Свіжий номер

2(502)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Через терни до зірок: Донецький екзархат

На гарному сучасному сайті Донецького екзархату УГКЦ є одна особлива фотографія – стара занедбана двоповерхова будівля без даху і вікон з підписом «Парафія святих Віри, Надії, Любові та Софії». Ця світлина може слугувати багаторівневим символом як життя самого екзархату, котрий повною мірою несе тягар війни, так і життя окремих його громад, котрі борються з фінансовими труднощами.

«Проблема відсутності храмів чи їх затяжного будівництва є насправді фундаментальною для місійних територій, бо неможливо роками збирати вірних для молитви просто неба чи в тісній каплиці. Нові люди кілька разів прийдуть на Богослужіння, побачать, що занадто мало місця в храмі, і підуть шукати іншого. Вірні хочуть мати святиню, у якій стануть перед іконою, де матимуть окреме місце для сповіді. Приміщення для нас є дуже важливим. Якщо протестанти можуть собі орендувати якийсь зал для молитовних зібрань, то ми не можемо цього робити постійно, адже чи то католики, чи православні об’єднуються довкола Пресвятих Тайн, які повинні весь час бути в святині, а не в тимчасово орендованому домі», – пояснює Донецький екзарх владика Степан Меньок.

Починаючи з 90-их років минулого століття, ще до офіційного заснування екзархату, на його території були створені маленькі молитовні групи, які обслуговували священики, час до часу доїжджаючи до Донецька та околиць, сповідаючи та причащаючи людей. Згодом на цій основі були утворені парафії, котрі з часом були об’єднані в екзархат. Першим екзархом тоді ще Києво-Вишгородського екзархату (до складу якого входили території теперішнього Донецького екзархату) був призначений Преосвященний єпископ Любомир Гузар. У 2002 році був заснований Донецько-Харківський екзархат і призначений екзархом Преосвященний владика Степан Меньок, ЧНІ. Донецький екзархат був створений у 2014 році внаслідок поділу вищезгаданого екзархату. Сьогодні до його територій належать Запорізька, Донецька, Дніпропетровська та Луганська області. В екзархаті зареєстровані більше 80 парафій (з них 11 – на окупованій території), на яких душпастирює трохи більше як півсотня священиків.

З 2000-ого в екзархаті працюють сестри Служебниці Непорочної Діви Марії. Саме завдяки їхнім старанням був налагоджений вишкіл катехитів для екзархату, який сестри провадять і досі, не зважаючи на те, що змушені були покинути свій дім (його забрали сепаратисти), а також Катехитичний центр у Донецьку. Варто сказати й про те, що катехити попри складну ситуацію і далі ревно виконують свою духовну працю. Цього року шість претендентів з Донецького екзархату планують розпочати навчання в Катехитично-педагогічному інституті при УКУ, що свідчить про активність і розвиток Церкви на цих землях.

Як відомо, східні терени України ще задовго до війни були регіоном досить депресивним у соціальному плані (високий рівень безробіття, брак соціальної опіки потребуючими, значний відсоток злочинності та наркоманії порівняно з рештою території нашої держави). А з початком війни ситуація різко ускладнилася… Непроста ситуація в східних областях пов’язана і з тим, що тамтешнє населення не є автохтонним – після Голодомору ці території були заселені представниками дуже різних національностей і соціального рівня, тому частка українців тут найнижча в державі. Ці речі є причиною особливого виклику для Церкви – повної посвяти в євангелізації, свідченні Христа, соціального служіння і терпеливого несення невигод та подекуди неприхильності оточення.

Оскільки з окупованих територій вимушено виїхала значна частина населення (як у Західну Україну, так і на підконтрольні Україні території в межах Донецького екзархату), Церква, зокрема владика Степан, Донецький екзарх, священики та монахині, стараються тримати з ними контакт, зустрічатися, підтримувати і таким чином теж зберегти спільноту.

Особливістю УГКЦ на сході України є невеликі громади вірних, але їхнє усвідомлення своєї християнської ідентичності подиву гідне – ці люди справді живуть вірою на щодень. Греко-католики чи то Донецького, чи Харківського, чи Одеського екзархатів загартовані й випробувані, як каже Святе Письмо, «наче золото, перетоплене в горнилі», тому стають для інших свідками Христа, і мабуть, не в останню чергу завдяки цьому спільнота постійно зростає.

Поділитися:

Популярні статті