Чому людям подобаються теорії змови

Починаючи з березня 2020 року, коли поширення Сovid-19 почало набувати пандемічного характеру і країни одна за одною стали закривати кордони та запроваджувати карантин, у соціальних мережах зросла кількість скептичних повідомлень, що жодного коронавірусу не існує. Натомість пропонувалися різні варіації змови за участі фармакологічних компаній, центральної влади, міжнародних організацій чи навіть окремих країн – таких як Китай або США – для того, щоб легалізувати заходи з обмеження прав людей, захопити владу в окремих країнах чи просто нажитися на вакцинах та ліках.

Dmytro-SHerengovskyj006

Однією з цікавих інтерпретацій, яку мені особисто доводилося чути, є така: коронавірус придумали, щоб чипувати людей мікро- або наночипами задля контролю з боку технологічних гігантів. На момент написання цієї статті минув майже рік з того часу, але й донині люди, які поширювали цю інформацію, не можуть пояснити мені, як мають виглядати та працювати ці умовні чипи, що повинні вводитися з вакциною, не порушуючи при цьому хоча би правил електромеханіки. Так, мікро- чи наночипи існують, можуть приймати або передавати інформацію, як і коронавірус Sars-CoV-2, який існує в родині ще як мінімум подібних 42 одноланцюгових РНК-вірусів, як і понад 10 вакцин проти коронавірусу, що станом на лютий 2021 року підтвердили свою придатність до застосування після випробувань, хоч і з різною ефективністю. Однак мої співрозмовники не змогли пояснити взаємодії всіх цих елементів, проте вірили, що історія про чипування правдива. Їхні пояснення базувалися на особистій вірі, а не на фактах. Такий підхід демонструють прибічники так званої теорії змови.

Стара як світ конспірологія

Зазвичай під теорією змови, або конспірологічною теорією, розуміють переконання, що існує певна неофіційна група людей, наділена владою, яка може чинити вплив на певні події або явища, зазвичай трагічні, з метою власної вигоди і пригнічення більшості суспільства.

Можливі будь-які інші інтерпретації, однак важливими елементами таких теорій є поділ на «ми-вони», таємна змова, тому вона й таємна, вплив і контроль над певною подією чи явищем.

Хоча конспірологічні переконання і називають теорією, однак вони не мають нічого спільного з наукою і суперечать основним правилам наукового пізнання. Будь-яке наукове припущення можна верифікувати або ж, навпаки, довести, що існують умови, за яких воно буде виконуватися, але й існують умови, за яких не буде. Конспірологію ж довести неможливо, оскільки як свідчення про неправдивість такого припущення, так і відсутність свідчень про правдивість будуть пояснюватися на користь «теорії», коли правду замовчують для широкого загалу.

Незважаючи на модерність мого прикладу, теорії змови старі як світ. Ще римський історик Тіт Лівій у своїй неперевершеній «Історії заснування міста» (27 – 9 рр. до н.е.) у 8-ій книзі згадує подію, що трапилася близько 331 року до н.е. в Римі. Тоді у місті раптово поширилася хвороба, яка спричиняла неміч і від якої згодом майже усі помирали. Причини, зрозуміло, були невідомі. Одного дня до місцевої влади звернулася рабиня, яка переконувала, що хвороба розпочалася через кількох заможних римлянок, які змовилися виготовляти отруту і розповсюджувати її містом. До вказаних домів патриціїв були скеровані слідчі, які дійсно виявили мікстури з невідомими рідинами. Звинувачених жінок зібрали на форумі (центральній площі) і змусили випити ці мікстури, щоб довести свою невинуватість. Деякі з них дійсно виявилися отрутою, і дві жінки померли. Після цього хвиля розслідувань накрила місто, і близько 170 жінок звинуватили у змові та отруєнні містян. Розпочався великий бунт, що привів до призначення диктатора, який мав уладнати ситуацію.

Однак ситуація зі смертями вирішилася лише через якийсь час. Тіт Лівій у своїй розповіді припустив, що винуватими в тому інциденті були зовсім не жінки, а епідемія чуми. Через сто років з часу описаних подій ситуація повторилася знову з іще більшою силою. Вона ввійшла в історію як велика Антонінова чума, що вбила близько чверті населення тогочасного Риму. Ця історія – один із перших задокументованих прикладів віри в теорії змови, які дуже часто супроводжують нас донині.

Суть небезпеки

Чому ж теорії змови вважають такими небезпечними? На індивідуальному рівні переконання, що базуються на неправдивій інформації, можуть приводити до хибних рішень. Наприклад, якщо людина не вірить у існування коронавірусу і вважає, що її обдурюють, вона не буде дотримуватися загальних практик, як-от миття рук, носіння маски, дотримання дистанції, систематична перевірка свого здоров’я тощо.

А саме ці практики запобігають утворення мереж поширення хвороби. Понад те, ця особа може виявитися одною з поширювачів хвороби, навіть якщо в неї не буде жодних симптомів, і становити загрозу для інших. На колективному рівні конспірологія підриває довіру громадян до державних інституцій, наукових досліджень, думок фахівців, а отже, загрожує колапсом громадянського суспільства, що керується обґрунтованими рішеннями, а не нічим не доведеними припущеннями. Найгірша ситуація виникає тоді, коли адепти теорій змови стають народними об- ранцями і використовують владу як майданчик для поширення неправдивих ідей. Уявіть лише, яке майбутнє в науки у суспільстві, якщо, скажімо, голова уряду переконаний у існуванні пласкої Землі та необхідності припинити фінансування будь-яких технологій у сфері освоєння космосу.

Наскільки значний вплив мають теорії змови на політику і суспільство – це складне дослідницьке питання, на яке немає однозначної відповіді. Одна частина науковців і комунікаційних експертів дотримуються ідеї, що з розвитком медійних технологій та соціальних мереж конспірологи отримують щораз більше нових інструментів для поширення свого впливу. Друга частина стверджує, що допоки ці теорії залишаються маргінальними, нема приводу для хвилювань, просто потрібно проводити роз’яснювальну роботу і дбати про якість освіти. Єдине, що можна сказати однозначно: конспірологи завжди були і будуть. Щоб зрозуміти чому, потрібно звернути увагу на як мінімум дві обставини, які пояснюють появу і поширення теорій змови, – людська психіка і доступність комунікаційних майданчиків.

Причини поширення теорій змови

Психологи стверджують, що під вплив теорій змови може потрапити будь-яка людина незалежно від рівня освіченості. Варто лише споживати поверхову інформацію і не вдаватися у подробиці. Цьому сприяють особливості роботи нашого мозку. Зазвичай ми добре розуміємо звичні й відпрацьовані ним алгоритми – те, що називають психологічними схемами чи установками. Звичні речі ми робимо майже автоматично, іноді не задумуючись, яким чином. Чи ви часто задумуєтеся над тим, як мають працювати ваші органи, щоб ви дихали? Так само й досвідчені водії не задумуються, як саме вони керують автомобілем. Повторюваність дій відключає необхідність нашому мозку витрачати зайву енергію на їх осмислення. А витрачаємо ми на думання чимало – не менш ніж 20% від обсягу нашого щоденного метаболізму. В той же час ми досить повільно опрацьовуємо нову інформацію та виявляємо нові взаємозв’язки і витрачаємо на це значно більше енергії.

iStock_COVIDconspiracy_01

Відомий американський психолог та економіст, лауреат Нобелівської премії Деніел Канеман у своїй книзі «Мислення швидке і повільне» описує ці стани функціонування мозку через дві умовні системи – швидку і повільну.1 Завдання швидкої системи – приймати рішення, економлячи енергію, а отже, працювати в звичних ситуаціях, коли існують відомі зв’язки між подіями чи явищами, так звані когнітивні зв’язки. У випадку, коли їх потрібно створювати, у гру вступає повільна система, яка намагається все осмислити. Коли ж ми споживаємо нову інформацію, не оцінюючи її критично, тобто не використовуємо повільне думання, наш мозок максимально швидко засвоює твердження, навіть якщо воно хибне, аби хоч трішки було схоже на правду (так зване когнітивне упередження).

Понад те, дослідження, проведені Канеманом та його колегою Еймосом Тверскі, показують, що без детального обдумування мозок може сам вигадувати інформацію, аби тільки пояснити якусь історію і створити хоч ілюзорну, але правдоподібність.

Спробуйте перевірити конспірологію на собі за допомоги невеличкого тесту, який пропонує Канеман. Особливо не задумуйтеся і уявіть, що бейсбольна бита і м’яч коштують разом 1 долар і 10 центів, причому бита коштує на 1 долар дорожче, аніж м’яч. То яка ціна м’яча? Мозок одразу підкидає відповідь – 10 центів, яка є неправильною. Варто лише трішки подумати, і правильна відповідь стає очевидною. Цей приклад, як і багато інших подібних, чудово показує, що наше швидке мислення може спотворювати правду і створювати когнітивні зв’язки, яких не існує. Представники теорій змови діють подібно до системи швидкого мислення, а ми підхоплюємо цю інформацію, якщо не заглиблюємося в суть пропонованого питання.

Сам механізм засвоєння інформації спрощує роботу нашого мозку з вигадування, бо мозок бажає мати закінчену історію, навіть неправдиву. Ми отримуємо нове знання через його накладання на попередні знання, якими володіємо. При цьому попереднє знання у вигляді певної установки руйнується, нова інформація асимілюється з наявною, а далі ми адаптуємо себе до нового знання, формуючи нову установку. Цей процес отримав назву «когнітивна модель Піаже» на честь швейцарського психолога Жана Піаже. Наприклад, якщо маленькій дитині описати і показати кота, вона буде думати, що будь-яка пухнаста тварина з чотирма лапами і хвостом є кіт, аж поки не пояснити їй, що «інший кіт», який гавкає, насправді є собакою. Тобто наш попередній досвід є ключовим елементом в здобутті нового. При цьому, якщо ми не володіємо достатніми попередніми знаннями, наш мозок легко асимілює нове хибне знання й адаптує нас до його сприйняття як прийнятної установки. Понад те, нова хибна установка здатна витіснити правильну попередню, якщо ми мисленнєво не пручаємося. Цим пояснюється низка випадків, коли цілком освічені люди підпадали під вплив теорій змови.

Ще інше пояснення схильності деяких людей до віри в конспірологію криється у нейробіологічних процесах, що відбуваються в нашому мозку. Особливо під час критичних ситуацій. Описуючи ажіотаж теорій змови навколо коронавірусу, ВВС-Україна згадує2 вже відоме дослідження команди Пола Бертена3 з університету Кот д’Азур (Ніцца, Франція). У ньому науковці, розглядаючи психологічні особливості, що спонукають до віри в теорії змови, доходять висновку, що це така людська реакція на стрес. Нейробіологи зазвичай виділяють наступний нейронний шлях нашої реакції на стрес: ще навіть не усвідомлюючи його природу, імпульс проходить до мигдалини в головному мозку, викликаючи стресовий стан, що, натомість, активує гіпоталамус, який передає сигнал в надниркові залози для синтезу трьох гормонів-нейромедіаторів: адреналіну, норадрена- ліну і кортизолу. Ці три гормони впливають на одну з реакцій на стрес – страх, гнів, агресія, розпач тощо. Умовно – втікай, нападай, замри (відповідно до гормонів). Мигдалині потрібно менш ніж чверть секунди для того, щоб спрацювати, і менш ніж дві секунди, щоб вивільнити гормони, але знадобиться декілька хвилин, щоб тіло прийшло до норми. Коли ж ми перебуваємо в постійному напруженні, наш прифронтальний кортекс і гіпокамп – частини мозку, які відповідають за мислення та формування пам’яті, пригнічуються. В той же час мигдалина, що відповідає за наші емоції, збільшується. Цей нейробіологічний процес надзвичайно гальмує нашу здатність до критичного мислення, оцінки ризиків та довгострокового планування. Мозок починає подавати сигнали «увага, небезпека» і обирає енергетично малозатратний спосіб – лише швидкі рішення, від- сутність комплексного мислення, екстремальна поведінка, зорієнтованість на себе. Чи потрібно наголошувати, що в такому стані людина піддається вірі у будь-яку «подразнювальну інформацію», не особливо розрізняючи її правдивість?

Перекладання відповідальності на когось

З другого боку, вже згаданий Пол Бертен стверджує, що віра в конспірологію часто заспокоює, оскільки перекладає відповідальність за своє здоров’я і безпеку із себе на когось іншого. Тому люди схильні звинувачувати політиків, підприємців, таємні організації тощо. Наш мозок не любить неконтрольованих процесів, які відбуваються самі собою. Ми завжди шукаємо, хто би міг до них підштовхнути, хто ними керує.

Однак іноді явища є неконтрольовані і не залежать від когось конкретного. Роман «Ім’я троянди» Умберто Еко є гарним описом такої ситуації, яка може розгорнутися сама собою за відповідної комбінації умов, що її уможливлюють. Як чорні лебеді Талеба не з’являються прогнозовано, так і кризи не можна чітко спрогнозувати. Понад те, якщо криза стає дуже очевидною, знову ж за аналогією з лебедями, вона вже не є несподіванкою, її можна уникнути. В даному контексті улюбленим аргументом конспірологів є теза про те, що певні групи осіб отримують вигоду від подібних криз, а отже, змова існує. Проте часто окремі люди дійсно опиняються у виграшних умовах, особливо не сподіваючись на це, лише тому, що швидше реагують на зміни, враховують більше чинників, мають більший досвід чи кращі стартові умови, добре прораховують ризики. Наприклад, компанії Pfizer та BioNTech отримають значні прибутки від продажу вакцин проти коронавірусу не тому, що вони, за твердженнями конспірологів, організували пандемію, а тому, що мають великий досвід роботи з медикаментами, виявилися одними з найшвидших розробників ефективних вакцин, інвестували в ці дослідження декілька сотень мільйонів доларів та залучили кілька сотень мільйонів доларів кредитних коштів від уряду Німеччини та ЄС, хоч як би хто кри- тично не ставився до корпорацій.

То чи залежить конспірологія від нашої ідеології? Іншими словами, чи впливають наші політичні вподобання на ймовірність повірити у теорії змови? Американський політолог Джозеф Усцінський присвятив цьому питанню низку досліджень. Аналіз понад 100 тисяч листів, адресованих читачами редакції газети «The New York Times» від 1890 до 2010 року, по- казав як мінімум 875 листів (0,87% від загальної кількості), що можуть бути ідентифіковані як конспірологічні. У книзі «Американські конспірологічні теорії»4, яку за результатами дослідження Джозеф Усцінський опублікував разом із колегою Джозефом Парентом, наголошується, що загалом відсутні будь-які нахили до конспірології за ідеологічною основою. Радше навпаки – вона присутня в двох політичних таборах у США і відрізняється лише ступенем радикалізації поглядів. Прибічники Демократичної партії США демонструють більшу конспірологічну активність, коли представники Республіканської партії перебувають при владі, і навпаки. Демократи-конспірологи підозрюють корпорації чи консерваторів у змові з владою, республіканці-конспірологи звинувачують лібералів або «ліваків».

Такі дослідження проводять час до часу в інших країнах, і вони демонструють подібні висновки. Отже, це загальна тенденція, незалежно від суспільства. Тому якщо ви раптом відчуваєте, що користуєтеся подібною риторикою, зупиніться і подумайте – найімовірніше, ви потрапили під вплив конспірології.

Інший висновок Усцінського і Парента полягає в тому, що за винятком окремих років, як-от 1950-ті, коли у США розгорнувся так званий «маккартизм» (активна політика протидії та репресій щодо представників комуністичних і соціалістичних ідеологій у США, названа імям сенатора від штату Вісконсин Джозефа МаккартіАвт.), чи 2001 року, коли американці переживали трагедію 11 вересня (терористична атака членів «Аль-Каїди» на Всесвітній торговий центр у Нью-Йорку та Пентагон, під час якої загинуло близько 3000 осіб Авт.), не спостерігалося значного зростання і зменшення кількості конспірологічних листів. Автори, враховуючи додаткові дані, наголошують, що рівень конспірології залишається приблизно однаковим упродовж тривалого періоду. А те, що ми частіше бачимо висвітлювання такої інформації в останні роки, пов’язане радше з полегшенням доступу до джерел поширення інформації та браком нашої інформаційної гігієни. Однак потрібно враховувати, що й без соціальних мереж конспірологи мали таку ж кількість прибічників. Тому основний корінь проблеми лежить не так у технологіях чи медійних платформах, як у людській психології та нашій поведінці.

Чи можливо протидіяти фальсифікаціям?

Чи можливо протидіяти фальсифікаціям конспірологів? Звісно. І в цьому нам допомагають повільне мислення, перевірка інформації та аналіз даних – вони є добрими інструментами боротьби.

Наприклад, Девід Граймс, математик із Оксфордського університету, розрахував силу і тривалість5 імовірних змов залежно від кількості осіб, які до них залучені. Використовуючи дані кількох розкритих змов, які, на жаль, дійсно мали місце. Наприклад, проєкт Агентства з національної без- пеки США PRISM, який розкрив Едвард Сноуден (АНБ записувало дані американських громадян щодо їхнього пересування через активність у соцмережах, користування інтернетом та здійснення дзвінків). У проєкті були задіяні понад 30 тисяч осіб, змова тривала більш ніж шість років.

Інший приклад – медичний експеримент під егідою Служби громадського здоров’я США із зараженням сифілісом чорношкірих у місті Таскігі, США – близько 7000 осіб і тривалість понад 25 років. У підсумку дослідження Граймса виявило, що статистична середня ймовірність викриття змови становить чотири на мільйон випадків, що мізерно мало. Однак шанси різко збільшуються разом зі зростанням кількості залучених осіб і довшою тривалістю змови. Наприклад, якби НАСА сфальшувала висадку астронавтів на Місяць у 1965 році і в цій змові брали участь усі працівники агенції, то обман викрили б за чотири роки.

Загалом потрібно дбати про якість освіти, користуватися доказовою інформацією, розвивати критичне мислення, ставити під сумнів «альтернативні» теорії та пояснення, врешті- решт, відмовитися від переконання про завчасну правдивість власної інтуїції. Важливо будувати свої припущення, спираючись на факти, а не підбирати факти під припущення. Насамкінець потрібно усвідомлювати, що іноді ми не можемо всього контролювати, як і представники влади, але цілком можемо контролювати ситуацію, скажімо, в радіусі двох метрів довкола нас.

Добрий принцип, який є помічним у боротьбі з теоріями змови, діє в Українському католицькому університеті, хоча ним іноді нехтують окремі особи: ми намагаємося вірити в те, що знаємо, і знати, у що ми віримо.

Д-р Дмитро ШЕРЕНГОВСЬКИЙ, кандидат політичних наук, старший викладач кафедри політичних наук, заступник проректора Українського католицького університету

 1 Деніел Канеман. Мислення швидке і повільне. Львів, 2017.

 2  Анатомія «ковід-дисидентства». Чому мільйони вірять у всесвітні змови // BBC- Україна (https://www.bbc.com/ukrainian /features-55452930) 26 грудня 2020.

3 Paul Bertin, Kenzo Nera and Sylvain Delouvйe. Conspiracy Beliefs, Rejec- tion of Vaccination, and Support for hydroxychloroquine: A Conceptual Rep- lication-Extension in the COVID-19 Pandemic Context. // Frontiers in Psy- chology (https://doi.org/10.3389/fpsyg. 2020.565128), 18 вересня 2020.

4 Joseph E. Uscinski, Joseph M. Parent. Amer- ican Conspiracy Theories. NewYork, 2014.

David Robert Grimes. On the Viability of Conspiratorial Beliefs // PLOS ONE 3(2016) (https://doi.org/10.1371/journal. pone.0151003).

Свіжий номер

2-3 (490) 2022 Обкладинка для сайту