Назначення Архиєпископа Аґостіна Касаролі секретарем стану і недавне його піднесення до гідности кардинала Святішим Отцем Папою Іваном Павлом II викликало чимало критичних висловів серед української громади. Мовляв, усі ми думали, що з вибором нового Папи ця нещасна східна політика вже скінчилася, на жаль, Святіший Отець назначує на найважливіше у Церкві, після Папи місце, саме духового батька «остполітік». Як пояснити це назначення Папи? Чому вибрав саме Касаролі, а не когось іншого? Це питання доволі складне, особливо тоді, коли візьмемо до уваги факт, що у минулому, ще як кардинал Кракова, Кароль Войтила сам мав певні застереження до тодішнього архиєпископа Касаролі і його політики. Очевидно, нам усім відомо, що у сьогоднішних часах Папа мусить мати попертя курії, що навіть він не є абсолютним монархом, і це часто подається як причина, чому він назначив Касаролі, мовляв, це йому приєднає Курію. Інші знавці Ватикану, можна сказати, більш злобні, твердили, що саме ця східня політика Ватикану принесла на трон Вселенського Архиєрея Кардинала Войтилу і він тим способом бажає висловити свою вдячність пропонентам цієї політики.
Але, на нашу думку, є ще інші можливі причини над якими слід нам тут коротко застановитися. Хто саме є Аґостіно Касаролі? Відповідь на це питання вже багато що нам каже. Коротко: Касаролі є сином бідного кравця з Кастель Сан Джованні у долині ріки По. Він почав свою кар’єру у Ватиканській державі як маловідомий і маловажний архівар і завдяки своїй енергії, свойому таланті та амбіції він авансував доволі швидко; авансував може тому, що він завжди старався приховувати всі свої особисті стремління і працювати для ідеї. З початком шістьдесятих років, коли покійний Папа Павло VI почав нав’язувати контакти з Східною Европою, Касаролі мав нагоду бути в Будапешті, Празі, Варшаві, Москві, Східньому Берліні, Букарешті і Софії і всюди він виявляв себе гладким та компетентним дипломатом, який завжди орудував аргументами спертими на фактах. А коли його критики (а таких і у Ватикані було й є чимало), звертали увагу на факт, що його поїздки і переговори не приносили справжньої полегші християнам в комуністичних країнах, то Касаролі на це відповідав завжди одною фразою: «Тут ідеться не про роки, навіть не про десятки літ — хто іде за звіздою не повертає. Якщо ми помиляємося, то Папа помиляється з нами». Такі і подібні твердження дали йому певний німб місіонера-дипломата, який, помино його «проґресивних» ідей, дивиться на справи згідно з церковною традицією, під кутом вічности, суб спецієс етернітатіс, і того роду опінією він втішається ще і сьогодні.
Крім того, як ми вже згадали, Касаролі заімпонував багатьом людям. Як відомо, дехто критикував його і Ватикан за те, що ватиканська держава запрезентована його особою, брала дуже активну участь у Гельсінкській Конференції. Курт Вальдгайм, зновуж, себто сам секретар Об’єднаних Націй, ствердив, що «без архиєпископа Касаролі і його дипломатичного хисту ми навіть не дійшли б до Гельсінок», і така публична похвала від Вальдгайма причинилася до піднесення престижу Касаролі. В додатку, Касаролі опирає усю свою дипломатичну діяльність на мирі, а це робить його сприємливим і Сходові і Заходові. Заходові тому, що у нас тепер такий вітер віє, як у Бонні, почавши ще з Віллі Брадтом, такі у Вашингтоні, почавши ще з ідею коекзистенції бувшого президента Річарда Ніксона. На Сході, зновуж, себто у комуністичних країнах, режимні політики завжди раді бачити таких західних дипломатів, які ллють воду на їх млин, а Касаролі це безперечно робить. Його старання за мир, за обеззброєння, за безпеку Европи зробили його поважним чинником у світовій дипломатії. Зумів він теж переконати впливові ватиканські чинники, а головно покійного Папу, що «політика миру і політика Церкви є інтимно пов’язані і взаємно залежні від себе, навіть тоді, коли це зі зовні дещо інакше виглядає». І ця концепція увійшла в течію провідних думок Ватикану.
Всі ці фактори причинилися до його назначення кардиналом і секретарем стану. Виглядає, що Папа є під цю пору переконаний, що Касаролі найкраще кваліфікований на цю позицію і він з уваги на кваліфікації його назначив.
Очевидно, для українських мирян це назначення недуже сприємливе. Але можемо себе потішити, що у Ватикані є ще інші і багато гірші для нас кандидати на цю позицію — помимо всього, Касаролі найгіршим не є.
Крім того, а це може найважливіше, усі ми що бачили Папу у Польщі і слухали його промов чи читали уривки із них у пресі, знаємо, що Східна політика Папи Івана Павла II дуже далека від східньої політики покійного Папи Павла VI, а цей факт ґварантує нам, що дія секретаря стану, Кардинала Касаролі буде гостро контрольована його зверхником Папою Іваном Павлом II.
П.С. До повищих здогадів слід додати, — кардинал Касаролі є здисциплінованим виконавцем. Відомо, що архітектом «остполітік» був виключно Папа Павло VI, а бездоганним її виконавцем — Касаролі. Цей сам Касаролі на доручення Папи свого часу старався договорюватись з комуністичним режимом в Польщі, поминаючи польську ієрархію. Як Польська Церква на це зареаґувала пригадуємо. Цей же сам Касаролі на доручення сучасного Папи домовлявся з комуністичним режимом у Польщі у справі приїзду Папи. Касаролі виконує пляни архітектів.
Редакція
