Будьмо послідовниками Патріярха Йосифа

Добрі, взірцеві характери людей, з якими ми запізнаємося, вирощують наші думки, збагачують наш досвід і допомагають різьбити й утверджувати наш світогляд відносно пізнаних і прийнятих нами стремлінь та ідеалів. Сильна і взірцево добра вдача-характер одних підтримують і зміцнюють характери других людей. Це потверджує вплив на нас винятково сильної і благородної вдачі-характеру голови Помісної Української Католицької Церкви, Його Святости Патріярха Йосифа. Із розмов з багатьма людьми я переконався, що прямий і сильний характер Патріярха, його невгнута послідовність в поході до здійснення ним оголошених ідеалів нашого народу і Церкви вирощували добрих і прямолінійних послідовників Патріярха у змагу за синодальний устрій і за Патріярхат нашої Церкви.

Я особисто теж поширив мій світогляд і зміцнив твердь моїх релігійно-національних прямувань сяйвом релігійности, моралі й патріотизму нашого Патріярха Йосифа. Колись я шукав прикладів у цьому сенсі в поляків, чехів, бельгійців. Нині, коли публікації творів відслонили постать великого митрополита Андрея, а героїчний шлях нашого українського новітнього Йосифа встановив Його Огненним Стовпом на роздоріжжях для похідних замрачених чужиною груп українського народу, нам не треба шукати чужих орієнтирів. Такими для нас мають бути свої, рідні: Андрей і Йосиф.

З приводу 92-гих уродин Його Святости Йосифа достойно і праведно застановитися над питанням, чому українські громади в діяспорі явно і славно вшановують голову своєї Церкви, а також в Україні, хоча там роблять це потайки, наперекір ворожій московській пропаганді? Чому академії, концерти, бенкети, доповіді, а понад усе — благодаренні Служби Божі й моління, присвячуємо патріярхові? Знаємо, що це діється не лише тому, що він для думаючих по-українському людей є Патріярхом; не задля самого титулу ми це робимо. Самі титули й зовнішні відзнаки, мантії, а навіть корони на головах не підперті заслугами для народу й Церкви — пошани їх власникам не приносять, хіба лише фарисейські підхлібні славословія ожебрачених душ. Це дійсне зокрема нині, коли живемо у вільних країнах, і загал думає та обсервує своїх номінованих і наставлених чужими власть імущими достойників.

Патріярх Йосиф є найбільшою українською людиною в другій половині двадцятого століття, у часі трагічної ситуації нашої Церкви. Сьогодні, після 20-літньої безперебійної апостольської діяльности Патріярха Йосифа, підтримав його загал мирян під проводом діячів Патріярхального руху (1964-1984 pp.). За цей час зросли ряди мирян в обороні патріярхату в усіх країнах українського поселення. Заслужений титул патріярха для Блаженнішого Йосифа, голови Церкви, вкритий великими ділами для добра Церкви й народу, полонив чесні й моральні душі стати послідовниками у змагу Патріярха і патріярхату.

Патріярх Йосиф є виявом всеукраїнської єдности і символом чесного і відданого служіння для нашої Церкви й українського народу. Під цю пору Патріярх Йосиф є одною з найбільше творчо й незалежно, по-українському думаючих особистостей, зокрема з церковних й національних питань нашого народу. Патріярх Йосиф — непохитний керманич за краще й світле майбутнє нашої Церкви.

Життя Патріярха, це немов символічне повторення історії Руси-України. Розквіт його творчости в молодих літах, після якого слідувало заслання у північні райони Сибіру і поворот на волю до Ватикану — це тернистий шлях історії Української Церкви і народу. Його життя в будні й свята, в горі й у щасті пронизане ясною лінією непохитної віри у Божу вседержимість, а наука Ісуса Христа, на якій він спирає свою місію в українській Церкві — це незмінні основи його творчо-діючого життя. Цими Божими дарами він обняв в глибокій любові всю Україну, а весь український Божий Люд з усіма його релігійними і політичними віруваннями, з його слабостями і чеснотами. Патріярх розбудив в Україні й на поселеннях приспану церковну чуйність, пригнічену національну свідомість і поновив змагання за історичні права Церкви — Патріярхат. Патріярх усвідомив український Божий Люд, що наша Церква має бути святинею наших українських душ, храмом науки Христа і кивотом українських канонів і прав.

Наш новітній український Йосиф — це людина із піднебесними задумами. Він боліє із того приводу, що «кругом неправда ходить», навіть по шляхах церковних знатних людей.

Трагічний стан України з її упадками й матеріяльною нуждою не зводять Патріярха на шлях зневіри. Його любов до батьківщини підтримують його державницькі переконання. Він — вірний апостол Христа, наслідує Христа і тому бореться за привернення і пошану волі народу і за гідність і права нашої Церкви. Він змагається проти сил, що вдираються крізь вікна до Помісної Української Католицької Церкви та до наших інституцій і організацій.

Патріярх поставив на сторожі правди нашої Церкви своє Слово, свої численні проповіді, послання, наукові твори і далекосяглі пляни. Вони становлять суть і непроминальний зміст його провідництва для нас і для грядучих поколінь нашої Церкви і народу. Така його настанова випливає з віри в Бога і з наказу Бога, що велить бути вірним своєму народові. Патріярх став всенароднім велетнем. Він глянув у глибінь долі й недолі народу, обняв минуле й сучасне його буття та бистрим оком схопив його майбутнє.

Застановившись над поданими тут починами і здобутками Патріярха, в нас напрошується питання: що ми зробили, щоб помогти і підтримати Патріярха у його змаганні за здійснення висунених ним ідеалів, схоплених в понятті патріярхату. Знаємо, що Патріярх для себе від нас нічого, крім молитви, не просить. Але знаємо, що Патріярх дещо очікує від нас для нашої Церкви і народу. З його писань випливає, що він бажає, щоб ми у взаємовідносинах між собою повсякденно й нашим життям давали свідоцтво Христового об’явлення, щоб ми взаємно за себе молилися і за всіх і за вся, а зокрема за прославу Слуги Божого Андрея, щоб ми дбали про братолюбіє й дух єдности Церкви й народу, щоб ми постійно жили у самосвідомості єдности нашої Церкви поза Україною із нашою Церквою в Україні, щоб ми підтримували бажання наших дітей прийняти священне служіння в нашій Церкві, бо праця відданих народові священиків і монашества — це найкраща служба й жертва. Наш Патріярх-Ісповідник святої віри закликає нас, щоб ми пам’ятали і допомагали нашим переслідуваним сестрам і братам у Христі та в народі на Україні й потребуючим в діяспорі, щоб ми практикували чесноту всепрощення, як вимогу нашої згоди, і щоб ми не ставали суддями тих, що в Україні заломалися під насильством ворога.

З приводу 1000-ліття Хрещення Руси-України в 1988 p., Його Святість Патріярх Йосиф сподівається, що всі ми відновимо і утривалимо спосіб нашого життя згідно з ученням Христа, голошеного Церквою. Що ми підтримаємо заходи організаторів для торжественного відзначення 1000-ліття хрещення Руси-України непроминаючими релігійно-культурними творами і тим самим і ми теж залишимо за собою історичний творчий слід.

Ми повинні поновити домагання до наших владик, щоб вони стали послідовниками Патріярха і зберігали спадщину світлих попередників нашої Церкви, про яку їм пригадує наш Патріярх, щоб вони «… не віддавали її в руки чужих людей, не плямили її чужиною і передали її ненарушеною у вільну нашу Церкву і у вільну нашу Україну…». Не забуваймо теж Послання Патріярха з приводу його уродин в 1982 p., в якому він написав: «Патріярхат, видіння Ваших віруючих душ, стався для Вас вже живою дійсністю. Таким він для Вас хай залишиться в майбутньому! Моліться як дотепер за Патріярха Києво-галицького і всієї Руси, а в майбутньому — хай і безіменного чи невідомого. Прийде час, коли могутній Господь пошле його нашій Церкві й об’явить його ім’я. Але наш Патріярхат існує! За ним сім років, років дійсності, перед ним тільки визнання Апостольського Римського Престолу».

Тож як довго Святіший Отець Папа Іван Павло II обмежує юрисдикцію голови нашої Церкви Патріярха Йосифа до території України і цензорує діяльність нашого єпископату в дусі торгів з Москвою, і через це теж не визнає нашого патріярхату, так довго свідома патріотична українська людина не може називати папу приятелем Помісної Української Католицької Церкви і українського народу. Українська мова папи і благословення хоч милі, та діл не заступлять. Це стосується також і до тих наших єпископів, що пропагандою вірних їм журналістів хотіли б здобути собі наше довір’я і пошану до Патріярха Йосифа й публічними побажаннями, які газетними побажан­нями та ніби пошаною Блаженнішого Йосифа без визнавання патріяршого титулу — це тільки замилювання очей. Для таких наших владик Патріярхат і Патріярх нашої Церкви є поза законом.

Поставмо врешті на терези нашої історичної ваги нашу власну волю, наше хотіння й наші потреби і не шукаймо чужих документів на оправдання існування нашого патріярхату. Усвідомім собі, врешті, що ми теж маємо право творити історію і краще майбутнє для себе і для наших дітей та внуків. Будьмо вірними послідовниками Його Святости Патріярха Йосифа до кінця нашого життя. Будьмо собою.