Чому ми, християни, боїмося політики?

Трояновський 2Іноді я питаю «потенційних» християнських політиків про їхню готовність до політичної діяльності. У відповідь чую переважно дві відмовки: 1) політика – справа брудна; 2) тут потрібні великі гроші, а здобути їх чесним способом і без невигідних «зобов’язань» дуже складно.

Тож чи можлива політика і політики, для яких основою є християнські принципи, не гроші, не кар’єра, а добро свого народу і його розвиток?

Про покликання в Церкві говорять доволі часто. Про покликання до священства, до монашества, до батьківства, до певної професії, до життя… Але про покликання до політики чути не доводиться, хоча Біб- лія  дає приклади таких покликань.

Варто згадати вибір Саула чи Давида на царів, наділення особливими дарами Соломона або призначення Йосифа намісником Єгипту задля порятунку тих же єгиптян і самих євреїв від голоду. Чи згадаймо непросту місію Юдити, яка виконує дуже небезпечне завдання: задля порятунку свого народу вбиває генерала ворожого війська.

Усі ці завдання пов’язані з політикою. Причиною може бути якась загроза або потреба вирішити серйозні проблеми в загальнодержавному масштабі. Народ, відчуваючи таку загрозу чи потребу, звертається з проханням про допомогу до Бога. І тоді Бог відповідає на це звернення, покликуючи конкретну особу і наділяючи її особливим даром чи талантом. Тобто, спираючись на Біблію, можна сказати, що таке явище, як покликання до політики, існує. Чому тоді так мало ми говоримо про це в українському контексті? Чому не бачимо людей, про яких могли б із певністю сказати, що це політики з покликанням?

Повністю статтю читайте у паперовому варіанті