Постійно чується тривожні голоси, що наше релігійне життя загрожене в своїй основі із різних причин. Перша і основна причина, це намагання ворога вбити нашу душу, щоби зробити нас бездушними роботами. А що на сторожі наших душ стояла і стоїть Церква, то всіма силами ворог старається знищити нашу Церкву, як заборону до опанування наших душ. Нищать фізично, нищать морально і нищать всіма доступними їм сучасними засобами. Деморалізують молодь, знеохочуючи її до всього, що пов’язане із нашою духовістю.
Друга причина, це хаос серед нашого молодого доросту який в умовинах еміґраційного життя, не має змоги вповні врости та вчутись у велич та світлість нашої прадавної християнської філософії способу життя, освяченого традицією та своїми предківськими звичаями. Вони зачепились одною ногою за українство своїх батьків, а другою, способом свого думання та відчування вже вросли в чуже по духові довкілля.
Третя причина, це постійне перебування у західному вільному світі, зматеріялізованому та зіндустріялізованому, що спричиняє упадок ідейности і нахил до легкого життя.
І остання причина, може найважливіша, це нездорові явища серед наших церковних достойників, які не зуміли станути на висоті своїх завдань у тих важких еміграційних обставинах і замість світити прикладом для священиків та вірних, часто-густо викликають гострі невдоволення й акції зі сторони вірних, які бачать і розуміють загрозливу ситуацію, нашого релігійного життя.
Залишаємо на боці всякі асиміляційні тенденції римо-католицького кліру, який стремить до самоліквідації нашої УКЦеркви, як невигідного свідка їх нехристиянських торгів з дияволом. Ситуація тривожна, яка вимагає окремої застанови та плянових протизаходів. Ці протизаходи повинні виявитися в єдності Церкви та народу. Щоби цю єдність осягнути треба повного взаїмного довір’я ієрархів, священиків та вірних. Бо лише при повній єдності та довірії, наша відсіч матиме успішні наслідки. Без того, наші вороги будуть відколювати частинку за частинкою і наставляти одного проти другого.
Повище ми з’ясували причини, що спричиняють загрозливу ситуацію в нашій Церкві. В наслідок цього маємо отвертий бунт проти голови Церкви. В цьому напрямі помічається повінь пасквільної літератури часто підписуваної іменами священнослужителів поруч із аґентами чужих осередків, що часто трудно відрізнити одних від других, які зміряють до того ж самого — розбиття нашої Церкви, до підірвання довір’я до свого церковного проводу і до заломання основ Христової науки. В наслідок цього є брак священичих покликань так до священичого, як і до монашого життя, що у свою чергу є ще одним загрозливим явищем. Брак допливу нових, ідейних священиків, це крок до занепаду. Дозволимо ворогам знищити нашу Церкву, основу нашої духовости, то тим самі відкриємо доступ ворогові до наших душ.
Коли ми називаємо себе націоналістами готовими на всяку жертву чиж не бачимо самі, що церковна ділянка це найважливіша ділянка. Ідеться бо про збереження душі людської та охорону її від всяких небезпек. Це почесна роля священика, куди важливіша від ролі лікаря, що дбає про наше здоров’я.
Ми ж добре знаємо, що від зарання історії наша Церква була з нами, була нашою опікункою, нашим прибіжищем, оборонцем. В Церкві ми черпали нашу силу протиставитись ворогам. У часи всенародної руїни, Церква була нам проводом не лише у моральному, але культурному й політичному житті. Через Церкву ми мали прямий зв’язок із західним світом, із осередками західної духовости. Якщо ми, вірні, не подбаємо про доплив молоді до священичих та монаших рядів, щоби поповнити прогалини спричинені природним відходом з того світу старшого прошарку священства, то марні наші старання про все інше.
Замало є дати моральну та матеріяльну підтримку Патріярхові Йосифові у його важких заходах зберегти нашу Церкву від заглади, зберегти її українською. Замало є переводити всякі акції для розбудови помісности та патріярхату. Коли не буде допливу нових священиків на ниві христовій, то хто ж тоді буде дбати про наші душі? Хто виховуватиме для Церкви і для нації наших дітей? Оберігати їх від небезпек здеморалізованого світу та від поспішної і невідхильної асиміляції? Ми мусимо усвідомити собі, що недержавний нарід зможе вдержатись лише тоді, коли збереже не свою зовнішню форму, але свою душу. З досвіду знаємо, що для ворога менше небезпечні всякі зовнішні вияви спротиву, бо зламати їх неважко, але найнебезпечнійший духовий спротив. А коли цей духовий спротив є спертий на тверді основи християнської моралі й здорового патріотизму, то тоді навіть могутні вороги стають безрадними.
Питання допливу нашої ідейної молоді вихованої на здорових основах національної свідомости до духовних шкіл, мусимо трактувати, як політичну конечність нашого часу. Тут замало покладатись на т.зв. духовні покликання, бо наше довкілля ні в якому разі не впливає на збільшення тих покликань. Навпаки — радше відстрашують. Тут треба застосувати свого рода мобілізацію до служби Богові й народові. Це завдання з одної сторони патріотичних батьків, щоби служіння своїй Церкві трактували на рівні із служінням у рядах своєї армії. Це завдання, проводів наших молодечих організацій, щоби в тому ж дусі усвідомлювали молодь. Щоби не лише вести гутірки, але заохочувати, в порозумінні із священиками здібних та надійних молодих людей, вступити на цей почесний шлях служби Богові, Церкві й батьківщині. Коли цього не зробимо, коли не подбаємо про доплив молодих людей до тої почесної і відвічальної служби, то до духовних шкіл попадуть люди припадкові, шукачі спокійного життя. Немаючи з чого вибирати кандидатів у духовний стан, керівники духовних шкіл будуть раді приняти когонебудь, щоби заповнити прогалину. Тоді ми самі будемо нарікати, що священики погані, що не ідуть з людьми в один крок, що зневажають своїх братів чи й батьків, що стоять осторонь нашого національного життя та його потреб.
Так, ситуація трагічна. Ситуацію цю викликали ворожі нам чинники, але при немалій нашій власній допомозі. Але ситуація не безвихідна. Коли ми будемо стояти на наших позиціях проти всіх тих ворожих атак, коли усвідомимо собі, що для нас основне, а що другорядне, то тоді шлях до поправи відносин сам відкриється, тоді теж напевно знайдуться надійні воїни Христові, які разом з нами стануть на захист наших духових скарбів, нашої Церкви і нашого народу.
