В неділю дня 22 травня 1977 відбулась у Філядельфії конференція, чи радше з’їзд Товариства за Патріярхальний Устрій Помісної Української Католицької Церкви в залі Тризуба, заля була переповнена учасниками. У з’їзді взяли участь крім членів місцевого Відділу, також представники Відділів: з Трентону, Елленвіл, Клівленду та Морріставну. З духовенства був лиш, на жаль, о. Лев Любинський, парох церкви св. Михаїла.
Доповідачами були містоголова Українського Патріярхального Світового Об’єднання (УПСО) інж. Сидір М. Тим’як і Голова Крайового Товариства за Патріярхат Василь Качмар.
Інж. С. Тим’як у своїй доповіді представив важку працю нашого Патріярха Йосифа, яку він виконав у відносно короткому часі, після звільнення його з 18-літньої важкої неволі на Сибірі. Він зумів воздвигнути собор святої Софії, заснувати університет ім. Климента Папи, створити музей, архів та бібліотеку, а також заснувати кілька філій УКУ у різних містах вільного світу, придбавши для нього власні будинки. Крім цього відкупив церкву с. Сергія і Вакха враз з великим будинком, що давніше був власністю нашої Церкви, але коротко перед приїздом Блаженнішого до Риму, оо. Василіяни, що осіли в цьому будинку продали. Блаженніший заснував теж манастир оо. Студитів в околиці Риму та придбав їм відповідний будинок.
Мимо свого поважного віку та підкошеного здоров’я, Блаженніший відбув кілька важливих подорожей по всіх поселеннях наших людей у вільному світі та зумів зрушити наш нарід до змагань за єдність нашої розбитої Церкви. Він видав теж багато книг релігійної літератури та добився багато інших успіхів. Але не всі труднощі дались йому перемогти. Найбільшою трудністю є одержати визнання патріярхату для нашої Помісної Церкви від Ватиканських чинників, мимо ухвал Собору Ватиканського II. Так зложилось, що ці Ватиканські чинники увійшли тепер у зв’язки з московськими безбожниками, ідучи їм на руку у всіх вимогах. Маємо одначе надію, що правда переможе, а правда є по нашій стороні.
В. Качмар з’ясував історію нашої Церкви від часів Берестейської Унії до наших часів. Він виразно підкреслив факт, що Ватикан, мимо того, що ґварантував усі права нашій Церкві, постепенно їх обмежував і майже ніколи не став в її обороні. Яскравою подією було це недавно в Москві, коли московські безбожники проголосили уневажнення Берестейської Унії — ватиканські представники, будучи приявними, ні одним словом не запротестували, а своєю мовчанкою прийняли це до відома і на все погодились.
Коли ж наш Патріярх особисто просив Папу Павла VI щоб він видав відповідне «послання» до вірних нашої Церкви, що живе в катакомбах на рідних землях, ніякого послання не видано.
Вислухавши доповіді, численні запити та доволі дискусії, можна зробити такі висновки: Треба старатись, щоб поважно збільшилось число членів Патріярхального Товариства та щоб тим способом пожвавити та посилити працю та домагання за признання нам права патріярхату. Треба впливати на наших владик і священиків, щоб вони відкрито визнавали Патріярха головою нашої Церкви та в часі Богослужень поминали його Патріярхом. Треба частіше організувати подібні сходини чи конференції, щоб більше зацікавити людей справами нашої Церкви та тим самим впливати на них до відповідної акції. Треба видати відповідно зредаговане письмо, в якому належало б подати всі дані Берестейської Унії, що її прийняв і гарантував Ватикан та всі ті обмеження та заборони, які опісля поробив Ватикан на нашу некористь. Це письмо перекласти на деякі чужі мови та вислати його до Ватиканських чинників, усіх кардиналів єпископів і архиєпископів усього світу та помістити у світовій пресі, щоб тим способом доказати світові, хто і як виконує прийняті ґаранції та зобов’язання.
Були теж згадки в справі поєднання нашої Церкви з Церквою наших братів з Карпатської України, які нам розділено, признаючи окремого митрополита на терені ЗСА.
Уважаємо, що цей з’їзд був корисною подією у мирянському русі й акції в обороні прав нашої Церкви.
