Чи справді проводяться щирі спроби до християнської єдности?

Ось ці думки зродились у мене після прочитання різних статтей про Патріярший Собор, що відбувся ц.р. в Україні, у якому брали участь миряни, а особливо після прочитання статті М. Галіва в журналі «Патріярхат», за жовтень 1998 p.. під назвою: «Думки і спостереження з другої сесії Патріяршого Собору УКЦеркви. У статті є поставлене питання, яке я поставила у заголовок «Чи справді проводяться щирі спроби до християнської єдности?».

Думки зродились і я їх сію на аркуш на поживу всім, хто цікавиться долею рідного народу. І його зріння у Христі Ісусі.

Обзивайтесь миряни! Хтось колись вас почує!

Коли миряни стають лише мовчазними подавачами більших чи менших пожертв на потреби Церкви, це ознака нездорового церковного організму. І тому, це відрадне явище, що мирянам дають нагоду висловлювати свої думки. Кожна висловлена думка породжує в інших членів громади нову думку. Отож не треба говорити (як нераз чуєш): «А що я буду розсівати свої думки, як ніхто не хоче їх сприймати… І так з них нічого не вродить…». Ні! Воно зовсім не так! Ось подам один приклад:

Одного разу, один священик запитав одної бабусі: «розкажіть мені, як ви молитесь?». «Та я, отче, молюсь по свойому, вас не буде цікавити…». «Але ж ні, бабусю, мене дуже цікавить, бо я ще молодий і не маю життєвої практики та мене цікавлять молитви старших людей». «Ну, та… я… — якось несміливо заговорила бабуся, — про таке ні з ким не говорю, бо ніхто не хоче слухати…». «А я все ж таки хочу почути і може щось навчусь». «Ви, отче, хочете повчитись від мене, та ж ви такий розумний, ви так багато знаєте, а я… — і знову замовкла бабуся. Та той молодий священик не давав їй спокою, і вона таки заговорила. «Та я оце, так прошу Бога щоранку:

Господи! Наповни мене собою, щоб моє «я» не мало місця в мені.

Боже! Навчи мене жити у цім, людьми заплутанім, світі.

Господи! Подавай мені голос Твій в усяк-час. І дай мені слух, чути і розуміти Тебе.

Боже! Наповни мене духом такого милосердя, яке Ти маєш до мене.

Господи! Як я зможу віддячитись Тобі за всі Твої ласки, які Ти подаєш щодня мені!

Ісусе Христе! У Тобі безконечне джерело любови — дякую за кожну краплинку, яка мене відживлює…».

Бабуся не зупинялась, а молодий слухач усе карбував у своїм серці… Його цікавило, що хвора бабуся може йому сказати про свої молитви? Він думав, що почує скарги, нарікання, проклони і ще якісь негативи… А натомість, ота звичайна мирянка, подала йому великі скарби, якими він живився ціле життя. І на тих скарбах, на отих молитвах, творив чудові проповіді й сіяв у серця слухачів та не одного привів до покаяння!

Не нехтуймо думками звичайних мирян, прислухаймось до них і користаймо! В тих думках часто знайдемо зерна чудотворні! Особливо, в цей час, коли церковні єрархи закликають мирян до дії. Творім для них різні нагоди для висловлення думок. Заохочуймо, щоб писали, творили у часописах сторінку мирян, а тоді зберемо добрий урожай!

Без мирян не може бути Церкви!

Кожній людині призначено виконати якусь дію в Божому винограднику, щоб прославилось ім’я Боже! Тож завжди питаймо себе щиро, чи те, що я роблю принесе славу й хвалу Христу? Якщо так. то нехай нас ніщо й ніхто не спиняє, бо не спинить! Бо, коли ми будемо керовані Духом Святим наші дії матимуть здоровий урожай! Нехай усіх нас запалює до дії Дух Святий!

Тож учімся в Слові Божім, що Христос нам каже й те робім! І Церква наша при співпраці єрархів і мирян розцвіте диво-цвітом!

Чи ми, справді, шукаємо Христа? Чи виставляєм своє я? Ісусе Христе, змилосердись над нами і просвіти нас, щоб ми побачили, куди прямуємо.

Мотря Фаринич