Catholic Church of Byzantine Rite

Якщо зробити опит між українцями католиками про правну назву їхньої Церкви, то вислід такого опиту мав би історичне і доказове значення. Багато мирян послуговується прийнятою популярною назвою «Українська Католицька Церква», але це не є вірна й повна назва нашої Церкви. Це радше зверхня етикета, а не відображення духа, суті, традиції, коріння й розвитку церковної організації, не говорячи вже про правну її ідентифікацію. Можна поставитись скептично до цієї справи й сказати навіщо нам займатись тим чи іншим словом у скомплікованій назві нашої церковної організації, коли воно й так мертве. Важний – дух!

Церковна організація не належить до таких, що їх леґальна назва не відповідає змістові, і брак послідовности в ній не толєрується. Назва Помісної Церкви дає читачеві можливо якнайточніше окреслення її головних ознак і не залишає необізнаному потреби для додаткових пояснень. У нашій церковній організації найістотнішим є окреслення обряду. Це визначує окремішність церковної організації, самостійність і тому Ritus Byzantino-Ukraini (Graeco-Rutheni) не може бути якимсь підобрядом нар. латинського обряду, лише повноправною Помісною Церквою частиною Вселенської Церкви.

У назві Католицька Церква Византійсько-Українського /Греко-Руського/ обряду кожне слово має своє традиційне й історичне значення, бо вимовою тих слів покривається тисячоліттям виплекані окремі церковно-релігійні вартости окремого українського народу, які стали невід’ємною часткою душі, культури, світогляду, ментальности і національної свідомости українця.

Справа леґальної ідентифікації церковної організації належить до компетентних найвищих церковних чинників, а в нашому випадкові, коли правильно інтерпретувати Постанови II Ватиканського Собору про Помісні Церкви – до Синоду Українських Єпископів.

До уваги вірних нашої Церкви щораз частіше й впертіше доходить назва Catholic Church of Byzantine Rite яку Митрополит А. Сенишин без згоди чи постанови Українських Єпископів, але зі згодою чужих американських Єпископів публично продемонстровує. Дві новостворені парафі (у Вашінґтоні й Вармінстері) вже залеґалізовані як католицькі церкви византійського обряду, а катедральна парафія у Філядельфії називаються тепер лише «Церква Непорочного Зачаття Матері Божої Византійського Обряду».

На єпархіяльних стінних калєндарях, які розіслано священикам усіх парафій, наша церковна влада означила себе як Archdiocese of Philadelphia Byzantine Rite.

Цей підбір слів, що їх філядєльфійський Владика щораз впертіше просуває, відображує не саму лише номенклятуру, але багато більше: структуральне, організаційне, мовне, обрядове, і духове відчуження, відрив від одної Матірної Церкви і Її проводу Найвимовніше це пропущення в новій назві слова «Українська» Церква, що зраджує усю тенденцію філядельфійського Владики позбутися української назви й українського духа в нашій церкві. Слід звернути увагу на факт, що модифікація назви це не симптом в цій ситуації, а завершення дбайливо довгими роками веденої підготовки, відчуження, відокремлення і переставлення нашої церкви під команду чужих сил.

Отець Й. Баца у Фраквіл (Пенсильванія), святкував минулого року свій срібний ювілей священства, на який наспіло йому багато привітів, в тому й від церковних достойників. Преосв. С. Коціско, єпископ Карпато Руської Церкви затитулував ювілейне привітання так:

Very Rev. Msgr. Joseph Batza

St. Michael’s Ukrainian Church

ВПреосв. А. Сенишин, Митрополит Української Католицької Церкви затитулував ювілейне привітання так:

Very Rev. Msgr. Joseph Batza

St. Michael’s Church

На цьому деклярація й документація неукраїнськости нашої Церкви Її Ієрархом не кінчається. В документах американського єпископату, в нарадах якого брали участь усі три наші Владики, Преосв. Я. Ґабро і Преосв. Й. Шмондюк вписались як єпископи Української Католицької Церкви а Преосв. А. Сенишин там від «Архидієцезії Філядельфії Византійського Обряду».

І тут знову не маємо до діла лише з грою слів, але з практикою, яка за тими словами криється. Згадана Американська Єпископська Конференція голосуванням схвалила своє домагання до Ватикану закрити усі національні парафії в ЗДА. (З одному із Декретів Святійший Отець допускає таке право, коли Національна Рада Єпископів про це попросить).

За тиждень по цій ухвалі від польського духовенства пішли листовні і пресові протести. Наші Владики цю ухвалу затаїли перед нами, наше духовенство мовчить, нашу чуйність приспано, наша преса не забирає голосу; всі ми можемо опинитися перед доконаними фактами-закриття етнічних парафій.

Византійський обряд став дуже популярним в Америці. У східній Пенсильвенії при католицьких церквах поширена організація Blue Army, якої ціль є «навернути росіян» на правдиву віру. Члени цієї армії одержують спеціяльні памфлети, вивчають особливості византійського обряду, молитви, пісні, і уживають «чотки» як византійську вервицю. Другий струмок «византійщини» пливе із Дітройту, де, напевно не без участи ентузіястів згаданої Американської Єпископської Конференції ідуть домагання створити з усіх церков східнього обряду одну інтернаціональну византійську церкву.

Недавно у Фордгамі (Нью Йорк), засновано Pope John XXIII Institute з подібними цілями – вивчити й засвоїти византійський обряд. В цьому інституті інтенсивно влаштовують семінари й лекції, і, щоби бути ближче до византійщини, роблять це в російській мові. Публікації цього інституту друкуються під Imprimatur: Archbishop A. Senyshyn, Philadelphia Byzantine Heritage.

Реєструючи й уточнюючи факти треба виявити їхнє походження, джерело і взаїмозв’язок із іншими явищами, бо ці факти не є відірваними, проминаючими, самоцілевими й маловажними. Сама зміна назви церкви не мала б великого значення, коли б за нею не встановлялося церковне «удільне князівство». Проблематична участь й неучасть Митрополита Сенишина в акціях Українського Єпископату доказує, що ця Його акція там схвалена, а активна Його участь в Американському Єпископаті, там де схвалюють ліквідацію національних церков, недвозначно відкриває нам джерела Його інспірацій і попертя. Не можемо відвернути наших очей і від вищих римських властей, як Папського Делеґата у Вашінґтоні, Священної Конґреґації Східних Церков, і Державного Секретаряту Ватикану, які ніяк не виявили нам навіть об’єктивної незаінтересованости, і тим фактично взяли на себе відповідальність за неупорядкованість й хаотизування «византійського» питання і ситуації в нашій Церкві. Текст листа папського Делеґата, використаного Філядельфійським Владикою в довірочному письмі до священиків минулого року, не залишає жадного сумніву в тому, де його автор стоїть, і звідкіля бере ідеологічну і програмову основу філядельфійський византійський обряд.

У висновку вірні Нашої Церкви византійсько-українського /греко-руського/ обряду мусять прийняти до відома деякі сумні факти в повній глибині їхнього значення: вони не можуть користатися наданими їм Другим Ватиканським Собором правами Помісної Церкви; їх відривають від одної Матірної Церкви і Її Проводу, і дають їх як безбатченків, «Іванів без роду» під команду чужих ієрархів; їх не рахують частиною Церкви, як «нарід Божий», але як крам, або як рабів німих, що не вміють запротестувати і стати в обороні власної духовости і єдности Церкви. На найближчому Першому Соборі Єпископів в Римі вони не будуть заступлені в єдности з Церквою, що «живе більш як коли-небудь в українських катакомбах і в серцях мільйонів її вірних», але будуть заблуканими вівцями, вираженими у «візантійському» контексті Митрополита А. Сенишина.

Не знати за які досягнення чужа панська ласка дозволила на титул Philadelphia Byzantine Rite чи за важливі наукові праці, чи за передові христіянські ідеї, чи за визначні богословські чи екуменічні акції нашого Владики, якими кращі католицькі ієрархи у різних країнах стараються реформувати духове життя своїх вірних, – чи за нас велике число, з коефіцієнтом долярового потенціялу?

Заскорузлість в нашому суспільному житті, де ми користуючись правами демократичного порядку і знаючи його вартість толеруємо й плекаємо напівтоталітаристичну оліґархію, має своє відображення також і в церковному житті. Тут, в осередку нашого й наших дітей духового життя ми плекаємо середньовічний рабовласницький лад, закриваємо очі на ігнорування ієрархією наших прав й нашої волі, резиґнуємо з можливости бути повноправними членами христіянської спільноти у вільному світі й годимось те, щоби торг за наші голови и душі наших дітей завершився без нашої участи. Ми спостерігаємо як в римо-католицьких єпархіях організується і працюють єпархіяльні ради мирян, але не піднімемо голосу нашого за створення таких у нас. Ми покірно дивимось на закорінення й поширення руїни Нашої Церкви й чекаємо поки старші шляхетніші й відважніші одиниці відійдуть зі світу цього, щоби тоді вже без протесту стати на службу новим панам.

Усі вірні єдиної нашої страждаючої Церкви мусять відкрити свої очі на факт поспішного завершування підготовки відірвання американської частини Церкви від цілости саме напередодні історичного Єпископського Синоду в Римі, і щоби не бути заскоченими доконаними фактами – піднести свій рішучий голос протесту до кожної інстанції церковної влади в Римі, Ми мусимо голосно і об’єднано сказати, що хочемо духово і юрисдикційно об’єднаної Української Католицької Помісної Церкви.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>