«Деканальні соборчики філадельфійської архиєпархії»

Під таким наголовком о. шамб. М. Харина помістив у «Шляху», від 18 листопада 1973 року, ч. 43, звідомлення про відбуті три соборчики священиків, під проводом Впр. митр. Кир Амброзія і Преосв. єпископа-помічника Кир Василія.

Соборчики занималися і обговорювали такі справи:

а) Цивільні подружжя — шлюби заключені в Німеччині та інших державах Західньої Европи в часі і після другої світової війни. 
б) Покликання молоді до духовного стану.

в) Підготовка світських мирян до виховно-релігійної праці серед молоді і старших.
г) Похорони і тестаменти священиків, їх забезпечення на старість і інші справи.

Деканальні соборчики мають свою давню і світлу історію.

В часах, коли на нашу Церкву і народ наступали різні ворожі сили, УКЦ усе йшла зі своїм народом, жила й боліла його проблемами та завжди ставала в його обороні. Між двома світовими війнами на території західньо-українських земель, що стояли під сильним польонізаційним тиском, на денному порядку були поліційні і судові репресії, грошові кари і часті арешти священиків за вписання прізвищ в метриках в українській транскрипції, за листування з адміністрацією в українській мові, за проповіді в обороні обряду, віри, традицій і звичаїв та за участь в культурно-освітньому і господарському житті своєї парохії. Польська адміністрація тероризувала спокійне українське населення, змушуючи його принимати рим. кат. обряд а там і польську національність.

Тому деканальні соборчики силою обставин присвячували багато часу й уваги для оборони поодиноких парохіян і цілих громад, на які посилювався ворожий наступ. Така оборонна акція рідної Церкви створила національну гордість, бажання рости, розвиватися, творити власні релігійні, культурні і матеріяльні цінності, набрала стихійного гону, опанувала всі прошарки суспільства і це привело, як тоді казали, до створення «держави в державі». Народ віднайшов себе у вірі в Божу справедливість, вірі у власні сили, взаїмному довір’ї, з тими шляхетними прикметами, які характеризували в той час наш народ і вели його до вершин.

…«УКЦерква пустила глибокі коріння в народні маси і стала її національною Церквою, вона придбала національну відпорність і виявила національну творчість». (В. Липинський).

Не можемо сказати, що теперішні деканальні соборчики у вільному світі наслідують ті світлі традиції своїх попередників, що вони живуть усіми проблемами, які нуртують і непокоять наші громади, що вони твердо і послідовно стоять в обороні своєї Церкви і своїх вірних, хоч той наступ тут сильніший і більш рафінований.

Тріюмфальна поїздка по місцях нашого поселення їх Блаженства, Патріярха Кир Йосифа, повинна була стояти в програмі соборчиків на першому місці. Це ж не лиш миряни, але також владики і священики вітали голову своєї рідної Церкви, складали щирі заяви вірности і синівської любови, слухали порад, ідей і вказівок, як розбудувати наші парохії, громади і цілу діяспору. Чи не варто було застановитися, обговорити, передискутувати на соборчиках ці думки і використати їх у щоденній праці? Та соборчики збули їх мовчанкою, наче б їх не було, Таке поступовання владик і священиків дає багато до думання. Заяви «синівської любови» і відданости великим ідеям їх Блаженства стають звичайними фразами без жадного значення, бо діла їх заперечують.

Друга пекуча справа, це мова в наших Богослужениях. Останньо появилися в пресі тривожні вістки, що в деяких парохіях священики самочинно уводять англійську мову в церковні відправи. Справу мови у Богослужениях точно унапрямлює ухвала 4-го Архиєпископського Синоду, що відбувся в Римі в 1969 році, а його постанови зібрані в Благовіснику, рік 5, кн. 1-4 за 1969 рік, стор. 115, точка 12 і стор. 116, точка 16 і 17. Коли б цими справами занялися були відбуті соборчики й рішили поступати згідно з постановами Синоду, то ми оминули б багато прикрих і непотрібних непорозумінь, нарікань і взаїмних обвинувачень. Церква зберегла б єдність і спокій а владики авторитет і пошану мирян. Та соборчики цю проблему промовчали, хоч усі присутні добре знали, якою пекучою вона є в деяких парохіях. Коли я звернув увагу одному священикові на постанови 4-го Архиєп. Синоду і некомпетентність священика самочинно уводити англійську мову в церковні Богослуження, то дістав відповідь, що владики цю проблему залишили часові — еволюції, а священикові вільну руку. Коли він вважає, що англійська мова є конечна для спасіння душ його парохіян, він може таку зміну перевести.

Автор вислав цю статтю до архиєпархіяльного тижневика «Шлях» у Філядельфії і одержав її назад без подання причин відкиненя.

Свіжий номер

2-3 (490) 2022 Обкладинка для сайту