Декілька думок про книжку Папи під назвою «Переступити поріг надії»

Crossing the Threshold of Hope, by his Holiness John Paul II

Під такою назвою, під кінець 1994 р. з’явилась книжка Святішого Отця Івана-Павла II, яка була одночасно перекладена на багато мов. Спонукою до написання цієї праці був відомий італійський журналіст Вітторіо Мессорі. В 1993 р. сповнилось п’ятнадцять років понтифікату Папи Івана-Павла II. Італійське радіо і телебачення заплянували відбути з Папою Іваном-Павлом ІІ у самий день річниці інтерв’ю. Для цього зроблено всі потрібні заходи, згаданий журналіст виготовив питання, бо ж це було б вперше в історії Апостольського Престолу, що папа перед телевізійними апаратами і журналістами буде відповідати на поставлені питання. Це не була легка справа до здійснення. Знаємо, що Папа Іван-Павло II не радо на такі пропозиції погоджується. Час швидко минав, а відповіді не було, бо папа мав інші завдання, і запляноване телевізійне інтерв’ю не відбулось.

Після кількох місяців після річниці В. Мессорі одержав повідомлення з Ватикану, у якому було сказано, щоб його повідомити, що Папа Іван-Павло ІІ не забув його прохання, хоч не відповів безпосередньо на його питання, але думає над ними і приготовляє відповіді на письмі. І так замість телевізійного інтерв’ю з Папою Іваном-Павлом ІІ з’явилась праця. Манускрипт — відповіді на питання папи одержав В. Мессорі і в якому, як про це згадує той самий журналіст, була дописка Папи Івана-Павла II, що він може його скрипт редагувати і приготовляти до друку, як сам буде вважати за доцільне. Це інтерв’ю папа назвав: «Переступити поріг надії». Як підкреслює в книжці В. Мессорі, що він не тільки не міняв заголовку, але й тексту, щоб тільки повністю віддати ввесь дух і розуміння проблем Святішого Отця Івана-Павла II на поставлені питання.

Можна було оформлення цієї розмови-інтерв’ю поставити в іншій формі, бо співавтором цієї унікальної праці був Вітторіо Мессорі, але він бажав залишити, як Папа Іван-Павло ІІ подав.

Варто підкреслити, що Папа Іван-Павло II належить до глибоко думаючих людей з широкою візією. Він же сьогодні приготовляється, в першу чергу у релігійному аспекті, до цього порогу, яким має бути двотисячний рік, за яким відкривається широка панорама надій. Він, як Глава Христової Церкви, утверджує непохитність Христової Церкви. В такому дусі, сильної віри, в дусі «не лякайтесь» перед життям, перед проблемами, написані всі його відповіді. Думки і висловлені твердження папи є глибоко продумані і сперті на незаперечних основах Христової Церкви, знайшли широкий позитивний відгук у пресі. У книжці є і слабі місця, а зокрема коли йдеться про історичні факти. Якщо говорити про українську пресу, то вона покищо була майже марґінесова і в основному не об’єктивна.

Дозволю собі на маленьку дегресію. У лютневому числі нашого журнала була написана стаття «Вітаємо Папу Івана-Павла II з проголошенням Його людиною року». Стаття була написана схвально, у позитивному дусі, бо переконано думаю, що сучасний Папа Іван-Павло II належить до виняткових і унікальних папів на Престолі св. ап. Петра. Крім цього, коли ж ідеться про ставлення до нашої Української Католицької Церкви, то він належить, поруч Папи Івана XXIII, до папів, що найбільше зробив для нашої Церкви. Без сумніву, міг зробити більше, але слід не забувати, що у Ватикані різні вітри віють… Треба сказати, що ми не вміємо бути вдячні і любимо добрі діла забувати. Пригадаймо собі, коли наша Помісна УКЦерква не мала майже жодного визнаного статусу. Хоч св. п. Патріярх Йосиф був визначив статус нашої Церкви, але чи визнавали його самі наші владики? Пригадуємо собі, що Блаженніший, як глава УКЦеркви, скликав Синоди, але вони не називались Синодами, їх називалось по різному: «синодальні конференції», «синодальні наради» і т.д., але не «Синоди». Чи ставили ми собі питання, чому так було? Папа Іван-Павло II узаконив наші Синоди, скликавши в порозумінні і за згодою Блаженнішого Йосифа при кінці березня 1980 р. Надзвичайний Синод Української Католицької Церкви, на якому було вибрано коадьютора архиєп. Мирослава-Івана Любачівського. В ті часи української безнадії згадані акти мали дуже важливе значення для нашої Церкви. Другий акт грандіозного значення треба завдячувати Святішому Отцеві Іванові-Павлові II, це світле, величаве і достойне відзначення Тисячоліття Хрещення Руси-України. Через Папу Івана-Павла ІІ ввесь католицький світ святкував з нами наше — українське Тисячоліття Хрещення. Пригадаймо наші величаві святкування у Римі, до якого прибули 11 тисяч паломників і Святіший Отець Іван-Павло II святкував з нами. А чи можна забути відзначення нашого Тисячоліття Хрещення, яке ми відзначали у Польщі — Ченстохові на Ясній Горі, де було мільйон учасників, українські владики на чолі з Патріярхом Мирославом-Іваном Любачівським і польська ієрархія на чолі з Примасом Польщі Кардиналом Юзефом Ґлемпом?

Архиєпископ Мирослав-Іван Любачівський був піднесений до гідности Кардинала. Також варто згадати Синод Української Католицької Церкви, що відбувся у Римі 25 червня 1990 року під проводом Папи Івана-Павла II, на якому були наші підпільні владики з України, яких папа всіх запросив і поблагословив. Чи не заслуговує Папа Іван-Павло II за це на нашу вдячність? Звичайно, є і друга сторона медалі, як справа Перемишльської єпархії, Закарпаття, Чотиричленна Комісія й інше, але коли це все взяти разом, то ми побачимо, що ми не можемо приписувати злої волі папі і в той же самий час не бачити і не оцінити його доброти і щирости до нашої Церкви.

Згадую про ці слова голосно, бо мені після написання згаданої статті прийшлось безпосередньо і телефонічно почути багато докорів і терпких слів. При цьому тільки бажаю підкреслити, що я пишу не з ціллю якихось привілеїв від будь-кого, бо я є незалежний. Хліба з журнала «Патріярхат» не їм. Стараюсь писати правду такою, якою вона є, не такою, якби бажав її бачити. Отже цим я бажав би розвіяти всякі підозри, сумніви та фалшиві припущення. Мене запитували, чи я читав книжку папи і що там є страшне для нашої Церкви написано. Такі запитання заставили мене негайно прочитати книжку папи.

Спершу прочитав книжку Папи Івана-Павла II під назвою «Переступити поріг надії» на англійській мові. Мене заставило прочитати також на польській мові, щоб можна було порівняти те саме місце, що стосувалось до нашої Церкви. Щоб не переповідати, що є написане, подаю це одиноке місце, що говориться про нашу Церкву на англійській мові. Папа, відповідаючи на питання: «У пошуках згубленої єдности» говорить:

The Union of Brest-Litovsk in 1596 marks the beginning of the history of the Eastern Church. Today this church is called the Catholic Church of the Byzantine-Ukrainian Rite, but at that time it was mainly the Church of the Russian and Byelorussian people.

У перекладі на українську мову це звучить: «Берестейська Унія в 1596 році є початком історії Східньої Церкви. Сьогодні ця Церква називається Католицька Церква Візантійсько-українського обряду, але в той час вона була переважно російського й білоруського народу» (стор. 145).

Звичайно до такого з’ясування не можна не мати застереження. Воно навіть болюче. Мені не хотілось вірити, щоб справді міг щось подібного написати Святіший Отець Іван-Павло II, який знає історію Церкви, а зокрема історію Української Католицької Церкви. Це мене заставило шукати якоїсь розв’язки. Мені вдалося одержати польський текст, і тут його подаємо в оригіналі на українську мову:

Unia Brzeska w 1596 roku stała się początkiem dziejów Kościoła wschodniego, który dziś nazywa się Kościołem katolickim obrządku bizantyńsko-ukraińskiego. Wtedy był to Kosciół przede wszystkim ludności ruskiej i białoruskiej.

«Берестейська Унія в 1596 році стала початком дії Східньої Церкви, яка сьогодні називається католицькою Церквою візантійсько-українського обряду. Тоді це була Церква передусім руського і білоруського народів» (стор. 116).

Звичайно, англійський текст не відповідає польському. Можна бути більше як певним, що польський текст книжки не був перекладений з англійської мови. Тут напевно недописав перекладач чи перекладачі. На жаль, невідомо, котрий з перекладачів — з польської на італійську мову чи перекладач на англійську з італійської мови зробив помилковий переклад. Як відмічено в англійському виданні, переклад на англійську мову був зроблений з італійської мови. Варто було б мати перед собою всі тексти перекладів. До речі, у польському виданні вступна стаття упорядника книжки Вітторіо Мессорі є значно обширніша і довша, як в англійському. У загальному в англійському тексті завважуються деякі відхилення від польського. У польському виданні немає основних назв запитань, які є в англійському. Без сумніву, можна ставити твердження, що переклади не є адекватними.

В наслідок цього, як бачимо, що кардинальна помилка перекладача була в тому, що він з оригінального тексту, де було одне довше речення, зробив два, з чого вийшли два окремі і різні поняття і тим самим вийшла певна нісенітниця, що, мовляв, 1596 рік є початком Східньої Церкви. Звичайно, папа не міг такого написати, і в цьому нас переконує польський текст. Перекладач не знав і не відчував історичного духу того часу і мовних нюансів і в тому прикметник «руський» (ruskiej) без найменшої призадуми і преспокійно переклав на «рашен». Це, звичайно для пересічного читача, не українця, не викликає нічого ненормального. На жаль, такою є болюча дійсність, з якою прийдеться нам ще не раз зустрічатись.

Поминаючи все, що трапилось, але, на милість Бога, не можна дивитись на 224-сторінкову книжку Папи Івана-Павла ІІ, що є глибоко продуманою і багатого змісту, через призму, дослівно, кількох рядків. Навіть якщо б ці рядки були справді неправдиві і кривдячі. У такій ситуації українські рецензенти могли виявити більше зрозуміння, здорового глузду і подумати, чи міг таке написати Папа Іван-Павло II, який бездоганно знає історію Церкви, і в тому української? Хоч в англійському виданні є відмічено, що все було Папою Іваном-Павлом II узгіднено і перевірено, але видається нам, що папа не мав фізичної спроможности докладно перевірити всі тексти, і тому відхилення і помилки трапились.

Тепер до цілости книжки. Варто відмітити, що папа міг на поставлені питання відповісти дуже шабльоново, але він цього не зробив, навпаки, підійшов до всіх питань розважно і серйозно. В наслідок того вийшла імпозантна й глибокого змісту, осмислена унікальна праця. Справді, відповіді папи спираються в основному на вченні Христової Церкви у його глибокому осмисленні. В англійському тексті є загальний заголовок запитання: «Папа: скандал і таємниця». У польському тексті такого заголовку немає, але це питання є порушене: «… Папа (по-грецькому отець) незалежно від цього, яке носить ім’я, сам у собі не є якоюсь таємницею і знаком спротиву чи повністю провокацією у світлі того, чим для багатьох наших співчесних є критерії раціональности, звичайного здорового змислу». «… Тим більше папу вважають за людину «виступаючу в імені» Другої Особи Святої Трійці».

«Так говорить про себе кожний папа, звичайно, з вимаганою покорою, але не меншою певністю…».

«Однак багато інших людей твердить, що це поширення є абсурдне і безосновне. Для інших папа не є представником Бога, тільки пережитком давніх мітів і легенд, яких «дозрілі» люди сьогодні не можуть акцептувати».

Тут я навів тільки поодинокі фрагменти з першого питання, поставленого Папі Іванові-Павлові II, щоб читач міг собі виробити уяву, про що ж ідеться. Як бачимо, питання є дуже складним і провокуючим. Папа на них відповідає розважно, спокійно і переконливо.

Відповідаючи на питання, папа сказав: «… то мушу відкликатись до вислову, який став на початку мого служіння на Престолі св. Петра: «не лякайтеся». У продовженні цієї відповіді підкреслює, що цю фразу говорив ангел до Марії: «не лякайся», а згодом до св. Йосифа: «не лякайся» і сам Ісус Христос в різних обставинах говорив до ап. Петра: «не лякайся», це ж також він сказав після воскресіння до апостолів: «не лякайтесь»…». Не були певні, чи Той, кого бачать, є Тим самим Христом, якого знали. Лякались після Його спіймання, лякались ще більше після Його Воскресіння. Ці тільки вступні уривки відповідей на поставлені питання говорять багато про глибину богословської думки. Але вже в цьому відчувається широкий діяпазон осмислення.

Можна сказати, що бути патріотом — це справді шляхетна річ. Як ми вже не раз переконались, що Папа Іван-Павло II був і залишився великим польським патріотом, але часом він йому перешкоджає. Папа, пишучи про екуменічний діялог, наводить для цього приклад Польщі. Папа пише:

«Через віки своєї тисячолітньої історії Польща була державою багатьох народів і багатьох християнських віровизнань і не тільки християнських. Традиція ця створила і хіба дальше творить, що властива помисловивість поляків є радше толеранція і відкритість до інакше думаючих людей, що говорять іншими мовами, чи також іншої віри й інакше моляться, інакше практикують ті самі таємниці віри. Через дії Польщі пробігають також конкретні ініціативи унійні».

На жаль, наведені твердження папи розбігаються з історичною правдою, бо ні в історичному минулому (згадаймо твори Сінкевича «Огнем і мечем»), ні в близькому сучасному Польща і поляки не були толерантними. В історичному минулому «схизматиків» саджали на палі… А ще донедавна в Польщі можна було бути будь-яким чужинцем, але не українцем. Чи маємо пригадати голосну справу у Перемишлі катедри св. Івана Хрестителя, яку навіть на прохання Святішого Івана-Павла ІІ польський монаший чин Босі Кармеліти і більшість поляків Перемишля відмовились віддати українцям! Хіба ж це не був вияв толеранції! Нездоровим явищем є, як патріотизм перешкоджає бачити дійсну правду.

Багато богословів мають труднощі відповісти на питання, чому звичайний віруючий мусить підходити з страхом до Бога? На таке питання, яке с останнім, відповідає папа. Він розрізняє, що є дві категорії страху — синівський страх і рабський страх. Трудно сказати, чи своїми поясненнями папа переконав читача, чому треба з боязню приступати до Бога, який с вся доброта і Любов, а Любов с все. На жаль, і в наших богослужебних молитвах вживається цей страх, «страшні Христові тайни». Чому страшні?

Книжка Папи Івана-Павла II, безсумнівно, є добрим вкладом у богословську думку, новим явищем у служінні на Престолі св. ап. Петра, і вона вповні, поза деякими недоліками, заслуговує на увагу і признання.

Микола Галів

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>