Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Чи справді я була охрещена в 988 році?

Під такою назвою англійською мовою наприкінці 1985 р. появилась праця Патріярха Мирослава-Івана Любачівського. Працю надруковано в Українському Видавництві у Лондоні, при 200 Ліверпул ровд. Ця праця брошурового формату і начисляє 36 сторінок.

Слід підкреслити, що цього роду праці є сьогодні на тему дня, а зокрема напередодні відзначення 1000-річчя хрещення Руси-України. В загальному відомо, що російські кола намагаються цю ювілейну дату привласнити собі і переконати чужинців, що, мовляв, це було хрещення Росії. Росіяни в цьому напрямі як по цей бік, так і по той бік Залізної завіси проводять пожвавлену працю для відзначення 1000-річчя не Київської Руси-України, але — Росії. З цього приводу вже вийшла ціла низка праць на російській й інших мовах про «російську» Церкву та про «російське» християнство, у яких вся спадщина українського християнства привласнюється Москвою.

Росіяни роблять прямо неймовірні речі: прямо в білий день і на очах всіх крадуть всю нашу християнську спадщину. Ось хоч би згадати люксусово видані на різних мовах книжки: «Православна Церква в Росії», що вийшла друком у Швайцарії — в Цюріху та в Італії — в Римі, у якій всю історію християнської України приписано Росії, чи іншу, що появилась у Бостоні: «Золото у блакиті», «1000 років російської архітектури», автором якої є Брумфілд. У цій книжці українські храми Києва на чолі з Святою Софією, церкви Чірнігова, Новгорода й інших міст зараховано до російської архітектури.

Таких праць є значно більше. Це свідома і плянова праця, і ми мусимо мати це на увазі у підготовці до відзначення 1000-річчя християнства України. Тому під цим оглядом праця Патріярха Мирослава-Івана є дуже на часі й необхідна.

Правда, праці Патріярха Мирослава не можна назвати монументальною, але в ній зроблено натяк на вагомість проблеми, до якої ми повинні підходити більше солідно, активно й без всяких оправдань рішуче. Якщо ми цього не зробимо, то ніхто інший за нас не зможе цього зробити.

Патріярх Мирослав у дуже сконденсованій формі, але у глибоко продуманій праці вказав на цілу гаму проблем постання й розвитку християнства в Україні й на цьому тлі підкреслив та наявно довів, що росіяни і Російська Православна Церква не мають найменшого відношення до 1000-річчя християнства. Тоді, коли Україна була вже християнською державою, то Росія як така ще не існувала зовсім, так що Російській Православній Церкві ще далеко до її 1000-річчя. Факт, що російське християнство випливає з Київської Русі, то це зовсім інше питання і воно не має нічого спільного з тисячоріччям.

На вступі своєї праці Патріярх Мирослав згадав промову Папи Івана-Павла II, що її він виголосив під час своєї візити у Канаді — у Вінніпегу в 1984 р. Вітаючи українців. Папа згадав, що наша Церква незабаром буде відзначати 1000-річчя хрещення України, яке започаткувала св. княгиня Ольга, а довершив св. Володимир. Слід підкреслити, що Папа Іван-Павло II не вживав жодної іншої назви, тільки «Україна», щоб під тим оглядом ніхто не зловживав і не використовував у не власний спосіб, як це постійно роблять росіяни, що з нашої історичної назви Руси роблять Росію.

У праці названо цілу низку фактів, спертих на джерелах і документах, а зокрема автор згадує «Повість временних літ» та інші, якими доводить безпідставність російських претенсій до 1000-річчя християнства України. Хронологічними фактами Патріярх Мирослав довів, що немає жодних історичних ні логічних підстав до відзначення російського тисячоріччя християнства. Окремий розділ присвячений темі: Російська Православна Церква як інструмент московського імперіялізму.

У цьому розділі автор праці вказав на основні моменти постання і розвитку Російської Православної Церкви та її відношення до державної влади, підкреслюючи при тому, що Церква в Росії завжди була використовувана царями і то не раз, а майже постійно вживала її для імперіялістичних цілей Москви. Ми знаємо, як жорстоко Москва розправлялася з християнами неросійського православ’я. Це діється не тільки тепер, але так було на протязі всієї історії Росії.

В праці відмічено становище о. Г. Будзінського до питання т.зв. «львівського собору» з 1946 р. Вказано, як діяв Кремль на спілку з патріярхом Алєксієм. Як Москва в історично минулому відірвалась від Київської Митрополії і зформувала свою церковну одиницю. Звичайно, в цьому завжди визначну ролю грали політичні моменти, які випливали з царського двору.

Російські церковні достойники, які не бажали виконувати директив царя, кінчали своє життя як не на засланні у якомусь з північних манастирів, то їх просто вбивали. Тут можна назвати владику Теофіля, що його поставив на московського митрополита Іван III, а після того заслав його до манастиря в Чудово, а на його місце поставив москвина Сергія в 1480 р. Такі потягнення в російській Церкві діялись нерідко.

У праці підкреслено, що за Івана Грозного Росія стала імперією. Разом з тим вимагалось, щоб російська Церква була незалежною від зовнішніх впливів — Константинополя. Отже постало питання утворення московського патріярхату. В цьому напрямі велись довгі й наполегливі заходи з існуючими вже в той час патріярхатами, а зокрема з царгородським і єрусалимським патріярхами. І нарешті за царювання Бориса Ґодунова в 1589 році постав московський Патріярхат.

Цар проголосив повну незалежність російської Церкви від Царгороду. З часом царгородський патріярх Діонісій ІV у 1686 р. офіційно відпустив Київську Митрополію Москві за 120 соболів і двісті червонців. Доля нашої Церкви набрала зовсім інших форм. Київська Митрополія стала залежною від Москви, від московського патріярхату.

Після того, як Київську Митрополію прилучено до московського патріярхату, наша Церква не могла більше піднестись на свій незалежний щабель та незалежно розвиватись. Коли тільки наша Українська Церква хоч трохи піднесла самостійно голову, то Москва зразу її так сильно вдаряла, що вона не була спроможна знову піднестись. Так було в минулому і так є сьогодні.

Патріярх Мирослав-Іван у дуже сконденсованій формі подав широку панораму історичних, спертих на джерелах, фактів, які дають повну і ясну картину нашої Церкви, серед яких обставин їй прийшлось жити.

Працю Патріярха Мирослава можна вважати доброю і глибоко продуманою основою — фундаментом для написання монументальної праці. Незалежно від всього, хто тільки прочитає цю працю, той прийде до незаперечного переконання, що Російська Православна Церква не має найменших ні підстав, ні причин для відзначування у 1988 році 1000-річчя хрещення Росії. Поруч з тим, слід висловити признання Українському Видавництву за надрукування цієї цінної праці. Цю працю варто поширити серед наших англомовних приятелів. Працю, що коштує три американських доляри, можна замовляти:

Ukrainian Publishers Ltd.
200 Liverpool Rd, Islington,
London, N1 ILS, Gr. Britain

Микола Галів

Поділитися: