При застанові над ситуацією, в якій знайшлася тепер справа Патріярхату Української Католицької Церкви, пригадався нам один документ, який і стане вихідною точкою для цієї статті.
З датою 17 лютого 1962 року появилося було Спільне Пастирське Послання Української Католицької Ієрархії у вільному світі з нагоди дня народження Кир Йосифа Сліпого, який тоді перебував ще на засланні. Послання підписали всі тодішні Владики УКЦ в діяспорі. Як мотто для Послання вжито слова із Св. Письма: «Я — пастир добрий: пастир добрий душу свою кладе за вівці свої». (Йоан, 10, 11)
Згадане Послання починається словами:
«Одна дуже важна річниця в житті нашої Церкви є цією нагодою, що лягла в основу нашого спільного послання до Вас, Дорогі в Христі Браття і Сестри. В дні 17 лютого ц. р. сповниться 70 літ життя нашому Первоєрархові, голові Української Католицької Церкви в Україні, Високопреосвященному Митрополитові Кир Йосифові Сліпому».
Дальше в Посланні говориться про заслуги й велич Митрополита Кир Йосифа, а при кінці можна прочитати ще ось що:
«І ми всі, Дорогі в Христі Браття й Сестри, вітаючи найкращими побажаннями нашого Найдостойнішого Ювілята з його 70-річчям, об’єднаймося з ним у тих сердечних почуваннях і дякуймо Милосердному Богові за те, що дав нам такого світлого Первоєрарха. Дякуймо за всі ті ласки, що ними Милосердний Бог обдарував його в час його життя дотепер і просім, щоб зберігав його для нас та обдаровував його найбагатшими скарбами Своєї безконечної Любови ще на многі літа, аж до остаточного тріюмфу Христового Царства на наших рідних українських землях і цілому світі». І т. д. (залишаємо правопис оригіналу)
Сьогодні можемо сказати, що Милосердний Господь вислухав висловлене в Посланні благання. Сповнилося багато з того, чого бажали українські католицькі владики, які це Послання підписали. Рік після появи Послання Первоієрарх (як його величали владики в Посланні) був звільнений з большевицької каторги і прибув до нас в розсіянні сущих, прибув як той самий добрий пастир, щоб довкруги себе ще тісніше об’єднати своє стадо, і щоб становище пастиря піднести до гідности ПАТРІЯРХА. Від часу прибуття Блаженнішого Кир Йосифа Сліпого до Риму минає 13 років. Чи за цей некороткий час він чимось обезцінив себе як ДОБРОГО ПАСТИРЯ? Абсолютно — НІ! Від часу прибуття Блеженнішого до нас в діяспору вже 13-ий раз надходить день 17 лютого. Чи українські католицькі владики в діяспорі спромоглися в тому часі на бодай одне спільне послання — подібне до того, яке видали в 1962 році? Ні! Яка цьому причина?
Адже ж Блаженніший, приїхавши сюди, не склав рук, навпаки: як ДОБРИЙ ПАСТИР натрудився немало саме в тій площині, про яку згадували владики в Посланні з 1962 року. А згадували вони ось про що:
«Звеличуючи геройські подвиги нашого Митрополита-Ісповідника перед Богом і перед світом, повторяймо, Браття і Сестри, наш могутній молитовний похід, щоб виблагати у Бога кращої долі для нашої святої Церкви і для нашого українського народу. Звернім увагу й інших народів на ту кривду, що її чинять нашому народові на Рідних Землях, та й запросім їх до участи в нашому молитовному поході за Божі й людські права для нашої Церкви й нашого народу. Нехай почують наш голос і могутні цього світу, що так часто й так багато говорять про права людини і про свободу народів, а ледве хто має відвагу стати в обороні тих прав нашого народу. Нехай почують наш голос ті, що наложили на наш нарід страшне безбожницьке ярмо, нехай опам’ятаються і привернуть волю Українській Католицькій Церкві й нашому народові, щоб вільними устами міг наш Первоєрарх Йосиф величати Бога та своїми, звільненими від кайдан, руками принести Безкровну Жертву подяки, що його терпіння ласкавий Господь прийняв і винагородив».
То ж насувається ще раз питання: як пояснити становище, що його зайняли сьогодні деякі українські католицькі владики супроти свого Первоієрарха (так вони його колись величали?) У відповіді на це питання слід хіба послужитися записаними в Святім Євангелії Христовими словами:
«Оці люди устами шанують мене, серце ж їхнє далеке від Мене!» (Матей, 15, 8)
Ці слова міг би повторити Блаженніший Кир Йосиф, який прийняв сьогодні титул ПАТРІЯРХА, прийняв його не з ласки Ватикану, а з волі свого ЛЮДУ, прийняв його на підставі історичних прав, які нашій Церкві належаться. Патріярх Йосиф усвідомив собі, що гальма, яка паралізує акцію за створення Патріярхату УКЦ, находиться в Москві, а не у Ватикані, який — до речі — і сам опинився в тенетах Москви. Дай Боже, щоб цю істину усвідомили собі всі українські католицькі владики, всі священики, всі монахи й монахині, всі вірні Української Католицької Церкви, і щоб підтримали Патріярха Йосифа в його нелегкому змаганні. Дай Боже, щоб в недалекому вже дні 17 лютого 1976 року українські католицькі владики видали спільне послання, в якому б заявились за Патріярхатом УКЦ.
Це був би найкращий дар любови для нашого Патріярха в День його народження.
