Чи у Ватикані відновлюється «Остполітік»?*

(УПБ, Рим) — Щоденник італійської комуністичної партії «Л’Юніта» 28 травня ц.р. помістив на першій сторінці статтю п.з. «Войтила хотів би поїхати до Москви — таємне засідання на найвищому рівні у Ватикані». На засіданні цьому учасники мали б допомогти папі накреслити нові напрямні для дальшої «Остполітік». Дискутували б також про відношення між Римським Апостольсь­ким Престолом і СССР, про екуменічні зв’язки між Римо-католицькою Церквою і Московським патріярхатом. Обговорювали б рівно ж можливість поїздки папи до Москви з нагоди 1000-річчя хрещення «Росії». Таке секретне засідання мало б відбутися перед кількома днями.

І далі, згідно з тією ж газетою, на тому ж засіданні мало б бути присутніх 25 достойників: державний секретар кардинал Авґустин Казаролі, префект Конгрегації благовістування народів кардинал Йосиф Томко, президент Секретаріяту для невіруючих кардинал Павло Лупар, префект Конгрегації для католицького виховання кардинал Вільям Бавм, префект Конгрегації єпископів кардинал Бернандин Ґантін, префект Конгрегації для Східніх Церков кардинал Сімон Лурдузамі, архиєпископ Парижу кардинал Іван-Марія Люстіжер, архиєпископ Нью-Йорку кардинал Джан О’Коннор, колишній префект Конгрегації для клиру кардинал Сільвіо Одді, секретар Ради для публічних справ Церкви архиєпископ Ахіль Сільвестріні, заступник Державного секретаріяту архиєпископ Едвардо Мартінез-Сомало, Апостольський нунцій у Вашінґтоні архиєпископ Піо Ляґі (який згодом заперечив цю вістку — примітка ВзР), секретар Конгрегації для Східніх Церков архиєпископ Мирослав Марусин, секретар Секретаріяту для єдности християн о. П’єр Дюпре (два останні були теж з рамени Папської комісії «Про Руссія») та інші. Згодом журналісти мали довідатися, що на нарадах був присутній і архиєпископ Мадріду кардинал Ангел Сукія-Ґойкоечея.

Згідно з тією ж вісткою, найперше прочитано звідомлення кардинала Юліяна Вайводса, Апостольського адміністратора Риги, про стан релігії в СССР. Відтак архиєпископ Сільвестріні зробив підсумки з «Остполітік» Папи Павла VІ, відмічуючи певні «успіхи», як нормалізацію відносин в Югославії за Тіта, встановлення модус вівенді в Мадярщині, авдієнції Подґорного, Ґромико і т.п. Висновок архиєпископа Сільвестріні був би такий: «Стан Католицької Церкви в СССР сьогодні кращий, ніж був за часів царської Росії». Треба, отже, дальше продовжувати корисний діялог з СССР. Він може принести позитивні наслідки, якщо його вестиметься «з терпеливістю і великою льояльністю». Діялог треба вести «на релігійному й політичному рівні», тому важно продовжувати пряму мову в екуменічному діялозі з Російською Православною Церквою, а в розмовах із Совєтським Союзом слід підкреслювати важність миру і майбутність людини, бо на спільних етичних вартостях можна знайти спільну мову.

На тих пунктах — продовжує «Л’Юніта» — мав настоювати кардинал Казаролі. Папа, ніби, був би згідний продовжувати цю стратегію.

Очевидно, після такої статті-новини журналісти й обсерватори кинулися ставити різні питання. Дехто мінімалізував, а дехто роздмухував вагомість цієї зустрічі. Дехто говорив, що кардинал Одді був проти продовження дотеперішньої «Остполітік». Снувалися різні теорії. Фактом є, що всі вичислені кардинали є членами Ради публічних справ Церкви (щось на зразок ватиканського міністерства зовнішніх справ), що такі наради й засідання відбуваються нормально й регулярно у Ватикані і що на порядку нарад могла бути така точка: «Стан релігії в СССР».

За вісткою римської комуністичної газети тій зустрічі надали розголосу й інші газети, як «Ля Републіка», «Коррієре деля Сера», «Іль-Темпо», «Іль Мессаджеро» та інші до тієї міри, що того самого дня директор ватиканської «Саля Стемпа» Йоаким Наварра заявив, що «відбулася ділова і студійна зустріч, як це різні декастерії Святого Престолу періодично відбувають», однак, «слід виключати, щоб була мова про евентуальну подорож Святішого Отця до Совєтського Союзу».

При тому спостерігачі відмічують, що в останньому часі в Італії вже не пошепки говориться про приїзд Ґорбачова до Риму і що з тієї нагоди папа напевно прийняв би його на приватній авдієнції. Немає секрету, що папа хотів поїхати до Литви 1984 року. А після повороту з Індії Святіший Отець заявив журналістам у телебаченні, що поїхав би до Москви, якби це було здійсниме.

Цій усій справі надано більшої ваги ще й тому, що в днях від 30 травня до 6 червня ц.р. за відомом Державного секретаріяту Римського Апостольського Престолу, поїхала до Москви й Риги висока делегація німецької Єпископської Конференції під проводом архиєпископа Мюнхену і Фрайзінґу, кардинала Фрідріха Веттера. У склад делегації ввійшли ще єпископ Вюрцбурзький Павло-Вернер Шелє, єпископ Пассав Франц Ксавер-Едер, єпископ Гільдесгайму Йосиф Гомаєр і прелат Вільгельм Щецлер (секретар Єпископської Конференції), Ганс-Йоахім Шульц (професор історії Східньої Церкви і екуменічної богословії), прелат Клявс Вирвол (керівник Католицького бюра в Нижній Саксонії) та о. Вернер Лезер, єзуїт (професор догматики й екуменічної богословії у Франкфурті).

Німецькомовна секція Ватиканського радіо подала до відома, що делегацію прийняв на авдієнції патріярх Пімен і що його (патріярха) запрошено до Німеччини. Делегація порушила, між іншим, справу забороненої Української Католицької Церкви. Велися розмови теж з митрополитом Мінським Філаретом, який висловився позитивно про делегацію. Відвідали німецькі гості кардинала Юліяна Вайводса у Ризі. Водночас митрополит Мінський Філарет запросив делегацію до Києва на дні від 18 до 24 липня на підготовчі святкування тисячоріччя. При тому Філарет висловив своє бажання прибути до Ассізі 27 жовтня ц.р. на молитовну зустріч за мир.

Хоч кардинал Веттер із своєю делегацією офіційно прибув до Москви для обговорення теми «Євхаристія як знак єдности і миру», бачимо, що багато розмов велося політичного чи т.зв. екуменічного характеру. Наш екзарх на Німеччину Владика Платон повинен би над цією справою пильно задуматись і остерігати німецьких єпископів перед нерозважними кроками і московською хитрістю. Маємо вже сумні події з інвазії московських екуменістів в Арґентіні (див. «Доповідь Владики Сапеляка в цьому числі «Вістей з Риму). Чи не буде Німеччина їхнім другим прицілом?

Після цих відвідин прелат Клявс Вирвол мав сказати: «Усе було б далеко легше пішло, якби в Москві був апостольський нунцій». І додав при тому: «Треба вважати, щоб цю візиту не використав український націоналізм, якого ми, католики, дуже боїмося, бо під релігійним плащиком ховаються іншого роду націоналізми, які не корисні нікому». Як наш скромний коментар до тих слів німецького прелата додамо, що дуже воно сумно, що німці так бояться «українського націоналізму», а він веде боротьбу з тими, що йдуть на підбурення Европи і світу з гаслами Маркса й Леніна, що їх символом став горезвісний «берлінський мур»…

Усе це, хіба, вистачить, щоб бачити, що у Ватикані та й світових єпископатах зросло зацікавлення станом релігії в СССР. Різні єпископські конференції виявляють незвичайне зацікавлення московським патріярхатом і всякими екуменічними контактами у зв’язку з недалеким уже тисячоріччям хрещення Київської Руси, що його хочуть собі привласнити у Москві.

Можна б поставити, котрий уже раз, питання, чому дискутується про релігійні справи в СССР, у тім же й на Україні, без участи глави Української Католицької Церкви? Правда, на нарадах мав бути присутній Владика Марусин, але не як український єпископ, але як секретар Конгрегації для Східніх Церков і член папської комісії «Про Русія». Дивно воно теж тому, що саме тепер український спротив і протести перед безбожниць ким урядом посилилися, і совєтські тюрми збільшилися числом українських ісповідників.

Чи не варто нашому синодові звернутися до папи так, як це колись робив покійний Примас Польщі кардинал Стефан Вишинський, який заявив папі Павлові VІ: «Нічого про нас без нас!».

А друга думка, що насувається, це прямо прохання до наших владик, бо відтепер різні латинські єпископські конференції шукатимуть усяких зв’язків з московським патріярхатом. Маємо митрополії, єпархії й екзархати. Чи не поставити до латинських єпископів тих країн домагання, щоб так відповідали Москві: розмовлятимемо з вами тільки тоді, коли пошануєте основні права Української Католицької Церкви і відпустите її на волю. Потраплять вони говорити, як Мойсей до фараона?

Вкінці треба робити старання, щоб наш Блаженніший став членом Европейської Єпископської Конференції. Ми ж, хіба, не європейці? На тому форумі він ставитиме українське питання, навіть, як це не буде зручно для всякої політичної коньюнктури.

Виглядає, що «Остполітік» і екуменічні розмови продовжуватимуться, головно, у зв’язку з тисячоріччям нашого охрещення за Володимира. Наше завдання є вести справу так, як навчав Патріярх Йосиф: «Ведіть екуменічні розмови, але не нашим коштом».

* Передруковуємо з «Вісті з Риму», червень 1986 р.

Свіжий номер

5 (492) 2022 OBKLADYNKA_sajt