Кожному відомо, що в Католицькій Церкві, Східній чи Західній, є Патріярхи: Сам Святіший Отець є Патріярхом Заходу і Примасом Італії, себто він також є головою італійської Церкви. Такі примаси, які очолюють свої церкви в своїх краях є по всіх католицьких державах. В церкві ж східнього обряду, згідно з декретом «Про Східні Церкви», що його торжественно проголосив Святіший Отець, Папа Павло Шостий, патріярхальна установа є дуже жива від найдавніших часів і признана вже першими Вселенськими Соборами. Влада Патріарха, що очолює окрему церкву або обряд, охоплює усіх митрополитів, єпископів, клир і мирян. Патріярхальна установа в Східніх церквах я традиційною формою управління, і тому Другий Ватиканський Собор порішив однозгідно, щоб там де потрібно, були встановлені нові патріярхати.
Святіший Отець іменував Блаженнішого Кардинала Йосифа Сліпого Верховним Архиєпископом, себто наділив гідністю,що є рівнa патріяршій. Одначе покищо титулу патріярха не надано і патріярхату не установлено. Його встановлення є особливо важливе тому, що Український Католицький Патріярх буде патріярхом цілої України а не одної української церковної провінції. Щобільше, влада українського патріярха не є тільки територіальною. Вона простягається по цілому світі, там, де живе український нарід. Папський Декрет виразно говорить про те, що ієрарх кожного поодинокого обряду по приписам права остається приєднаний до ієрархії патріархату». Це приєднання до патріархату пояснюється БАЖАННЯМ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ, «щоб остались цілі і ненарушимі традиції кожної поодинокої церкви або обряду І ПОЗА МЕЖАМИ ПАТРІЯРХАЛЬНОЇ ТЕРИТОРІЇ» /рішення друге/.
Отже рішенням II Ватиканського Собору Католицька Церква об’єднала і злучила українців католиків в одну українську неподільну церкву. Це найважніше рішення для нас українців, тому, що від цього об’єднання згідно зі словами Святішого Отця Папи Павла Шостого, залежить наша народна світла будучність і будучність нашої церкви. Очевидно, що не може бути мови про єдність, якщо нема українського Патріярха! Одинокий Патріярх в силі це зробити. Така релігійно-обрядова єдність скріпить український нарід не лише морально але і політично, бо на нашу думку від релігійного відродження залежить і відродження національне. Здавалося, що українська діяспора вважатиме проголошення Львівського Митрополита, Блаженнішого Кир Йосифа Сліпого, Верховним Архиєпископом з патріяршими правами яко перший крок до проголошення Його Патріярхом – і установлення патріярхату. Здавалося, що нашому ентузіязмові не буде вислову. Та на превеликий жаль так не сталося. Знайшлись серед БОЖОГО УКРАЇНСЬКОГО ЛЮДУ, як залюбки себе називаємо, малі людці, що не зрозуміли ні хвилі часу ні що саме було на потребу. Вони не послухали голосу церкви, ні народу, ні поучень Святішого Отця, ні рішень Вселенського Собору. Серед них є також «духовні особи», що опрокинули справу патріярхату,чи побудови Українського Католицького Університету в Римі, як річ зайву для України. Свої власні матеріяльного характеру інтереси поставили ці «інтернаціоналісти» понад справи українського народу.
Знайшлися і деякі «партії» що забрали слово в несвойому ділі та тільки на те, щоб шкодити справі патріярхату. Вони, ці незрячі та блудні сини українського народу, не спостерігають, що навіть большевицька Москва не нищить московського патріярхату, а навпаки признає правно та піддержує його фінансово.
Нещодавно один католицький єпископ латинського обряду заявив що ми не маємо патріярхату тому, що ми поділені. Що таке твердження є правдиве, покажуть нам або нашим дітям будучі історики Української Католицької Церкви, бо ватиканські архіви будуть доступні для студій історії і наші новітні зрадники-«кочубеї» займуть в історії Української Католицької Церкви заслужене місце.
Щоб було ясно хто зараз є за, а хто проти, повстало «Товариство за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви». Його ціллю є зорганізувати всіх прихильників патріярхату і доказати тим кому про це треба знати, що створення патріярхату об’єднує український нарід, та що загал українського народу є за патріярхатом, а горстка блудних синів, що зрештою знайдуться в кожній нації, це деструктивний елемент і яничари-ренеґати. Це зрештою нормальне явище, бо на протязі двохтисячної історії Христова Церква мала многих противників та проте ніхто не осудив церкви як цілости. Осуджено лише поодиноких людей, що були ложними вчителями. Очевидно, що чим скоріше будемо мати патріярха, тим менше буде таких, що ширять незгоду і наносять неславу Церкві і народові.
І це саме одна з причин чому нам треба мати свого Патріярха. Він мусить нарешті запровадити порядок в церкві, щоб не було, як влучно каже нарід, «що попик то типик».·
Очевидно сама манна нам з неба не впаде. Замало казати, що Святіший Отець знає, що нам потрібно. Бо ось Всемогучий Господь знає, що нам потрібно, а проте каже: «Просіть і дасться вам, стукайте і отвориться вам».
Тому просім Милосердного Бога, щоб, зглянувся над нами і дав нам патріарха. Доложім для цього наших зусиль, а всі зібрання нашого Товариства починаймо молитвою в цьому наміренні та просім священиків о святі Літургії за успіх в нашій роботі.
З Богом за святу справу!
