Чи збережемо на Лемківщині традиції Київської Церкви?

В останній день минулого 1996 року, який був 400-літтям Берестейського з’єднання, в Криниці перед нотарем по довгих стараннях о. мітрата Степана Дзюбини, Преосвященнішого Митрополита Івана Мартиняка, о. декана Мирона Михайлишина і парафіян повернено власність святиню свв. апостолів Петра і Павла Українській Греко-Католицькій Церкві в Польщі, після п’ятдесяти років з дня виселення українського населення Лемківщини у наслідок «Акції Вісла». Кілька місяців пізніше подібне сталося з церквами в Устью Горлицькім-Руськім і Снітниці, а два роки скоріше з церквою в Лосю.

Найбільше очікуваною була церква в Криниці, де віддано також приходство біля церкви, яке дуже знищив державний машиновий осередок, який користувався тим будинком 40 років. До того вдалось ще відзискати біля 20 гектарів поля від Римо-Католиків, завдяки зрозумінню для минулого Тарнівського Римо-Католицького єп. Йосифа Жицінського.

Ось видається, що Криниця, а тим самим і вся Лемківщина, стоїть перед новим, але роздумуючи, яке буде нове, скоріше згадаймо старе.

Старі мешканці, за свідоцтвом о. Юліяна Никоровича, оповідали, що ворожий напад та чума вилюднили цю оселю на довший час. Мало це бути десь перед 15 або 16 стол., залишило вже деякі писані згадки про Криницю. Правдоподібно в тому часі встановлено греко-католицьке приходство. Около 1581 року сандецький староста, володар Мушинський Станислав дозволив о. Михайлові закупити землю Тимка Лучковича, яка по вічні часи мала належати до місцевого криницького приходства. Первісна церква і парафіяльний дім мали згоріти в другій половині 17 стол. Основи під теперішню криницьку церкву положено в 1865 році. Угольний камінь поблагословив тодішний апостольський адміністратор Перемишльської Епархії Преосв. Йосиф Сембратович. Дальшу будову церкви і одноповерхового приходства-палати переведено за старанням і заходами та немалим матеріяльним вкладом, о. прелата Віктора Жегіестовського. Він був заслуженим па- рохом, який душпастирював у Криниці у роках 1848-1889. Особливо допоміжним о. прелатові при тих працях був ідейний селянин Николай Громосяк.

Дня 8.11.1821 року народився в Криниці пізній- шій Галицький Митрополит Йосиф Сембратович. Метрикальні книги проваджено при парафії від 1796 р.

Установлення Апостольської Адміністратури Лемківщини.

Декретом Св. Конгрегації для Всхідних церков з дня 10 лютого 1934 року, який починається словами «Кво аптіус консулерет» св. Отець Пій II створив Апостольську Адміністрацію Лемківщини, відділяючи її від Перемишльської Епархії (9 деканатів) і підпорядковує беспосередньо Апостольській Столиці. Як до того дійшло? В 1933 році з русофільської сторони появились голоси, щоби Ватикан створив осібне єпископство для руських греко-католиків, які не хочуть зачисляти себе до українців. Літом 1933 року делегація старорусинів в особах о. Івана Полянського, д-ра Ореста Гнатишака і С. Трохановського відвідала перебуваючого на лікуванню в Криниці Кардинала Гльонда, переказуючи йому свій плян відносно розв’язання лемківської проблеми. Кардинал Гльонд пообіцяв причинитись до розв’язки тої справи. Отець д-р В. Масцюх в листі до кардинала Гльонда з дня 15 червня 1935 року дякує за допомогу, говорячи: «Сьогодні можна з певністю сказати, що ціла Лемківщина пропала б для Католицької Церкви, коли б Ваша Еміненція не приклали своїх рук до цієї справи».

Однак не тільки москолофільська сторона була заангажована в пропагуванні тої ідеї. Від давна і з польської сторони було видно спроби дії в тому напрямі. Знаменито віддзеркалює ситуацію стаття Є. Пертиха, опублікована в «Мислі Народовей», в якій він пише: «для польського народнього інтересу (…) поставлення того єпископства принесе низку корисних змін (…), Лемківщина закриється у своїх границях. Зникне можливість призначення для парафій молодих парохів, що походять з дальших сторін (…), а буде діяти на Лемківщині місцевий парох, вихований у спокійній атмосфері цеї провінції, вихований у західньо-польському шкільництві. Подібне становище було сандецького старости, який у секретному листі з дня 20-го травня 1933 р. до краківського воєводи писав: «відділення лемків від перемишельського єпископства буде корисне для їхньої польонізації». Цей же староста і краківський воєвода допомагали Медвецькому, передовсім у боротьбі з українськими впливами. (Апостольська Адміністратура Лемківщини, ст. 300).

Канонічно правне існування Апостольської Адміністратури Лемківщини було сперте на двох документах-актах публично-правних:

Конвенції Апостольської Столиці з урядом Р.П. з 1934 року.

Декрет Конгрегації для східних Церков, з дня 10.2.1934 року.

Відносно Конвенції треба сказати, що підписане порозуміння на 10 років поміж Апостольською Столицею і урядом Р.П., на підставі якого уряд погодився виділити з парахії 9 західних деканатів і створити на тій території Апостольську Адміністратуру Лемківщини. Цею одиницею мав керувати уповноважений безпосередньо Ватиканом і ним іменований адміністратор, тільки не єпископ, що не було сповненням надій тих греко-католиків, які до того змагали. Користуючись наступними точками договору, уряд Р.П. уділив на вдержання Адміні­страції спеціяльну допомогу з державного скарбу.

Це розпорядження не було опубліковане ані не ратифіковане соймом, мало обов’язувати 10 років і після того часу, коли обі сторони будуть вважати це за конечне, буде продовжене на наступних 10 років.

Через створення Апостольської Адміністрації Лемківщини правно не стало нарушенням Конкордату з 1925 року, а тільки діяльність, перемишльського ординарія на цьому терені, стала на якийсь час обмежена-завішена. Це підтвердив апостольський нунцій в листі до Митрополита Андрея Шептицького. Апостольська Адміністратура Лемківщини перетривала до 1947 року. З цього випливає, що цього року сповниться 50 років з того часу, як була перервана її діяльність. Відомо, що минулого 1996 року Апостольська Столиця покликала до життя Перемишельсько-Варшавську Митрополію, якої юрисдикція простягається, себто включає і Лемківщину.

Якщо ж ідеться про події і факти, що відбувались у роки нашої скорботи, розпинання і поневолення Москвою і Польщею УКЦеркви, то поручаємо про це читати у цінній праці — спогадах о. мітрата Степана Дзюбини, що з’явилась у Польщі під назвою «Стверди діло рук наших». Автор спогадів о. С. Дзюбина розказує, якими методами поборювали українську меншину у Польщі і скільки в цьому поборювані брало участь яничарів. Правда у книжці не згадується про Польський Автокефальний Костьол Православний, який з 1948 року дійсно став філією Московської Патріярхії у Польщі, якого автокефалію, у згаданому році підтвердив Московський Патріярх Пімен. Це також окрема тема для себе, яка ще не є досліджена. На жаль, постання української незалежної держави не втішило навіть деяких високопоставлених церковних осіб Польського Автокефального Костьола Православного, як Варшавського Митрополита Василія, які по сьогодні не вірять, що вона вдержиться. Незалежно від цього ця ситуація заставила їх до вивчення української мови. Мову Шевченка, яку під сучасну пору, щораз частіше вживає неселення Лемківщини. Це стається завдяки таких синів Лемківщини, як о. мітрат Степан Дзюбина, уродженець Гладишова. Отець Дзюбина допоміг у тому, що польський Костьол повернув українцям католикам церкву у Криниці, що сталось 31 грудня 1996 р.

Всіх уродженців гір Карпат та любителів Лемків­щини запрошую на відвідини, переселення у рідні сторони, де залишились могили ваших батьків, які боронили рідної мови і своєї землі.

У п’ятницю, 25 липня 1997 p., під час Ватри відбудеться Хресний шлях з Гладишова до Ждині, на згадку терпіння тих, які опускали рідні хати і як викид совісти для тих, які користувались зброєю супроти невинних людей виселючи їх.

о. Мирон Михайлишин