого Бога. Візьмімо тільки ті провини, що їх перечислює псальмопівець:

«Не зважали на чуда Твої батьки наші в Єгипті, многих ласк Твоїх не пригадували й бунтувалися над морем, над морем Червоним». Пс. 106, 7.

«Та скоро забули вони Його чин, не чекали поради Його». Пс. 106, 13.

«Палали в пустині жаданням, і Бога на пущі вони випробовували». Пс. 106,14.

«Та Мойсею позаздрили в таборі й Аарону святому Господньому». Пс. 106, 16.

«Розкрилась земля — і Датана поглинула, як і всю зграю Авірама». 106, 17.

«Зробили собі теля на Хориві і били вилитому бовванові поклони». 106, 19.

«І змінили вони свою Славу на образ вола, що траву пожирає». Пс. 106, 20.

«Забули про Бога, Спасителя свого, що великі діла в Єгипті вчинив». Пс. 106, 21.

«Погордили землею обітниць, не повірили слову Його». Пс. 106, 24.

«І ремствували по наметах своїх і не зважали на голос Господній». Пс. 106, 25.

«І служили Ваалу-Пеору і їли еони жертви мертвих». Пс. 106, 28.

«З поганами вони поміщались та їхнього звичаю навчились». Пс. 106, 35.

«І божищам їхнім служили, а ті пасткою стали для них» Пс. 106, 36.

«І приносили в жертву синів своїх, а дочок своїх демонам». Пс. 106, 37.

«І вони проливали кров чисту, кров своїх синів і дочок своїх, що їх вони в жертву приносили божкам ханаанським. І через кривавий переступ земля осквернилась». Пс. 106, 38.

Довгий-предовгий перелік гріхів буде ще тягнутись за Ізраїлем по всіх періодах його історії. Пророк Неємія звертається, наприклад, до Бога з такою апострофою:

«Багато Ти років був з ними терпеливий і впоминав Ти їх духом Твоїм через пророків, та вони не слухали. Тоді Ти видав їх у руки чужоземних народів. Але у великому Твоєму милосерді не винищив Ти їх цілком і їх Ти не покинув, бо Ти Бог добросердний і милостивий». Неєм. 9:30, 31.

Іноді ці пророки, хапаючись за скрайний ресурс промовити до сумління свого народу, мусіли пригадувати цьому вибраному народові первісне його походження:

«Рід твій і походження з Канаан-краю. Батько твій аморій, мати ж — хетитка». Єз. 6, 13.*

А пророк Єремія не вагається обвинувачувати цей вибраний народ:

«Бо від найменшого до найбільшого усі лише дбають про наживу; від пророка до священика всі чинять оману». Єр. 6, 13.

Не багато доброго може записати св. Письмо про вибраний народ.

Тимто самий факт вибраности Ізраїля не стає за те табу, що унеможливлювало б виводити з поставленої виразно св. Письмом ізраїльської парадигми аплікацій і паралель до всіх інших народів. Акцент св. Письма не на «вибраному народі», а на народі, як такому.

Лише цей суцільний образ народу, як такого, і взагалі так сильно задемонстрована Старим Завітом ідея народу є, без найменшого сумніву, домінантна в усіх книгах Старого Завіту. Це тим самим вказівка, дана Богом, як людські спільноти повинні б розвиватися силою природнього закону у повнозрілу свою істотність — у народ.

Відносно своєї вибраности, якої Ізраїль ніяк не виправдав ні перед Богом, ні перед людьми, то все таки цей народ служить собою як вічна притча про однаковість людських слабостей і немочі, що спільні всім народам. Хто б не був вибраний, виявив би ці всі людські слабості, певна річ, по-своєму, але ж, зовсім певно, не в меншій мірі, як Ізраїль. В образі Ізраїля тільки унаявнилася всією повністю і широко розкрилася людська природа, підірвана наслідками первородного гріха. Божа Всевідучість приймає людей такими, якими вони є. І людська гріховність, людські хиби і людські беззаконня не можуть перемінити незмінних Божих задумів і плянів супроти людського роду.

Власне тому, не зважаючи на всю цю невірність Ізраїля, на те постійне ламання святих своїх приречень Богові, не зважаючи на всі гріхи цього народу, якого сам Господь називає народом «твердого карку і необрізаного серця», Бог буде раз-у-раз прощати упадки цього народу. Певна річ, у міру його гріхів Бог буде зсилати кари на цей народ і цими карами Бог буде примушувати цей народ спам’ятатися і навернутися до висоти покликання, одержаного від Бога. Разом з тим Бог буде посилати своїх пророків, щоб цьому народові відкривали очі. Наприклад, пророк Амос буде нагадувати від імені Бога:

«Лиш вас одних Я знаю з усіх родин, що на землі; тому й покараю вас за всі ваші провини». Ам. 3:2.

Та й карав Бог цей народ! Напевно ні один народ в історії людськости не був так караний, як цей, Богом вибраний, народ. Карав його Бог упродовж усього його існування, як народу. А все ж Бог хотів, щоб Цей же народ виживав за кожним таким болючим і, здавалось би, безвихідним таким уже переходом. Бо Бог хотів засвідчити перед всіми людьми незмінність своїх первісних рішень і невідкличність своїх приречень, даних людям уже по всі віки. Одночасно Бог хотів увіковічнити той свій вибраний народ, як живу і завжди наявну притчу про свої божественні пляни супроти всього людського роду.

Якого б «твердого карку і необрізаного серця» жиди не мали, то все ж таки вони здобулись на одне: в усіх своїх переходах вони висловлювали твердо і неомильно ту дефінітивну свою віру, що доля кожного члена ізраїльської спільноти залежна від тієї цілости, що носила славетне ім’я «Ізраїль» і що поодинокі особи, приналежні до тієї спільноти, можуть мати доступ до Ягве не інакше, як через сукупність усього Ізраїля. Ізраїль вірив, що доступ до Господа сил здійснюється об’єднаною і зіграною дією усього народу, а не поодинці. Вислів цьому дає псальмопівець:

Згадай мене, Господи, у ласці до свого народу пам’ятай Ти про мене спасінням Своїм». Пс. 106,4.

ДЛЯ ЯКОЇ ЦІЛІ ІЗРАЇЛЬ БУВ БОГОМ ВИБРАНИЙ?

Ізраїль був вибраний Богом у першій мірі тому, щоб за посередництвом цього народу звершився Божий Завіт у всій його повноті. Зокрема: з Ізраїля мав прийти на світ Месія, Спаситель світу. Віщуючи Його прихід, пророки щораз то виразніше починають говорити про новий народ і Новий Закон.

«Я освячу велике моє ім’я, знеславлене між народами, посеред яких (перебуваючи) ви знеславили його. І зрозуміють народи, що Я — Господь.» Єз. 36:23.

«Ось прийдуть дні — слово Господнє — і Я створю з домом Ізраїля та з домом Юди новий Заповіт. Не такий Завіт, який Я заключив з їхніми батьками… Ні, ось який Завіт Я створю з домом Ізраїля. Вкладу мій Закон у їхнє нутро і напишу його у них на серці. Я буду їхнім Богом, вони ж моїм народом». Єр. 31, 31-33.

«Я дам вам нове серце і новий дух вкладу у ваше нутро. Я вийму кам’яне серце з вашого тіла і дам вам серце тілесне. Я вкладу в ваше нутро мій дух і вчиню так, що ви будете ходити в моїх заповідях та берегти і виконувати мої установи». Єз. 36: 26­27.

У Божому виборі Ізраїля ніяк не вирішували якісь особливі якості чи кваліфікації цього народу, ні якась його заслуженість, ані теж якась моральна або й духова вагомість цього народу. З такими даними, як їх мав Ізраїль, міг бути вибраний і всякий інший народ. Отже, коли не особисті дані вибраного вирішували про цей вибір, тоді цей вибір виник єдино завдяки пресвятим необнятим плянам Господа, що «силен з каміння возвести синів Авраама». Ізраїль був вибраний, щоб через нього з’явилася Божа Доброта і Божа Вселаскавість. Ізраїль, як Божий вибранець, мав виконати тільки собі призначену місію. Він, проваджений і оберіганий Богом, мав з однієї сторони видати з себе Спасителя світу, а з другої — мав стати світлом для просвічення всіх інших народів.

ПОНЯТТЯ «НАРОД» І НОВИЙ ЗАВІТ

І нарешті настав той час, що заповітуваний Месія прийшов. З цього приводу св. Павло каже:

«Багаторазово та багатьма способами Бог говорив колись до батьків наших через пророків, а в останні ці дні промовив Він до нас через Сина Свого, якого й зробив спадкоємцем усього і яким створив Він віки». Єв. 1:1-2.

Прийшов Він, віками передбачуваний і віками вичікуваний, НЕ НА ТЕ, щоб скасувати Старий Закон, як уже віджилий, а на те, щоб удосконалити його.

Але сталося знову так, як ставалося в ізраїльського народу завжди на протязі всієї його тисячолітньої історії. Св. Іван, євангелист, так це коротко і ядерно висловлює:

«До своїх прийшов і свої не прийняли Його». Ів. 1:11.

У прямій консеквенції до цього, Ісус Христос збирає навколо себе всіх, хто охочий слухати ту благовість, яку Він, як Божий Син, приніс для всіх людей доброї волі. Саме з цих слухачів незабаром вилонюється невеличка громада Його невідступних учнів і послідовників. А з тих знову сам Ісус Христос вибирає дванадцятьох, яким уділяє всі повновласті і посилає їх навчати всі народи.

Уже з цього боку є велика різниця між Старим Завітом і тим Новим, що його встановлює Ісус Христос. Коли Старий Завіт належав виключно до Ізраїля, чи висловлюючись докладніше, до народу Авраама, Ісаака і Якова, то Новий Завіт відкриває широко свої брами для всіх народів, для всіх рас і для всього людського роду всіх часів. Але й одночасно саме тому, що Новий Завіт безмірно інший від Старого, то серед усієї цієї іншости мусів і якось пересунутися і той гострий акцент, що так домінантно спочивав на народі і його єдино вирізняв, перенестися на більш вагомі і далеко істотніші артикули християнської віри. У силу цих передумов НАРОД, у протилежність до ізраїльського концепту, став тепер «Божим людом», отже, надзвичайно поширив, а й воднораз дуже узагальнив своє первісне значення. Ось, наприклад, св. Петро і в цьому дусі звертається до першої громади християн:

«Ви ж — рід вибраний, царське священство, народ святий, люд, придбаний на те, щоб звістувати славетні діла Того, хто покликав вас із темряви у дивне Своє світло. Ви, колись, не народ, тепер же Божий народ, колись непомилувані, тепер же помилувань. І. Пет. 2:9-10.

Неможливо нам недобачати цієї зміни у відношенні до ключевої і досі проречисто презентованої ідеї Божого об’явлення — до народу.

А все ж, хоча провідне досі гасло народ, що його праобразом і парадигмою був Ізраїль, стало вже не таке повнозвучне, а панівними радше стали нові субститути Нового Завіту, то поняття «народ», що його з таким притиском, з такою виразністю і з такою докладно визначеною конкретністю ставив завжди Старий Завіт, не перестало існувати. В ім’я хоч би суто християнського світогляду і в ім’я Істини та й істинного Божого слова належало б точно визначити, який зміст мав би тепер мати термін «народ» і який саме Божий правопорядок відносно суспільного життя нормує це людське життя так, щоб це людство могло досягти остаточної своєї цілі й тих неоціненних скарбів, що їх приніс людству Ісус Христос з Новим своїм Завітом.

Продовження буде

* Це натяк як на походження самих патріярхів, так і на зв’язки та нахил Ізраїля до поганських звичаїв і релігії. Аморійці й хетити були поганами з дуже диковинними звичаями.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>