Найважливіше завдання українців у вільному світі — це об’єднана допомога нашому народові на рідних землях у його титанічному змагові за свою самобутність. Одним із дуже успішних засобів цієї допомоги є друковане слово, що в різних мовах дозволить чужинцям доброї волі краще зрозуміти дійсний стан в Україні та її колоніяльну залежність від Москви, яка безпощадно нищить український нарід і грабує його тисячолітні духові й матеріяльні здобутки.
Друковане слово розвіє брехливі московські міти про наше минуле, про Українську Церкву та її значення на Сході Европи, про політичні змагання української нації за свою державність та пов’язання цієї боротьби зі змагом вільного світу за свободу й гідність людини й народів. Вкаже теж, яким далекосяглим почином у цій боротьбі було видвигнення ідеї українського патріярхату.
Тому з полекшою та радістю слід привітати, хоч невелику об’ємом, але пребагату змістом книжечку, що появилася в англійській мові офсетним друком, пера відомої українським релігійним колам журналістки мґра Дарії Кузик, п.н. «Боротьба за існування», що вийшла заходами Відділу Українського Патріярхального Товариства в Трентоні, накладом в 2,000 примірників. Авторка сміливо порушує всі найважливіші релігійно-національні проблеми українського народу й переконливо документує їх.
Ми із справжнім подивом ставимося до цієї талановитої журналістки, що зуміла на 33-ох сторінках, крім цінних історичних світлин, помістити стільки важливого та цінного матеріялу не тільки для чужинців, але й для нашого ширшого загалу. Обговорювана історична розвідка — це зразок незвичайної концентрації матеріялу в зрозумілій формі, при максимальному заощадженні місця і паперу.
Обгортку книжечки прикрашує велика світлина храму Св. Софії в Римі. Текст попереджує карта Европи на цілу сторінку з вирізненням території України. Праця складається з 5-ти розділів, переплетених 14-тьма більшими та меншими фотами, двох додатків і бібліографічного списка.
Авторка коротко описує українські церкви в Римі, а саме Св. Софію, що є символом єдности українських церков у світі й на рідних землях й молитовним притулком для дітей України в розсіянні,— та Жировицької Божої Матері з сусіднім будинком на 80 кімнат, що від ХУІІ ст. служив еклязіястичною амбасадою Київо-Галицької Митрополії.
Початки християнства на теперішній території України авторка переносить на перше сторіччя після Р.Хр. В 1018 p., тобто 20 років по офіційному принятті християнства в Україні, Київ мав вже 400 церков. Цей раптовий ріст христової віри на наших землях треба завдячувати Тьмуторокані та Галичині, де вже понад 100 років раніше існувало християнство і були зорганізовані єпархії.
Претенсії Росії до акту хрещення України в Києві є безосновні, бо Росія тоді ще навіть не існувала, а початки московського князівства сягають тільки XII ст. Північні землі були колонією України, і те не дає їм права привласнювати собі вчасної історії України, подібно як Англія та Франція не зазіхають на минуле Риму, хоча були його колоніями.
З утратою державности наша Церква стала захисником українського народу. Не зважаючи на прийняття християнства з Візантії, Україна не зривала зв’язку з Римом навіть по трагічному 1054 р. Єдність нашої Церкви підтверджено 1439 р. на фльорентійському соборі. І коли згодом під впливом Москви й Царгороду вона послабла, то велика частина українського народу знову відновила її в 1596 р. на основі Берестейської Унії. В обличчі росту сили Москви та її амбіції бути «Третім Римом» і через те, що єрусалимський патріярх висвятив православних єпископів для України, запляновано об’єднати католиків з православними під своїм українським патріярхом на окремому синоді в 1629 р. Але Рим не дав згоди на цей синод.
Авторка далі коротко вияснює що українці — це не росіяни, що вони мають свою окрему мову та культуру, які є багато старші від російської. В Радянському Союзі немає меншин, а тільки поневолені народи й гнобитель.
В 1918 р. український нарід проголосив свою незалежність, яку Москва втопила в морі крови. Український голокост триває досі, та його жертвою впали понад 20 мільйонів українців. Кілька рапортів чужинецьких звітів наголошує макабричний характер штучного голоду в Україні, спричиненого Москвою. Вона жорстоко знищила нашу Церкву, політичний провід, військовиків, адміністрацію, технічні, наукові й культурні кадри. Це все зробила в мирному часі. Комуністичний уряд грабує Україну з усіх дібр і культурних скарбів та вивозить їх до Москви, а чого не в силі загарбати, те нищить, як ось старовинні церкви, бібліотеки тощо.
В 1946 році на так званому львівському синоді, що був дзеркалом московського насильства й облуди, «скасовано» унію і підпорядковано Українську Церкву московському патріярхові. Цей синод попередили арешти та депортація Митрополита Йосифа Сліпого, цілої нашої католицької ієрархії та понад 800 священиків. Проте, наша Церква далі живе в катакомбах. Чудесне звільнення з каторги Його Блаженства Митрополита Йосифа започаткувало небувалий розквіт Української Католицької Церкви поза межами Батьківщини, яка «де факто» завершила свою структуру патріярхатом. Це найбільший історичний подвиг Патріярха Йосифа.
Перший додаток до книжечки про стан нашої Церкви під Польщею пера Святослава Гординського робить потрясаюче враження розміром знищення цінних пам’яток нашої церковної архітектури та грабунку зацілілих архитворів церковного мистецтва «Людовою Польщею».
В другому додатку поміщено незвичайний репортаж Патріярха Йосифа про переслідування української католицької Церкви в УССР, яка, незважаючи на великі жертви, росте та кріпне навіть у новітніх катакомбах. Долучено теж деякі зворушливі листи від священиків і вірних з рідних земель.
Розвідка кінчається бібліографічним списком джерел, що ними користувалася авторка, та схемою Української Помісної Церкви у світі.
Книжечка мґра Дарії Кузик заслуговує на те, щоб збільшити її наклад і масово поширити серед чужинців по всіх країнах нашого поселення.
