Божественна Літургія за визнання Патріархату

Про важливість молитви в житті людини вже дуже багато написали як духовні особи, так і світські. Ці останні головно надавали приклади й факти рятунку навіть в безвиглядних ситуаціях.

Були випадки, що завдяки матірним молитвам нераз було врятовано життя їхніх синів під час війни. Рівночасно із молитвами українські матері старалися помагати навіть зовсім незнайомим у надії, що десь, можливо, хтось допоможе їхнім синам. Це доказ глибокої віри й християнської культури.

Бували випадки, що цілі спільноти були врятовані від певної смерти завдяки спільним молінням, як це було під Почаєвом.

До молитви заохочував і на важливість її вказував своїм особистим прикладом Господь наш Ісус Христос. На спільну молитву збирались християни перших віків, без огляду на небезпеку переслідування. На спільні молитви збираються наші брати й сестри в Україні в цих невимовно тяжких часах московського поневолення, хоч за це грозять їм кари, арешти, втрата здоров’я в концентраційних таборах, а нераз і смерть.

Як в Україні, так і в країнах вільного світу вірні УКЦеркви заносять гарячі молитви перед престіл Господній і прохають порятунку для Церкви й народу. При тому вони не тільки моляться, але й стараються, в міру своїх сил, боронити потоптані чужими чинниками права на свобідне існування.

Ми тут на волі маємо більші можливості на оборонні акції, нам за це нічого не загрожує.

Молитись за переслідуваних, молитись за тих, які згинули мученицькою смертю за Віру Христову й за вірність рідній Церкві, — це богоугодне діло і наша повинність. Але це також зобов’язує нас до активної оборони Церкви, за яку многі віддали своє життя.

На перше місце наших завдань поставлена справа визнання патріярхату УКЦеркви, який об’єднує нас на поселеннях із Церквою-Страдницею на Україні та є завершенням стремлінь найкращих провідників нашого церковного життя. Цю велику ідею здійснив світлої пам’яти Патріярх Йосиф.

У Заяві Львівського Крилосу читаємо: «Цієї ідеї-факту Українського Патріярхату вже викреслити не можна, з чим погоджується, бодай в сумлінні, велика більшість нашого єпископату, і розуміють її слушність церковні мужі Риму, і її не можна навіть замовчувати… Не перекреслім пам’яті і діл великого Мужа!.. Зокрема йдеться про високий історичний титул патріярха, який Він прийняв, відкидаючи із запереченням усі почесті і титули, які міг мати… Шануймо цей історичний титул, який Він здобув в очікуванні визнання його Апостольським Престолом. В цьому титулі містяться всі Його надбання, здобутки і терпіння».

Так як Боже царство на землі потрібно постійно обороняти від злих людей, так потрібно також обороняти Патріярхат і права Української Католицької Церкви, яка чомусь має так багато різних ворогів.

І тут потрібні молитви. Не тільки індивідуальні, але, в першу чергу, спільні молитви. Найдосконалішою і найбільше Богові милою формою молитви є Божественна Літургія. Як це добре було б, якщо б владики (бодай у США і Канаді) дали доручення священикам відправляти Божественні Літургії в наміренні визнання Патріярхату УКЦеркви кожного місяця (напр., в кожну першу неділю). При тому, під час проповідей священики були б зобов’язані пояснити вірним, що це є — Патріярхат, і чому визнання його так дуже потрібне нашій Церкві. Такі постійні пояснення важливі не тільки для вірних, рідною мовою яких є українська, але, в першу чергу, для англомовних вірних УКЦ, себто для нащадків давніших поселенців з України. Можна мати надію, що така освідомлююча праця, сполучена зі спільними гарячими моліннями, принесе висліди. Ті молитви буде благословляти Господь, і, можливо, почують їх також у Ватикані.

За цим добрим прикладом владик США і Канади напевно підуть також владики в інших країнах нашого поселення, і тоді наша Церква осягнула б рівень зрілости, про який у своєму «Завіщанні» написав світлої пам’яти Патріярх Йосиф словами: «Патріярхат — це видимий знак зрілости й самобутности помісної Церкви та могутній чинник в церковному і народньому житті».

Покищо москалі й наші інші вороги різними засобами роблять натиск на Ватикан і стараються, щоб до визнання Патріярхату УКЦеркви ніколи не дійшло.

Вони також знаходять способи, щоб паралізувати всяку освідомлюючу акцію, у висліді якої багатьом могли б відкритись очі.

Потрібно пам’ятати, що справа визнання патріярхату буде натрапляти на чимраз більші труднощі в міру того, як будемо зближатись до того важливого ювілею. Немає сумніву, що тоді натиск Москви на Ватикан буде помітно посилюватись.

Тим більше важною справою є часте відправлювання Божественних Літургій за визнання Патріярхату УКЦеркви і освідомлююча акція зі сторони наших духовних осіб, у висліді якої прозріють многі. Це буде запорукою тої конечної зрілости всіх парафій нашої Церкви. Це буде також великою піддержкою у стараннях Патріярха Мирослава за визнання патріярхату, який є необхідний для збереження й нормального розвитку УКЦеркви та запевнення їй належного місця серед інших Східніх Католицьких Патріярхатів.

У своєму «Завіщанні» Патріярх Йосиф написав: «І Вас, мої возлюблені діти, благаю: ніколи не відкажіться від патріярхату своєї Страдної Церкви… Патріярхат, видіння Вашої віруючої душі, стався для Вас живою дійсністю! Таким він для Вас залишиться в майбутньому… Тому заповітую Вам: Моліться, як дотепер, за Патріярха Києво-Галицького…».

А великий приятель нашої Церкви Веренфрід ван Страатен у промові в першу річницю відходу у Господню Вічність Світлої Пам’яти Патріярха Йосифа сказав: «Була б це трагедія перед історією і Вашим народом, коли б Ви не осягнули вповні Вашого патріярхату. Чи може бути якийсь сумнів, що цей устрій належиться найбільшій Східній Церкві, з’єдиненій з Римом. Цю справу Святіший Отець назвав справедливою, і Вам треба допомогти йому до позитивної розв’язки цього питання. Не лякайтеся труднощів і перепон, а працюйте солідно й послідовно…».

Дарія Кузик

Свіжий номер

5 (492) 2022 OBKLADYNKA_sajt