Бути Церквою сьогодні

Підбиваючи підсумки, можна сказати, що якщо в попередні віки рефлексія на те, що означає «бути Церквою», відбувалась у відношенні до іншої релігійної спільноти, яка теж ідентифікувала себе як Церква, то в ХІХ столітті Церква розмірковувала над тим, що означає «бути Церквою», розмірковуючи над тим, чим є держава. Зі слів ще одного відомого богослова ХХ століття Іва Конгара, завдяки чіткому розділенню Церкви та держави Церква нарешті зрозуміла, ким вона є, якими є її справжні завдання в світі та суспільстві. Можу сказати, що ці питання для нас, греко-католиків, загалом з’ясовані. І коли питання «бути собою» звучить сьогодні, після Другого Ватиканського Собору, мені здається, що воно стосується вже не так Іншого в релігійному сенсі і не держави, а культури. Маю на увазі широке поняття культури, те, яке бачимо в документах згаданого Собору. І тут також слід наголосити на її важливості, оскільки, як було сказано на Другому Ватиканському Соборі, «характерним для людської особи є те, що вона досягає справжньої та повноцінної людськості тільки через культуру» (GS 53).

Повністю статтю читайте у паперовому варіанті журналу.