Чужинець про Патріярха Йосифа з нагоди його 90-річчя

Нижче містимо статтю у перекладі з французької на українську мову, автором якої є архиєпископ Жан Батіст Рюпп, що появилась під назвою «Дев’ятдесятиріччя кардинала Йосифа Сліпого — Ісповідника Віри». Автор статті Жан Рюпп був безпосереднім учасником ювілейних святкувань Патріярха Йосифа у Римі 17 лютого 1982 р.

Архиєпископ Жан Рюпп загально відомий, як приятель українців. На протязі 19 років він був єпископом-помічником кардинала Фельтена в Парижі, а поруч з тим був генеральним вікарієм для еміґрантів-католиків у Франції. Займаючи це становище, він мав нагоду ближче познайомитись з українською Церквою, з окремими українцями та з українськими науковими колами у Франції. Згодом, через знайомство з українськими професорами Олександром Кульчицьким, Володимиром Яневим та іншими, він брав активну участь у наукових конференціях Українського Вільного Університету. В останньому часі Жан Рюпп, на прохання УВУ й Культурного осередку ім. св. Володимира в Парижі, прочитав у католицькому університеті в Ліль доповідь на тему: «Шептицький — Янгол України». Архиєпископ Жан Рюпп короткий час очолював дієцезію в Монако. З рамени Ватикану виконував дипломатичну службу в країнах Близького Сходу, а згодом працював у відділі Об’єднаних Націй у Женеві. Сьогодні архиєпископ Жан Рюпп є вже у старшому віці й живе в Римі.

Редакція

На гористому, вкритому буйною зеленню північному передмісті Риму височіє біла, з золотими куполами святиня — Свята Софія. Вона нагадує мені Святу Софію Київську, в котрій 1969 р. я перебув одне передполудне. Київську святиню сучасний режим обернув у музей, а вона відродилася в Римі. Інша, перша Свята Софія, та, що над Босфором, також обернена в музей. Очевидно, наш вік цілком не схиляється ані до Божественної Премудрости, ані до людської мудрости. Щоденна дійсність нам це стверджує.

Це слава для Вічного Міста Риму, що український храм відроджує культ премудрости, що так потрібний нині для здоров’я духа. А це добродійство Рим завдячує одному слов’янинові. Цей глибоко християнський почин багато заважить на терезах сучасности… Той слов’янин — ви, напевне, відгадали — це великий героїчний Сліпий.

17 лютого ц.р. він закінчив 90 років життя й наперекір усім геронтологам, статистикам і бюрократам, почуває себе дуже добре та продовжує геніяльно виконувати свої великі функції. Провидіння Боже дозволило мені взяти участь у святкуваннях Ювілею тої великої людини. Моя досить точна пам’ять пригадала мені, що Озій із Кордови, котрий прожив 101 років, бувши у віці нашого Ювілята, головував на Соборі в Сардах. Це було в роках 343 і 344. Більшість Отців Собору були греки, і всі однозгідно визнали примат Римської Апостольської Столиці.

У день ювілею виняткова над Тибром негода простерла свої темні крила, але це не перешкодило українським вірним, що прибули з різних і далеких країн світу, виповнити Святу Софію по береги. Храм ярів золотом чудових мозаїк, а за іконостасом піднімалась постать Христа — втілення Божої Премудрости. Величний похід священиків в іскристих ризах та церковних достойників у митрах закінчували десять єпископів та три митрополити , що їх митри іскрилися многоцвітними каменями.

Наприкінці з’явився 90-літній Ювілят. Він обвів усіх присутніх проникливим і повним вогню поглядом синіх очей. Мало є ікон, на яких святі мають такий потрясаючий душу, такий допитливий погляд. Шкода! Ви, може, думаєте, що похилий віком Ювілят тільки асистував Богослуженню, сидячи у глибокому кріслі? Помиляєтеся. Він сам служив Святу Божественну Літургію і могутнім голосом проповідував.

Кардинал Владислав Рубін у пурпурі, репрезентував Святішого Отця та прочитав українською мовою папський привіт-послання.

Третьою чоловою постаттю того дня був о. ван Страатен, незрівняний добродій східніх християн… Треба визнати, що за понтифікату Папи Івана Павла II справи Східніх Церков зробили чималий поступ. Знавці Риму кажуть — «це чудо».

Йосиф Сліпий — це людина надзвичайна. Народився 17 лютого 1892 р. в селі Заздрість, Львівської Архидієцезії. Став священиком Помісної Церкви України, що тоді була в повному розквіті. Продовжував основні богословські студії. Написав великої ваги твір «Значення Томізму для Східньої Церкви». Яка відвага і який погляд у майбутнє! Потім став ректором Богословської Академії у Львові і підніс її до зеніту, величі у цілій Вселенській Церкві. Потім його висвячено на єпископа-помічника одного з найбільших ієрархів не тільки Католицької Церкви, а всього християнства — Митрополита Андрея Шептицького. Ювілят тісно співпрацював зі своїм великим учителем над відлатинщенням своєї Церкви. Він носив чорну рясу, а коли став Митрополитом, накладав непорочно білу камилавку, без сліду римської пурпури. Це великий символ: Великий Шептицький і його учень Сліпий не є «візантійці, перетягнені до латини», а православні в єдності зі Святим Петром. Я часто писав і говорив про Шептицького. Ця тема є великої ваги для майбутнього.

По смерті Шептицького Сліпий очолив Церкву України. Москва пропонувала йому стати головою усіх українців, католиків і православних, об’єднаних між собою, але відлучених від Риму. Він відкинув московську дипломатію і «богословіє», а залишився в єдності з Римом так, як його попередники вже чотири сторіччя, від Унії в Бересті. Москва запроторила його на 18 років на Сибір. Протести, підписані свого часу багатьма інтелектуалами, письменниками, політичними мужами на Заході потрясли московським «магами», й вони його звільнили. Я був в той час єпископом-помічником у Парижі й на прохання незабутнього Олександра Кульчицького збирав підписи для тих протестних листів.

По звільненні, ставши кардиналом, герой не спочив на лаврах. Охороняти Церкву України — це не синекура. Зліквідована офіційно й переслідувана на предківській землі України, тут, на Заході, вона зазнає атак від несподіваних і неочікуваних противників. О, як хотів би я все сказати! На жаль, це ще не можливе.

Але Сліпий не вдовольняється самою обороною Церкви України. Він будує в Римі величаву святиню, Святу Софію, Український Католицький Університет св. Климента. Він звертає увагу на пасторальну діяльність. Його Семінарія в Римі — повна. Він підтримує вогнища науки: Український Вільний Університет у Мюнхені та Наукове Товариство ім. Т. Шевченка в Сарселі, коло Парижу. Він змагається за те, щоб його нарід промінював у світі. Іван Павло II, ще один великий слов’янин у Римі, зі зрозумінням і любов’ю охороняє його.

Серед блиску обрядів та всенароднього співу кінчались ювілейні врочистості, і я полинув думкою до дорогих українців у Франції, особливо до тих, що в Норді, котрих я так часто колись відвідував, з ними молився, їх благословляв та їм проповідував Боже слово. Моя тодішня оригінальна місія вростила мене в надра численних народностей, що перебувають у Франції, а серед них українці назавжди зайняли велике місце в моєму серці.

Нині українці-католики східнього обряду начислюють у світі більш як один мільйон осіб. Невидимо з’єднані зі своїми братами, переслідуваними за віру в Україні, вони становлять понад шість мільйонів. Ця народня маса має гарну еліту, що є квітом усього християнства. Хай Бог береже Україну і того, хто несе прапор її волі — Сліпого. Хай Святий Дух надихає Вічний Рим любов’ю до самобутніх Церков Сходу — котрі є вінцем Христової Невісти — Вселенської Церкви.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>