Чи Українська Католицька Церква шкідлива для України?

Українська Католицька Церква існує на Рідних Землях безперервно вже майже 400 років (від 1596 р.) а Українська Православна Церква вже майже 300 років (від 1686 р.) була невід’ємною частиною Російської Православної Церкви з десятилітньою перервою у двадцятих роках і чотирьохлітньою перервою в сорокових роках двадцятого сторіччя. Про мученицький шлях УАПЦ у двадцятих роках читаємо багато, але про сорокові роки тепер чомусь мовчать її творці й провідники, також о. Богдан Михайлечко, голова Ініціятивного комітету за відродження УАПЦ в Україні.

Тепер усіх нас, українців на рідних землях і на еміграції, турбує доля УКЦ і УАПЦ в Україні. УКЦ змагає тепер до повної легалізації, а УАПЦ починає тепер своє третє відродження,створивши тепер першу парафію у Львові 19.8.1989 р. Ця перша парафія звернулася до Вселенського Патріярха Димитрія і прийняти її тимчасово (підкреслення наше) під свою духовну опіку. Чи Патріярх буде вдоволений такою формою прохання, сумніваємося. Майбутньою долею УАПЦ в Україні займалася Комісія Зв’язку з Україною при Раді Митрополії Української Православної Церкви під головуванням Блаженнішого Митрополита Мстислава дня 8 липня 1989 р. Ця Комісія ухвалила резолюцію, що «широке відзначення 400-ліття Берестейської Унії, яка розбила релігійну єдність українського народу, буде шкідливим актом» («Українські Вісті», 30.7.1989 і «Українське Слово» 17.9.1989)

Подібні завуальовані думки в стосунку до УКЦ знаходимо в статті «Українського Православного Слова», що її передрукувало теж «Українське Слово» 17.12.1989 п.з. «Заява УКЦ і УАПЦ про церковні відносини в Україні». Там читаємо між іншим: «Завірюха подій застає наш народ поділеним у поглядах на головні проблеми нашої нації… поділеної ще різною вірою в Бога, що є чи не найбільшою перешкодою на шляху до всеукраїнського Великодня» (підкреслення автора).

Хочемо проаналізувати і скоментувати ці два погляди УАПЦ в Америці про УКЦ. Найперше кілька слів про Берестейську Унію. Це правда, що вона розбила єдність українского народу. Але ми думаємо, що це розбиття в світлі давно минулого і сучасних подій вийшло і виходить на користь «Всеукраїнського Великодня». Коли б ввесь український нарід був православний, то ніхто в світі не говорив би про українців, бо це все були б «православні росіяни». А так, у зв’язку з переслідуванням підпільної УКЦ, світова преса почала писати про українців, бо УАПЦ в Україні не існувала, як це стверджував 1982 р. Блаженніший Митрополит Мстислав («Українське Право­славне Слово» ч. 2, 1989 p., Бавнд-Брук).

Легалізації УКЦ домагався в Москві президент Реген 1988 р. і світової слави учений пок. проф. Сахаров.

З нагоди відвідин президента СССР М. Горбачова у Папи Івана-Павла II знову вся світова преса писала про УКЦ. Назву тільки «Зюддойче Цайтунґ», «Франкфуртер Альгемайне» і «Інтернешенел Геральд Трібюн» в Парижі. Ця остання в своєму числі з 2-3 грудня 1989 р. написала від себе про УКЦ між іншим таке: «Підпільна Церква ніколи не перестала бути вогнищем українського націоналізму». Чи такі голоси світової преси про Українську Церкву і українців є перешкодою до «Всеукраїнського Великодня», як писало «Українське Слово»?

Автор статті («УС» 17.12.1989) твердить, що Ватикан не став в обороні УКЦ, коли її зліквідовано. Це не відповідає правді. Папа Пій XII видав в обороні УКЦ дві енцикліки: «Орієнталес омнес» у 1946 р. та «Орієанталес екклезіяс» у 1952 р.

Теперішній провід УАПЦ і деякі редактори переконані, як бачимо, що Унія розбила єдність українського народу і що вона є перешкодою на шляху до «Всеукраїнського Великодня». Чи так думали і думають всі православні? Ні, тут хочу подати деякі думки визначного українського історика й політичного діяча, які він писав 1940 р. (цитую за «Батьківщиною» за травень 1989 p.). Д. Дорошенко пише: «Є люди, котрі кажуть, що Православна Церква, мовляв, по самій своїй природі не може відіграти ролю творчого, конструктивного чинника в українському державному будівництві». Так думають і деякі сучасники. Тут хочу подати тезу бл.п. професора Івана Майстренка (+ 1984), колишнього ректора УТГІ, видатного публіциста й автора кількох книжок. Він при різних нагодах, приватно й публічно твердив: «Коли б українська Церква була католицькою, то була б українська держава».

Відомо, що у великих демократичних країнах, в Західній Німеччині, Англії, Америці існує релігійний плюралізм. Чому його не може бути серед українського народу? Чому не може існувати крім УАПЦ також УКЦ?

Автор статті в «УС» (17.12.1989) переконаний, що справа легалізації УКЦ була полагоджена вже перед зустріччю М.Горбачова з Папою Іваном-Павлом II. Ми думаємо, що свій здогад автор зачерпнув з польського журналу «Святої Польської Автокефальної Православної Церкви», якої єпископат у своєму посланні з нагоди 1000-річчя хрещення Київської Руси подав брехливу інформацію про те, що Собор Ватиканський II зліквідував УКЦ. Свій здогад спираємо на тому, що автор не пише «зустріч», тільки «спіткання» — польське слово «спотканє».

Згаданий на початку о. Богдан Михайлечко був у Мюнхені 12 листопада 1989 р. Про його побут написала велику статтю Олена Дубицька («УС» 24.12.89). Вона пише, що він мав доповідь про сучасний стан УАПЦ в Україні. Але ні словом не згадала, що він дуже багато говорив теж про УКЦ, підкреслив глибоку релігійність і патріотизм вірних і духовенства УКЦ, які допомагають УАПЦ. При цьому треба згадати, що з нагоди 1000-річчя хрещення Київської Руси, яке відбувалося теж у Києві, біля пам’ятника св. Володимира промовляли Олесь Шевченко і Євген Сверстюк. Шевченко цитував промову Папи Івана-Павла II до українських католицьких єпископів, а Євген Сверстюк похвально висловився про Собор Ватиканський II.

Дмитро Дорошенко думав теж про майбутні змагання українського народу за свою державу. Він писав у згаданій статті 1940 року таке: «Своєї держави ми ще не маємо і тільки спільно, православні й греко-католики, прагнемо її вибудувати: церковну організацію ми вважаємо за могучу опору при відбудові держави».

Ми бачили, що деякі церковно-політичні провідники і журналісти на еміграції перекручують або промовчують позитивну вартість і діяльність УКЦ на чужині й в Україні. Але ми теж бачимо, що такі активні православні діячі, як у минулому на еміграції Дмитро Дорошенко, а тепер в Україні о. Б. Михайлечко, Олесь Шевченко і Євген Сверстюк, признають додатню вартість, активність і патріотизм вірних УКЦ. І тому ми віримо у майбутню співпрацю УКЦ із УАПЦ в краю для наближення Всеукраїнського Великодня.

український католик
Володимир Максимович
Голова УХРуху в Німеччині

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>