Що більше заглиблюєшся в ці обставини, то краще розумієш, що важливим завданням Церкви на цих теренах є справді бути, бути для цих людей, бути з ними та бути відкритим на їхні духовні потреби, яких насправді дуже багато. Тут важливо мати для людей час. Однак це буття – не просто пасивне перебування на цій території. Це уважне перебування, з чуйним серцем і готовністю стукати в різні двері, часами навіть пропонуючи своє служіння. Жоден директор школи не прийде до храму чи монастиря перший з проханням, щоби священики чи сестри перейняли в школі катехитичні зустрічі. Це треба зробити самому: проаналізувавши ситуацію, знайти сфери праці, де можна буде свідчити Христа, і просто йти туди, не боячись почути відмову.
Свіжий номер
4(498)2023
- Колонка редактора Володимир Мороз
- Лік від корупції – солідарність Андрій Костюк
- Південний форпост «Карітасу» УГКЦ Світлана Бабинська
- Церква дружня до дитини Наталя Тарновська
- Роздуми про Церкву в Америці (2) д-р Андрій Сороковський
- «Ваш ґород Ґлупов невідступно з вами…»: російські ідентичності у дзеркалі сучасної українсько-російської війни д-рка Тетяна Євсєєва
- Свій серед своїх Христина Дорожовець
- Боже, милостивий будь мені, грішному. Спогад-оповідання Михайло Носа
- Володимир Антонович, Галичина і Греко-Католицька Церква. д-р. Ігор Чорновол
- На шляху до зрілої віри і здорової духовності Тарас Байцар
- Чому небо не падає?