Чому?

Чому нас доля гнітом б’є
І гнівом ранить брата брат?
Чому в неволі сатани
І в вільнім краї чужини
Затьмилось серце й розум так,
Що кволим став до волі шлях?
Чому сини, що в жилах їх
Одна кров Матері пливе,
Роз’єднанням пустошать путь
Туди, де сонце золоте?
Невже, о Боже, Ти, Святий,
Свою десницю ласк відняв
Від нас, поранених гріхом
Прабатьківським, і в глум віддав?
Чому це так? Чи ж мало зла.
Що ним скородили віки
Ворожі полчища лани
Дідівські нам?
Чи це проклін за вал провин
Князів крамольних, їх синів,
Чи з твору злий Вкраїни син?
Га твір цей добрим Ти створив,
Ти ж Бог Святий, добро в світах;
Це розум, волю твір затьмив
Полуди зором на степах.
О, Боже милий! Зглянься вже
На нас, розтерзаних жалом
Борні їдкої. Хай любов
І згода вмиє вічне зло.
Дай єдність нам, Твоїм синам
І донькам України! Дай!
Тоді присохнуть рани в нас
І Ти почуєш дзвін: «Вітай!
Вітай, відвічна Правдо, ввік!
Ти мир і згоду нам дала.
Ми разом, всі, йдемо вперед,
Нам Ти й Вкраїна — ціль одна!»

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Свіжий номер

2 (477) 2020 2-2020-internet-web