В журналі за березень ц.р. ми помістили частину т.зв. «Інструкції ч.12», в якій Визвольний Фронт виявив своє становище до факту існування і праці нашого товариства, і коментар до неї двох авторів-членів нашого товариства,під наголовком «Прости їм Господи бо вони не знають що роблять». У відгук на це ми одержали чотири листи і дві телефонічні розмови, в яких виявлено сумнів, чи така реакція правильна.
Становище авторів слід трактувати нормальним відрізненням особистих настанов у підборі тактичних засобів діяльности т-ва, одначе там, де заторкуються самі основи існування т-ва і принципи його дії конечно дати виміну думок, хоч нам виглядало, що тут справи так ясні, що на таку виміну думок шкода місця в журналі.
Але якщо треба,тоді говорімо від початку і про найосновніші речі.
1. Ми маємо факт, що політична партія веде відкриту акцію на ліквідацію нашого т-ва, або принайменше на опановання його як не в структурі УККА – СКВУ, то в якихсь спрепарованих «координація». Ми не мали ще у нашому товаристві навіть найменшого натяку від його активу, що він колись був би готов поважно застановитися над можливістю піддати т-во під контролю політичних сил. Не думаємо також інтерпретувати інакше становище наших коресподентів, висловлене в листах і телефоном, хоч воно нормально за м’яке, щоб забезпечити т-ву незалежність.
2. Нам виглядає, що у минулому коментарі ми заступилися за погляди подавляючої більшости нашого членства в справах розмежування політичних сил від церковних справ. Це є одна із найосновніших моральних і ідейних засад нашого руху, що церква є самостійна в собі і незалежна від інших сил одиниця, і лише її власні церковні органи, незалежні від зовнішніх впливів, можуть робити рішення що до становища і розвитку самої Церкви. Приймаємо за факт зрозумілий, що лиш у большевицьких і сателітних краях тоталітарні політичні сили вправляються в керуванні церквами й мирянськими справами, і там немає від цього жадної успішної оборони. Тому ми є проти такого абсурду, щоб тут у вільній українській строго антибольшевицькій громаді морально визнавати і пристосовувати в життя обскурну большевицьку систему тому, бо вона користь партії несе. Тим більше, що тут є можливість успішної оборони проти неї: власна голова кожного патріярхальника.
3. Коли ж натиск політичних сил на т-во є фактом ствердженим, постає питання як т-во має його трактувати. Останній З’їзд постановив відтягнути представників т-ва від «Координаційного Комітету» і тим відв’язатися від якої-небудь спілки з політичними груповими силами. Не має сумніву, що така постанова З’їзду була можлива також тому, що згаданий коментар до інструкції ч.12 послужив учасникам З’їзду підставовою інформацією про ситуацію і пляни політичних сил естаблішменту супроти нашого т-ва. У відміну до становища З’їзду й Редакції журналу наші кореспонденти вважають, що справу політичних атак на наше товариство слід ігнорувати, промовчувати, не відповідати їм, лиш зайнятися справа ми наших статутових обов’язків. Виходить, що у певних конечних випадках нашим єпископам опонувати можна, а політичним групам ні… Дійсно, велику почесть віддають наші кореспонденти тим політичним силам, що ідуть на знищення нашого т-ва, забуваючи, що існування і здібність нашого товариства до акції повинні і в них іти перед їхніми симпатіями або приналежностями до любих політичних груп. Знову ж, жадне шануюче себе товариство не позволить собі на недоцінення тих противних йому сил, що наставлені на його руїну.
4. В дальшому із письм деяких наших кореспондентів виходить, що ми вмішуємо партійну політику до боротьби за патріярхат. Тут вони допустилися жахливого перекручення, бо ми політики не вмішали до діяльности нашого т-ва, ані ми не редаґували інструкції ч.12. Доки наше т-во не вмішується до того, що на своїх публічних виступах мають говорити панове Лівицький, Штуль чи Отецько, які люди в них у проводах повинні бути, а які ні й чому, як вони мають вести свою внутрішню і зовнішню політику, як пояснювати сучасні процеси в Україні і як боротися за місця в УККА і СКВУ – то жадної політики до «патріярхату» ми не вмішали. А позбавити нас права на оборону сповидннм закидом про «вмішування політики» – де дуже слабосила і непереконуюча метода.
5. І ще вичуваємо невдоволення із порівняння партійно – політичних діячів із «цирковими кльовнами». На ділі це вже закид легший, бо не стосується до основних принципів діяльности т-ва а лиш до підбору слів, у чому жаден не є святий. Коли до пересади можна читати чи слухати ображуючі закиди в сторону діячів нашого т-ва й навіть обвинувачення в большевизмі, то до нашого журналу ніхто, ні оден мирянський діяч не написав кілька слів з обуренням, ані з порадами що робити. А коли ми зовсім слушно старались відобразити зовсім неморальні намагання снувати затії на форумі політичної групи проти досить активного й динамічного патріярхального товариства порівнянням, то зразу бачимо в уболівальників сльози. А де ж тоді об’єктивність?
Можливо, що до людей, що як групові функціонері на форумі партії одержують доручення бути назовні мирянськими діячами, замість ужитого порівнання можна пристосувати звання напр. акторів на сцені. Але чи не образилися б тоді на це актори української сцени, яких маємо у Філядельфії й інших містах Америки?
6. І нарешті можемо ласкаво донести до відома наших кореспондентів, що інструкція ч.12. виконана. Силами двох політичних груп при повній піддержці інших сил естаблішменту скликано в Чікаґо, дня 17 червня, нараду «Крайових Центральних Організацій за Патріярхат». Створено її насамперед з ціллю підкопати наше т-во щоб опісля перебрати над ним керму, і вести його в бажаному ними напрямі.
На жаль, не одержали ми ні одного критичного слова до цієї ситуації від тих коресподентів, що радили нам не «мішати політики до патріархату». Невже в них нема тепер чим турбуватися?
